Тому в часи затишшя (коли до чергового волевиявлення залишається два-три роки) в інформаційному просторі обов’язково вигулькують прогнози про «чергові позачергові». Мудрі експерти, посилаючись на «достовірні джерела», обов’язково знайдуть аргументи, щоб пояснити, чому це має статися тут і зараз. З об’єктивною реальністю ці прогнози не завжди добре корелюють, а часом вони й узагалі подібні до шаманських замовлянь на дощ.
Проте в атмосфері тотальної недовіри, в якій живе українське суспільство, навіть чутки і замовляння мають свій ефект. Будуть дострокові вибори чи ні, ніхто напевне сказати не може, але більшість політсил намагається жити так, ніби довгоочікувана подія має статися з дня на день. Бо раптом конкуренти обійдуть на старті? Тому головне — боротися за увагу читача, чи то пак виборця. В який спосіб — тут вже хто на який креатив спроможний.
Літній сезон стартував у таких декораціях. «Європейська солідарність» проводить великий з’їзд, бо, по-перше, це красиво. «Батьківщина» затіває всеукраїнський референдум про продаж землі, бо знає електоральну ціну цього питання. «Голос» продовжує руйнуватись і командної гри не показує — втім, як і прохідних відсотків у рейтингах (2,9% з тих, хто визначився за даними КМІС). Єдиний тренд, який демонструє ця партія, свідчить про те, що доба шоуменів у політиці, схоже, минає: слідом за Святославом Вакарчуком, який для чогось студіював в американських університетах лідерство, з «Голосу» через незгоду з керівництвом вийшов Сергій Притула. Обережні настрої панують і в президентській монобільшості: випускники «Трускавецького університету» вочевидь розуміють, що в нинішньому складі вони навряд чи зберуться.
Читайте також: Маневри Зеленського у безвиході
Тому кожна з груп починає здобрювати своє електоральне поле: хтось, як Микита Потураєв, намагається переглядати мовне законодавство, інші ж «слуги» навпаки дистанціюються від таких токсичних ініціатив і, як наслідок, вони не отримують необхідної кількості голосів у Раді. ОПЗЖ пожинає плоди втрати медійних ресурсів, так званих каналів Медведчука, у вигляді падіння рейтингів (щоправда, незначного, на 2%). В цій ситуації замовляння на вибори найбільшою мірою властиві двом ворожим таборам: проросійській партії «Опозиційна платформа — За життя» та націонал-демократичній «Європейській солідарності». Саме в ефірах підконтрольних цим політсилам телеканалів сьогодні «розігрівається» тема дострокових парламентських перегонів.
Говорити про дострокові президентські перегони — чиста демагогія. Для президента в останньому опитуванні КМІС є тільки один «дзвіночок»: більшість виборців не вітає балотування Зеленського на другий термін (54,5% «проти» і лише 37% «за»). Втім, чинний президент все одно має удвічі більшу підтримку, аніж його найближчий конкурент Петро Порошенко, і якщо змоделювати президентські вибори сьогодні, то Зеленський має всі шанси їх виграти. Непогана позиція, як для президента, що наближається до «екватора» свого правління. Однак Зеленський, вочевидь, бажає більшого: він і досі бачить себе політиком, здатним творити дива. Тому не втомлюється продукувати ініціативи різного спрямування: від освітніх (спорудження президентського університету) та екологічних (висадження мільярду дерев) до створення реєстру олігархів.
Інформаційні землетруси, як-от свіжі розслідування Дениса Бігуса про посередницьку роль Віктора Медведчука, не вирізняються такою «магнітудою», як справа Гладковського й Укроборонпрому. Для тих, хто вірить у політичну вмотивованість сюжетів Бігуса, виміром їхньої ефективності мало б бути падіння рейтингів Порошенка (саме на постійні контакти з ним посилається Медведчук у своїх розмовах із численними російськими контрагентами), однак соціологія не фіксує такої тенденції. Віктор Медведчук вкотре відійшов у тінь, а табір прибічників Порошенка дедалі більше нагадує релігійну течію, що не ставить під сумнів репутацію свого пророка.
Певні рухи на правому фланзі свідчать про те, що є сили, готові підірвати монополію «Європейської солідарності». Політсила Ігоря Смешка «Сила і честь», за останніми даними КМІС, має близько 8% підтримки. Це свідчить, що виборці «справжніх полковників» в Україні не перевелись. Інформаційне тло звільнення з посади заступника секретаря РНБО Сергія Кривоноса також вказує на те, що генерал ССО має політичні амбіції і, можливо, невдовзі ми спостерігатимемо народження ще одного політичного проєкту в патріотичному таборі.
Читайте також: «Слуга народу». Залишитись у грі
Якщо дострокові вибори — явище, бажане радше для певного кола політичних гравців, то 30-річчя Незалежності — дата, яку не можна змістити чи посунути, і відзначати її доведеться з усіма чинними гілками влади. Президент підготував тривалий «аперитив» у вигляді форуму «Україна 30», який триває з лютого цього року. Це справді важливий захід, що об’єднав багатьох компетентних спікерів із дуже широкого спектру. Але найцікавіше — Кримська платформа і, власне, сама річниця — попереду. Кількість закордонних гостей у Києві в ці дні стане справжнім тестом на ефективність української дипломатії. На цьому напрямі останнім часом збираються чорні хмари: «Північний потік-2» і саміт НАТО без участі України — доволі промовисті сигнали. У цілому ж план заходів до 30-річчя Незалежності не вирізняється великою оригінальністю, якщо не брати до уваги той факт, що антимілітаристський пафос президента за два роки зійшов на пси. У Києві та інших містах заплановані великі військові паради, які Зеленський нещадно критикував у 2019-му.
Читайте також: Побачити альернативу
Ювілей Незалежності може спричинити своєрідне перемир’я в українській політиці. Сесія Верховної Ради має закінчитися в середині липня, і з цього моменту до урочистостей залишиться місяць. У тому, що в цей період проросійські партії кинуться заперечувати саму доцільність державності — жодних сумнівів, така в них функція. Та, на щастя, каналів поширення цієї пропаганди поменшало. Для решти політсил мав би настати «режим тиші» на полі взаємопоборення, але навряд чи обійдеться без «альтернативних святкувань» під партійними прапорами.