Сезонна робота

 Почалося літо. Редакція Тижня не змогла встояти перед спокусами чорноморського щастя й вирішила вчасно повідомити читачам, хто саме, та як може зустріти їх цього року в Криму. Всі місцеві прокатники, продавці, домовласники тощо «не на те вчилися». Так, вони обслуговують прибульців, але з почуттям власної гідності й певною зневагою до тих, хто – напевне, на їхню думку, тимчасово – багатший. І ця зверхність кримчан до приїжджих щезне не скоро.

 

 

 

Кримські водії – осо- бливе плем’я. Вони з власної ініціативи виконують обов’язки екскурсовода, готові відшукати житло за ціну яка б влаштувала вас, порадити краще місце для відпочинку та харчування, дати консультацію з купівлі нерухомості тощо. Сімферопольські залюбки розповідають, як відвозили нетверезих гостей курорту замість моря на Сімферопольське водосховище – доки ті починали розуміти, що це щось не те, зміна в таксопарку вже закінчувалася і знайти дотепників було неможливо. Ялтинські віртуозно об’їжджають неодмінні корки на вузьких місцевих вуличках і дотепно діляться враженнями про кожного з нових елітних землевласників, яких суттєво побільшало в перлині Криму. І радять, кому здається, що їхати довго, пересуватися альтернативним міським транспортом – канатною дорогою. А от керченські вважають ялтинських здирниками, котрі в будь-яке місце, хоч би й поруч, менше, ніж за 30 грн не повезуть.

 

Дмитро – вісім років за кермом, за цей час накрутив звивистими кримськими дорогами 1200000 км і змінив вже п’ять машин. Пояснює, що кращим автомобілем для цієї місцевості була й лишається Волга, хоча сам зберігає вірність ВАЗам. Як і більшість місцевих водіїв, перевів авто на газ, тому не переймається стійкими кримськими чутками, що бензин у серпні сягне 10-ти гривень за літр. Нове в останні сезони – відпочивальники на дорогих іномарках, як із Москви, так і з Києва чи Донецька. Щоб проїхатися всіма чарівними куточками півострова, спробувати кримські вина й уберегти авто на складних трасах, уже від в’їзду на півострів наймають на строк відпочинку місцевих водіїв.

 

«Якщо ночувати в таксі, у сезон можна заробити приблизно $2 тис. на місяць, якщо не більше», – розповідає Дмитро. Конкуренція серед автоперевізників дуже висока, тому й різниця в ціні за одну й ту саму відстань може бути значною. З нас за проїзд машини від Сімферополя до Ялти приватні водії (ті, які можуть підняти «шашечки» на дах, а можуть їх і зняти) просили й 250 грн, і 120, а в зворотному напрямку – і 300, і 150. Тобто, торг доречний.

 

 

 

Це така прикмета часу – споживачі курортного відпочинку в Криму вже вимагають такого самого рівня обслуговування, який побачили в Туреччині та Єгипті. «Веселий Хотей» в Гурзуфі, зареєстрований як «приватний будинок із мебльованими кімнатами», запрошує відпочивальників саме на такі принади: басейн, цілодобова гаряча вода, щоденна зміна білизни, сніданки-шведський стіл і ресторанна кухня від шеф-кухаря китайця Суна. Вартість номерів від $100 на добу до $600 – за пентхаус із видом на Ведмідь-гору та море. Хоча деякі знаходять свій метод економії – в трьох кімнатах пентхаусу з ліжками «кінг сайз», двома ванними кімнатами та холом із диванами відпочиває компанія з 12-ти юнаків і дівчат – це ті ж $50 з кожного, за які в приватному секторі міста вони матимуть ліжко й мінімум зручностей. Усього в пансіонаті водночас можуть відпочивати 100–140 гостей узбережжя, 40 осіб персоналу переймається їхніми клопотами. Й таких маленьких готелів усе більше – справа вигідна, та й до конкуренції в цьому сегменті ще далеко, принаймні в «Хотеї» місця на найгарячіші липень-серпень уже майже викуплено, й потребу в міні- готелях місто ще не задовольняє.

 

Галина за фахом економіст, і до курортного бізнесу ставиться творчо: аби колектив був однією родиною, й відпочивальники знайомилися між собою та поверталися сюди наступного року. «Хотей – це бог веселощів, щастя, спілкування та благополуччя. Щоб були гроші, треба погладити живіт його дерев’яній статуї в нашому готелі», – розповідає вона, водночас погоджуючи умови перебування учасників міжнародної бізнес-зустрічі. Це також прикмета літнього Криму – будь-які заходи від семінарів до фестивалів на курортному узбережжі користуються неабиякою популярністю – чому не поєднати роботу з відпочинком, коли трапляється нагода. Тому насправді більшість бізнесових угод між українськими та російськими підприємцями укладається саме у Великій Ялті та у її околицях. Молоде подружжя за сніданком, упізнавши в нас журналістів, заявило, що відпочиває тільки тут – фантастичні краєвиди й тепле море. Обоє – з Молдови, він фін, вона українка. Зустрілися ж вони тут таки, в Криму.

 

 

 

Кімнату біля моря, хоч поруч із ним – дорожче, хоч подалі – дешевше, зняти дуже легко. Досить з’явитися в центрі міста з речами в руках, ще не засмаглою шкірою та трохи розгубленим виглядом. До тебе одразу підскочать люб’язні тітоньки – «розводящі» зі своїми ексклюзивними пропозиціями – від 50 гривень на добу за ліжко та вище. Якщо довше шукати, можна знайти й по 20–25 грн., особливо, коли винаймачі – компанія студентів. За свої послуги представники цієї професії беруть із власника житла 10% плати гостя – тієї, про яку домовляться. Конкуренція між ними значна – за роки цього бізнесу вже більшість відпочивальників віддає перевагу безпосередній домовленості з тими господарями, в яких раніше сподобалося. Важлива новина – цього року про долари не може бути й мови, найстабільнішими вважаються українські гроші.

 

Квартирна господарка Людмила розповідає, що, крім традиційних курортників з України та Росії, все більшає білорусів і прибалтів. А минулоріч до неї першими вселилися японці – побачили чудову колекцію дзвіночків і навіть про ціну не спитали – сказали, що тут житимуть. Двокімнатна квартира щонайбільше на чотирьох з усіма зручностями та неподалік від моря – десь 400– 500 грн. Інші варіанти – інша ціна. Вибір є. У червні–липні більшість гостей курорту – батьки з дітьми, в липні – серпні їде молодь, у вересні з’являються цінителі оксамитового сезону – бізнесмени середнього віку. Кожен гість має зареєструватися в Криму – «курортний збір» коштує 17 грн., дає право безкоштовного входу на міський пляж і можливість потім порахувати, яка кількість людей відвідали півострів. Квартирні власники самі платять цю суму й бігають по інстанціях із паспортами своїх постояльців – така додаткова послуга. Бо що робити – за літні гроші тут живуть усі, цілий рік. Завжди цікавило, куди зникають на літо господарі кримських квартир. Як розповіла Людмила, варіантів достатньо. Найпоширеніший – переселяються «на дачки»: над містом, вище до гір, у багатьох родин є по 4–6 соток, на яких зведено такі собі літні будиночки, хтось знімає собі дешевшу квартиру заздалегідь, а свою наймає, дехто кооперується із сусідами – в одній квартирі живуть разом, іншу – здають, гроші ділять. І літо проходить.

 

 

Більшість пляжів кримського уз бережжя – платні. Й це ще не найгірший варіант, бо решта – «чужі», куди можна потрапити тільки власникам путівок певного пансіонату тощо. Чи, як рекламується одна з багатоповерхових елітних новобудов: «До вашої нової квартири додається кілька метрів вашого власного пляжу». На кожне з міст узбережжя – один безкоштовний «міський» пляж, сто метрів без зручностей, два-три пляжі такої самої довжини й завширшки 25-30 метрів «по п’ять гривень» з дерев’яними тапчанами, ще кілька «елітних» – тут фантазія сягає від 10 грн. (пластикові шезлонги, решта послуг – за окрему плату) до 30 (може, є і дорожче) – там і парасольки від сонця, і пляшку води піднесуть, і дітям забавки видадуть. Тобто, в кожного свій шлях до одного на всіх моря.

 

«Коли місць немає, буває, і на парапеті лежать», – згадує Анатолій, котрий уже п’ять років з 1 червня по 10 жовтня працює розпорядником пляжу. Моряк, він бував у багатьох курортних країнах, і заявляє з усією відповідальністю, що Гурзуф і сусідня Ялта за природою, морем і архітектурою – не гірші за Грецію й Італію. Тільки з сервісом у нас ще не дуже добре… А досвід 30-ти років плавання на торговельних судах допомагає і у сфері надання пляжних послуг – все не так просто. Водолазний огляд дна, санітарний – берегової зони. Далі все чітко: місцеві жителі проходять за копією паспорта, українські пенсіонери та ветерани всіх країн – за посвідченнями. Решта – по 5 грн., але на цілий день. Перевдягальні, душ, прокат усіх розваг – все є. Відкривається пляж після 6-ї години ранку, й любителів такого першого сонця досить багато – саме воно, до 9-ї, найпізніше – до 11-ї, як стверджують лікарі, найкорисніше дітям. Цього року місцева влада практично на всьому узбережжі заборонила продаж їжі на пляжах. Тобто, ми з вами вже не почуємо звичних вигуків: «Пиріжки-пиріжечки, вишня-абрикос», «Пахлава, кому пахлава», «Креветки свіжі, тільки зварені», «Кукурудза молода гаряча»… Так, антисанітарія. Правильне рішення. Харчові отруєння, без яких мало кому вдається відпочити на Південному узбережжі Криму, шкодять його репутації більше, ніж мазутні плями. Але… Кукурудза на пляжі – смак щастя.

 

 

 Сувенірне повітря

 

Наайпопулярніший кримський сувенір – «Повітря Криму», порожня бляшанка за 7 грн. Його продають вже кілька років, і попит тільки зростає. Відносна новинка – «Засмага Криму» за тією самою ціною, та її беруть менше – консервоване сонце за наявності звичайного не надихає. Хіба що на подарунок, разом із половинкою порцелянової чашки з написом «Хотів привезти тобі цілу, та відпочинок у Криму надто дорогий – вистачило грошей лише на це». Загалом, сувенірний креатив дещо просунувся – крім традиційних лакованих рапанів із привітами з’явилося величезне різноманіття магнітів для колекцій на холодильниках – із видами будь-якого місця узбережжя. Їх, як і більшість продукції сувенірних лавок, щойно виготовили в Китаї за місцевим замовленням – так виходить дешевше.

 

Любов, яка вже 10 років продає в Ялті сувеніри, зауважує, що різниця в ціні суттєва – наприклад, настінний годинник у дерев’яному різьбленому обрамленні від місцевого майстра коштує 720 грн., а дещо схожий китайський – усього 150. Та попит улітку є на все – хоча сувенірний базар тут працює цілий рік, повне оновлення асортименту можливе лише в сезон. І ціни незмінні – немає сенсу їх під німати, бо прибуток йде за рахунок швидкого обороту. А моделі вітрильних суден купували тут навіть кіношники – влітку в Криму знімають безліч кінострічок на морську тематику, ось і пощастило маленьким кораблям виплисти на велику воду для створення потрібного ефекту.

 

Відпочивальники купують все – цілющі ефірні олії кримських трав, сухі букетики гірської лаванди, подушечки для міцного сну, набиті ялівцевою тирсою, рушники з мапою півострова й смішні глиняні фігурки з вітаннями. Вже на вокзалі в Сімферополі довго вибирала шефу такого собі бравого запорожця з написом «Україна без Криму, як козак без сала». Продавець запевняв, що напис цей користується все більшим попитом. Мабуть, він правий, бо коли розгорнула пакуночок у Києві, на грудях мого запорожця було: «Прівєт дєдушкє із Крима!». Напевне, нове покоління росіян, які відпочивають тут, не ризикувало випробовувати своїх дідусів – ось товар і треба було підсунути…

 

 

 

Прокат яхт – це вершина курортного бізнесу тим часового використання водних засобів пересування – надувних матраців (10 гривень за день), катамаранів (30 гривень за годину), водних мотоциклів (100 гривень 3 хвилини), прорезинених «бананів» на шість місць, що чіпляються за катером (20 гривень за 10 хвилин) тощо. Проблема в яхтсменів тільки одна – на всьому Південному узбережжі стояти яхти можуть лише в Керчі, Феодосії, Ялті та Севастополі – більше ніде. Й, хоча більшість кримських яхт зимують- таки в Керчі, влітку вони працюють у Ялті – якщо в рідному місті за 40 грн. за годину важко знайти охочого пропливти під вітрилом, то в Ялті за 100 гривень – аншлаг.

 

На Керченському півострові з травня по жовтень переважають північно-східний, південний та південно-західний вітри – це корисна інформація для власників яхт. А Євген переконаний, що саме південно-західний вітер, який дув під час катастрофи з вилиттям мазуту в Керченську протоку, вряту- вав ак ваторію – Тузла затримала нафто продукти, й зібрати їх вдалося досить швидко. «Скільки виходжу в море – воно чисте, жодних плям немає, – говорить яхтсмен. – Як на мене, пластикове сміття, а його все більше й більше як на поверхні, так і в глибині, страшніше для риб і птахів, і, зрештою, для відпочивальників також. А вугільний пил у зоні перевалки, від якого вітрило сіріє миттєво, ніхто досі й не вважав брудом, ним море забруднювалося роками й продовжує забруднюватися». Сам Євген уже вісім років у сезон катає на яхті бажаючих, а «на зиму» має маленьку студію відео-прокату, бо самою яхтою на рік в Криму не заробиш. Він майстер вітрильного спорту, свого часу, після поділу флотів, був у складі української збірної, потім – у російської, далі отримав травму ноги, та на берег не зійшов. Катати курортників, звичайно, не дуже цікаво, але ця робота його цілком влаштовує. Найцікавішою з керченських екскурсій на яхті вважає подорож на Тузлу. Жалкує, що яхтсменів стає менше, від регати до регати все менше учасників, хоча в усьому світі яхти й вітрильний спорт – на підйомі. Розповідає, що ентузіасти заснували під Керчю школу вінд-серфінгу – хоч на дошках, але під парусом. Аби вітер був

 

 

 

Унікальність Криму як туристичної та рекреаційної території полягає в тому, що всі об’єкти його гордості та джерела заробітку будувалися в інші часи – царські палаци, радянські пансі- онати, або ж було створене природою – каньйони, водоспади тощо. А все, що намагаються створити зараз, мусить долати перешкоди, – про це нам повідомляє директор ялтинського при ватного зоопарку, людина, про яку кримські водії розповідають легенди. Отже, 13 років тому 28-річний флотський політпрацівник Зубков розпочав облаштування зоологічного куточка – «Галявини казок». Сьогодні в цьому куточку на трьох гектарах – понад сімсот тварин та птахів 120 видів, ще й морський акваріум з акулами та іншими рибами. «Щодня ми з’їдаємо корову чи коня», – гордовито каже власник 35 хижаків сімейства кошачих – левів, тигрів, гепардів і леопардів – у жодному іншому зоопарку країни такого немає, й ніде більше звірам не буває так добре. Тільки цієї весни народилися троє тигренят, двоє левенят і біле верблюденя. Більшість тварин – із важкою долею – відраховані з цирку через хворобу, ведмеді та тигри тут одужують. А шимпанзе Чарлі вилікували від алкоголізму – він раніше «працював» у якомусь кафе, натомість відвідувачі-артеківці навчили мавпу плюватися…

 

Влітку зоопарк відвідують майже сто тисяч гостей Криму. Повна самоокупність, прибутковість, високі гості – тут побували й Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко, й фото Нестора Шуфрича в обіймах двох горил дбайливо зберігається в колекції. Але… «Я виведу на вулиці своїх левів», – сказав Олег, коли попри всі належні постанови Верховної Ради Лівадійська селищна рада віддала землю перед входом у зоопарк приватним паркувальникам, які й досі мають намір брати за годину з машини стільки ж, скільки коштує день у зоопарку – 30 грн. (це з дорослого, з дитини – 15). «Попри мою військову підготовку, в мене немає сил боротися з селищною радою, яка роздає дозволи на забудову в п’яти метрах від лев’ятника, – скаржиться Олег. – Заздрість до успіху – причина ненависті, та навіть у такого ентузіаста, як я, сьогодні опускаються руки. Минулого року ми витримали 87 перевірок різних інстанцій – в Ялті надто дорога земля, щоб на ній дали жити звірам…».

 

 

 Тост довідпочинку

 

Влітку в Криму обслуговуючий персонал – найбільша проблема. Столяр-тесляр за фахом, Айдар уже другий сезон працює барменом, натомість Сусанна має відповідну освіту «бар мен-офіціант» за дипломом Сімферопольського вищого профтехучилища, та вчиться вже на IV-му курсі факультету іноземних мов Кримського держуніверситету. Працювати нелегко: як відомо, клієнт завжди правий, він не терпить зволікань, йому треба дякувати й просити у нього вибачення, не очікуючи на ввічливу відповідь. Якось в Айдара два з половиною місяці не було заміни, й він працював без вихідних, щодня, з 8-ї ранку й до останнього клієнта – інколи вже вдосвіта. Втім, він не жаліється – кожен день сезону наближає його до здійснення мрії – хоче збудувати власний будинок і привести в нього молоду дружину. В рідному селі Веселівка Сакського району Кримської області роботи немає жодної, – степовий Крим – не узбережжя, та хоч буде де зимувати.

 

Сусанні подобається працювати – є мовна практика, траплялися відвідувачі й з Англії, й зі Швеції – згодилася англійська. А рідну кримсько-татарську вона розуміє, вчила в школі вже тут, в селі Колодязне Червоногвардійського району – з Узбекистану родина переїхала, коли дівчині було два роки. Але нею практично не розмовляє – свого часу однолітки закинули, що в неї російський акцент, то дівчина й соромиться. Натомість національну їжу залюбки готує – плов, манти, лагман, шурпу. А чебуреки, як радить Айдар, краще купувати в кафе на набережній, де працює справжній майстер цієї справи. Загалом, вибір страв у Криму різноманітний, як і національний склад жителів півострова.

 

Втім, офіціанти впевнені – в Крим приїжджають насамперед для того, щоби пити кримські вина. Кращі – масандрівські, мадера та десертне «Красний камінь», користується попитом столове сухе «Алушта». Та цього року, як і минулого, сухі вина популярніші за традиційні кримські міцні. Хоча, звичайно, залежить і від цінителя – відкоркуєш, запропонуєш клієнтові спробувати на смак, якщо він належно оцінив букет, наливаєш у келихи… Тост – за Крим.