Засідання РБ ООН вкотре нагадує дешевий серіал. Майже ті самі актори повторюють майже той самий текст. Результат, нажаль, також не змінюються – війна на Донбасі не припиняється, продовжують гинути мирні мешканці та військові, окуповані території залишаються під контролем агресора.
Як і в попередніх серіях, особливу роль грає представник РФ Віталій Чуркін. Його виступи скрізь пронизані взаємовиключними твердженнями, маніпуляціями імають дуже мало спільного з реальністю. Цього разу він сказав про «підготовку українських прикордонників до захоплення українського державного кордону», «непомітне зникнення зі сховищ 76 (!) українських танків» (за даними звіту Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) за 2016 рік, загалом на озброєнні ЗСУ знаходяться 788 танків, тобто мова йде про 10% бойового потенціалу всіх Збройних сил) та «Авдіївський коксохімічний завод залишився без електроенергії через обстріли з боку ЗСУ». А ще продемонстрував певні проблеми з математикою, бо як пояснити чому на його думку 11-й пункт Мінських домовленостей (щодо проведення конституційної реформи в Україні та децентралізації) повинен бути виконаний раніше ніж перший (негайне та повне припинення вогню). Це було б смішно, якби не було так сумно. Решта виступу – стандартна щорічна програма: обвинувачення в порушенні припинення вогню, мирні ополченці і криваві українські військові, законний референдум в Криму, США єдині хто може вплинути на, начебто, маріонеточну владу України.
Читайте також: Дії Росії на Донбасі можна кваліфікувати як військовий злочин – Єльченко
Новий тренд – це спроба сформувати упереджене уявлення про вигідність ескалації для України. Ця думка вже з’являлася нещодавно в російських пропагандистських джерелах та на шпальтах окремих європейських видань. Мовляв, загострення дозволить нагадати іноземним партнерам про конфлікт та сприятиме продовженню санкцій. Чуркін, в свою чергу, висунув нову конспірологічну теорію, що завдяки ескалації та жертвам Київ намагається випросити кредити в ЄС. Але здається, пан Чуркін забуває, що Україна – не Росія, в якій працюють такі методи, в якій не рахуються з вартістю життя людини, а силові структури на чолі з ФСБ повністю контролюють владу та ЗМІ. На відміну від сусідів, в українських політиків немає звички знищувати гексогеном будинки з мирними мешканцями заради підвищення політичного рейтингу.
Решту заяв умовно можна розділити на дві половини. До першої, більш позитивної для України, треба віднести виступи представників Франції, Великої Британії, Італії, Швеції та США. Головний мотив – треба припинити агресію РФ та відновити суверенітет України в її визнаних міжнародним правом кордонах. До повернення українських територій, в тому числі і Криму, дію санкцій буде подовжено. Ну і звичайно, про виконання Мінських домовленостей та продовження діалогу в Нормандському форматі. Нічого нового, у порівнянні з минулими засіданнями, проте збереження економічного тиску на агресора – це вже досягнення.
Читайте також: Україна в Радбезі ООН нагадала, що третій рік протистоїть російській воєнній агресії
Виступи представників інших держав були схожі на традиційні побажання на день народження – щастя, здоров’я, грошей, але на дипломатичній мові. Здебільшого повторювалися одні і ті ж тези. Глибоке занепокоєння та стурбованість, обидві сторони повинні припинити вогонь, відвести важке озброєння, надати повний доступ до всіх територій та постраждалих представникам міжнародних гуманітарних організацій та спостерігачам ОБСЄ і, звичайно, вирішити конфлікт політичним шляхом з виконанням Мінських домовленостей.
Дещо незвично пролунала заява представника Єгипту щодо необхідності проведення конституційної реформи та виборів в Донбасі. При цьому не уточнялося, як саме вибори та децентралізація допоможуть мешканцям Авдіївки,які вкотре потрапили під обстріл з «Градів» просто під час проведення засідання. Хоча, з огляду на певне потепління у відносинах між РФ та Єгиптом, поява в тексті виступу саме цих вимог стає зрозумілою.
Герой американської комедії «День бабака» зміг вийти з пастки дня, що постійно повторювався, лише змінивши себе. Рада безпеки ООН, теж застрягла і потребує змін. Участь в засіданнях країни-агресора унеможливлює будь-який прогрес у вирішенні конфлікту. В існуючих умовах, навіть за наявної міжнародної підтримки, Україні варто розраховувати лише на власні сили.