Ваша праця містить аналіз поведінки трьох груп впливу: Ради з координації співвітчизників, Інституту демократії та співробітництва і Франко-російського діалогу. Схоже, що саме останній та особливо його французький співкерівник Тьєррі Маріані найдієвіші. У травні цьому політику вдалося провести через Національну асамблею резолюцію за зняття санкцій із РФ. Як поясните мінімальну мобілізацію тих, хто вважає, що час для їх скасування ще не настав?
— Це голосування в Національній асамблеї, як і те, що відбудеться за кілька днів у Сенаті, не має аніякісінького значення: рішення про штрафні заходи ухвалював Європейський Союз, і кількадесят французьких депутатів можуть хіба що висловити свою думку. Причини того, чому не мобілізувалися прихильники санкцій, можуть бути які завгодно: бо вони знають, що це голосування не має наслідків; бо в них на цей день були інші плани; бо це не дуже приємно — карати якусь державу… Насправді голосування цікаве насамперед тим, що вкотре проливає світло на діяльність прокремлівського лобіста пана Маріані, якого обрали захищати інтереси, звичайно ж, не Кремля, а зарубіжних французів. Аналогічно волевиявлення, котре запланували в Сенаті, організоване передусім зусиллями його члена Іва Поццо ді Борґо. Він брав участь у поїздці на чолі з Маріані до Криму в липні 2015-го й працює в Бюро Франко-російського діалогу достатньо давно, як на те щоб захищати інтереси Кремля й намагатися залучати до цієї діяльності осіб із різних політичних кіл.
Читайте також: Пригоди великодержавного капіталу
Водночас я не схильна недооцінювати наслідки діяльності ані Інституту демократії та співробітництва під керівництвом Наталії Нарочніцкої, який довгі роки причаровує на всі лади різні сегменти французької правиці та католиків-традиціоналістів, ані Ради з координації співвітчизників. Ця Рада, як і загалом Форум організацій російських співвітчизників у Франції, намагається згуртувати довкола посольства РФ тисячі французів російського походження й перетворити їх на вектор комунікації в інтересах Кремля. Усі три інституції доповнюють одна одну.
Президент Олланд у перші роки перебування при владі справляв враження людини, яка радше не дозволяла Кремлю собою маніпулювати. Як поясните той факт, що Путіна в жовтні запрошено до Парижа, хоча від початку війни на Сході України до нього не виявляв гостинності жоден європейський лідер? Це наслідок роботи промосковського лобі, яке ви описуєте в книжці, чи щось інше?
— Офіційно Путін приїздить на освячення російського храму на набережній Бранлі, що викликає запитання стосовно відокремлення церкви від держави в Росії, проголошеного в ст. 14 тамтешньої Конституції. Зрештою, це, може, не так і погано, що він прибуде до Парижа. Гадаю, команда президента Франції намагається підтримувати діалог із його російським колегою, сподіваючись знайти вихід із глухого кута, зокрема й у питанні України.
Усупереч позиції Міністерства закордонних справ Франції Маріані готує новий візит депутатів та сенаторів до окупованого Криму через Москву. Водночас ви в книжці показуєте опитування, згідно з яким 85% французів негативно ставляться до режиму Путіна. Видається, ніби і уряд, і громадська думка геть безпорадні супроти такої поведінки. Тобто депутати можуть зневажати позицію виборців і все одно залишатися в парламенті? Чи є, на вашу думку, механізми протидії таким учинкам?
Дивіться також: Грошовита агентура Кремля
— Повторюся: ця поведінка вказує на пріоритети й політичну практику пана Маріані, який справді не вагаючись діє всупереч позиції, висловленій МЗС, керівництвом Національної асамблеї, депутатом якої він є, та Європейським Союзом, до якого входить Франція. Це те, що я у своїй книжці називаю «культурою гопників»: такий нахабний непослух колективним правилам та стандартам пристойності, на мою думку, не у французьких традиціях.
Згодом громадяни зможуть висловитися щодо такої поведінки — під час виборів. Лишень зачекаймо. До речі, схоже, що Маріані спричинився до розколу (ще одного!) у його ж таборі: праві політики, як-от Ален Жуппе, не розуміють ані тієї значущості, якої він надає російським питанням, ані цієї демонстративної підтримки дискурсу та дій Путіна.
Ви пишете про засліпленість, зачарованість Росією частини інтелектуального середовища Франції. Як вважаєте, чи сформувались умови, щоб ця категорія людей позбулась ілюзій?
— Росія принаджує французів здавна, і тим більше, чим гірше вони її знають. Трохи літературою, трохи гарними краєвидами та золотими куполами. Бажано було б краще знати цю країну, і не лише мову, кухню, театр, а й бізнесові практики та природу політичного режиму. Безперечно, Росію не варто плутати з нинішньою владою аналогічно до того, як не слід обмежувати знання про Україну радянським чиновництвом чи інформацією про правління Януковича. Так, захоплення Путіним, котре відчувають деякі мої співвітчизники, викликає запитання й нагадує про замовчувані теми та спокуси, що були причиною серйозних проблем у минулому, зокрема й у Франції. Однак ця зачарованість не є надміру поширеною в середовищі французьких інтелектуалів, особливо якщо порівняти з часами існування Радянського Союзу… Може, причина навіть у тому, що багато французьких мислячих людей, котрі давніше віддано підтримували СРСР і заплющували очі на радянські злочини, сьогодні ставляться до Росії з недовірою. Хай там як, а треба говорити, пояснювати, замінювати вигадки фактами, поширювати об’єктивну інформацію, щоб допомогти землякам — інтелектуалам та іншим — зрозуміти реальну, а не вигадану країну та її режим.
У вашій книжці детально розібрано механізми пропаганди й маніпуляцій, якими послуговуються франкомовні медіа, фінансовані з Росії. Як обмежити їхній вплив на французьку аудиторію?
— Тут також треба інформувати й наголошувати на фактах, а особливо уникати пропаганди, брехні, повідомляти лише перевірені, конкретні дані. Французам, яких принаджує кремлівський дискурс про нібито наявний захист сім’ї та християнських цінностей, треба повідомляти порівняльну статистику стосовно кількості дітей у родинах, матерів-одиначок, розповідати про державну допомогу багатодітним. Вони мусять швидко зрозуміти, що всупереч заявам Франція захищає інститут сім’ї — як дітей, так і батьків — куди краще, ніж Росія.
Читайте також: Крамар: Україна робить замало для зменшення залежності вітчизняної економіки від капіталу РФ
На загальному рівні добре нагадати про нинішній рівень зарплат у Росії, а також про кількість росіян, які живуть без холодної та гарячої води й газу (відповідно 30,6, 49,6 та 46,7 млн осіб, як наголосив нещодавно в інтерв’ю «Радіо Свобода» Іван Чумаков, експерт із питань економічної політики та інвестицій). Такі цифри нікому не сподобаються. Вони наочно доводять, наскільки влада РФ кидає напризволяще велику частину свого населення, до того ж десятиліттями. Деякі українські сайти, як-от StopFake, теж дуже ефективні. Треба робити те, що недавно здійснили французькі журналісти з телевізійної передачі «Le Petit Journal»: взяти телесюжет, пройтися по кожній фразі тексту, проаналізувати кожен елемент дискурсу й мовою конкретики пояснити, де навмисна брехня.
До речі, Кремль використовує найменшу слабкість Заходу, кожну неузгодженість. Конфлікти всередині французького суспільства, як і сумніви щодо Європейського Союзу, інструменталізує та посилено акцентує Москва. Щоб переконатися в цьому, варто подивитися ProRussia.tv — канал, який раніше фінансувала російська амбасада. Там працюють члени Партії Франції, колишні активісти «Нацфронту». Не слід замовчувати проблеми, але варто остерігатися того, що розколює європейців.
Яким ви бачите потенціал політичного класу своєї країни, здатного чинити спротив прокремлівським мережам впливу?
— Я не ставила б такого запитання. Може, тому що переконана: через кілька років ми так само відкрито говоритимемо про спроби путінської Росії впливати на суспільну думку, політиків та західні ділові кола, як раніше багато хто коментував подібні радянські демарші. Найцікавіші з архівних уточнень стосуватимуться того, як це відбулось у 1991–1992-му.
Постає інша проблема, подвійного сенсу. З одного боку, щó станеться з Росією, яка занурюється в жахливу економічну кризу, в умовах дипломатичної ізоляції, котру культивує її керівництво? Із другого — чи зуміє ваша держава покласти край своїм негараздам, пов’язаним із корупцією та менеджментом, щоб запропонувати позитивну модель розвитку пострадянським суспільствам, починаючи з російського? Успіх України став би найкращим механізмом протидії прокремлівським мережам!
——————————————————-
Сесіль Весьє — фахівець із російських, радянських та пострадянських питань. Закінчила факультет російських студій у Національному інституті східних мов та цивілізацій (INALCO, Париж). У паризькому Інституті політичних досліджень захистила докторську дисертацію на тему дисидентства. Живе у французькій столиці, викладає в Університеті Ренна, де керує департаментом російських досліджень. Від 1989-го регулярно відвідує Росію. Автор книжок «Мережа Кремля у Франції», «За нашу і вашу свободу», «Сучасна Росія очима преси», «Інженери людських душ», «Фабрика нових людей за сталінською методикою», «Режисура революції», «Жінка в дисидентстві» та ін.