Депутат погрожує журналістці прокляттям тамплієрів, вимагаючи зняти із сайта критичний матеріал, при цьому хизуючись особливими зв’язками з Люцифером. Цей епізод із політичного життя Луганська, що, на перший погляд, скидається на фейкову новину, добре відображає нинішні настрої партійних «еліт» міста.
Депутат обласної ради від ПР Арсен Клінчаєв – автор цієї химерної заяви – не вперше демонструє ексцентричні методи політичної боротьби. Тривалий час він ретельно виконував для регіоналів брудну роботу: бився з політичними опонентами, навіть у залі засідань ВР, куди його експортували як перевіреного бійця, відкривав ганебний пам’ятник жертвам ОУН – УПА на Луганщині та цілковито блазенський Музей жертв Помаранчевої революції. Клінчаєв паплюжив білборди Тимошенко під час президентської кампанії 2010-го, а влітку цього року особисто намагався викинути з вагона опозиціонерів, які їхали до Києва на акцію «Вставай, Україно!». Власне, про все це і йшлося в матеріалі журналістки Яни Осадчої, який викликав такий гнів у депутата, що він був змушений звернутися по допомогу до Князя Темряви.
Говорити про цю історію не було б сенсу, якби за дивакуватою витівкою Клінчаєва не крився певний політичний бекграунд. Зараз на Луганщині постали досить похмурі часи для місцевого істеблішменту, представники якого так чи так пов’язані з правлячою партією. Впродовж багатьох років вони вибудовували своє політичне кредо довкола двох речей: непохитної ідеологічної відданості своєму лідерові, нинішньому президенту, та створення такої собі «москвофільської» платформи в межах ПР. Поки обидва вектори збігалися, місцева «регіональна» еліта почувалася досить упевнено. З благословення місцевої влади тут завжди процвітали русофільські організації різного ступеня радикалізму. Тоді як проукраїнські та проєвропейські сили всіляко цькувалися на рівні офіційної пропаганди.
Донедавна в Луганську вітали проведення форумів із почесними гостями на кшталт одіозного українофоба Константіна Затуліна чи кремлівського політолога Серґєя Маркова. Але раптом ситуація змінилася – Янукович рішуче повернув у бік Європи. Луганські регіонали мали вирішувати, чим треба пожертвувати: непохитною лояльністю чи своїми «москвофільськими» симпатіями. Останні події продемонстрували – прихильність до партійного курсу переважила любов до «старшого брата». Ніякої дієвої проросійської фронди в Луганську не з’явилося. Регіонали майже одностайно присягнули новому курсу, немов прямували ним завжди.
Однак куди сховати терабайти пропаганди, яку місцеві представники ПР виливали на голови луганчан, куди подітися від власних слів? Як бути, коли ще півроку тому ти соловейком заливався про переваги дружби з Росією, аж раптом виявилося, що насправді Партія регіонів веде країну до Європи? Тут уже тхне шизофренією в окремо взятому партійному осередку.
Заручником цієї ситуації й став Арсен Клінчаєв. За два тижні до окультного скандалу він засвітився в президії місцевого форуму «Украинского выбора» поруч із Медведчуком та Ґлазьєвим. Стати керівником луганської ініціативної групи «Украинского выбора» в умовах, коли офіційні особи Луганщини відсахнулися від Медведчука немов від чумного, а російські «експерти» під час форуму порівнювали президента Януковича з «юдою Мазепою», – це справа дуже ризикована. Чи з власної волі Клінчаєв кинувся на амбразуру? Навряд чи, найімовірніше, його спрямували туди «старші товарищі», щоб мати свою людину в проекті Медведчука. «Партия сказала «надо» – комсомол ответил «есть».
Але що робити такому камікадзе, коли свої ж потім і «пред’являть за базар»? Залишається одне: вдавати неадекватну людину, оголосити себе тамплієром, викликати Люцифера, накладати прокляття на журналістів (розуміючи, що дика витівка одразу набуде розголосу). Як казав бургомістр зі стрічки «Вбити Дракона»: «Ким я був за влади Дракона? Звичайним божевільним. Ви прислужували, а я хворів душею». Тож багато хто з луганських регіоналів потайки заздрить буйному Арсену, адже такої розкоші, як можливість прикидатися психічно хворим у часи крутої зміни політичного курсу, в них немає.