Подробиці останнього нападу вже в різних варіаціях опубліковані в ЗМІ, але все ж таки хотілося б почути безпосередньо від вас. Що сталося ввечері 24 травня?
— Близько 11-ї вечора ми з моєю дівчиною поверталися додому. Назустріч ішли двоє, а коли ми з ними порівнялися, я побачив, що в мене летить удар, імовірно, рукою. Влучили вони в праву частину голови. Почалася бійка. Тривала вона недовго. Ножем мені порізали ліву руку, є поперечний і поздовжній розрізи, а також два пальці. Зачепили нерв. Було вже кілька операцій. Крім того, діагностовано струс мозку і, як бачите, об’ємний крововилив у око.
Чому порізана саме ліва рука?
— Захищаючись, я прикрив нею ліву частину грудей, туди летів ніж.
Ви добре розгледіли нападників?
— Не впевнений. Було темно, і я бачив лише силуети, які йшли назустріч. Вони були більші за мене, кілограмів по 110–120 кожен. 100% я цих людей бачив уперше. Вони однозначно чекали, щоб напасти на мене. Впевнений, що в них був співучасник, який віддавав їм команду. З того, що я дізнався про них пізніше, це професійні найманці, тітушки, які брали участь у різних акціях в Одесі. Один із Чабанки, другий із Чорноморська (колишній Іллічівськ). Після бійки вони побігли в різні боки.
Я погнався за одним із них і крикнув: «Стій, стрілятиму». Суто психологічний трюк. Вогнепальної зброї в мене, звісно, не було. Нападник пробіг кілька десятків метрів і впав на землю. Я наблизився до нього й побачив різану рану живота. Набрав 103 і повідомив, що є поранений і що в нього сильна кровотеча. Коли говорив, зауважив, що екран мого смартфона дуже швидко забризкує кров’ю. Вона била фонтаном просто з моєї руки. Я попросив якогось перехожого ременем перетягти мені руку. Потім ми стали чекати швидку. Коли вона приїхала, лікар поміряв пульс помираючого і не зробив нічого, щоб надати йому першу медичну допомогу. Багато чого, вибачте, не можна розповідати, доки триває слідство. На жаль, в інформаційному просторі сьогодні чимало домислів про події того дня, про мене особисто поширюється недостовірна інформація…
Читайте також: Замах на екс-лідера "Правого сектора" в Одесі. Правоохоронці озвучили чотири версії
Це не перший замах на вас. Вам уже виділили державну охорону?
— Ви, коли заходили в палату, бачили поліцію? Хлопець у цивільному під дверима, який мене охороняє, — це просто друг. А радник голови одеської поліції Руслан Форостяк стверджує, що охорону мені вже виділили. Насправді її мали надати ще після першого нападу. Тоді, можливо, не сталося б другого. І точно не було б третього.
Ви пов’язуєте між собою всі ці три замахи?
— Так, я вважаю, що за всіма ними стоїть та сама людина.
Після другого нападу 1 травня 2018 року було затримано чоловіка, який стріляв у вас із травматичного пістолета. Як просувається ця справа?
— Ніяк. Поліція нічого не робить. Нападника затримали, закрили в СІЗО. Він сидить. Свідчень не дає. Уже згадуваний Руслан Форостяк в одному з інтерв’ю сказав, що в цій справі затримали посередника, а організатор нападу втік за кордон. Я хотів дізнатися детальнішу інформацію, хто цей організатор, телефонував слідчому, писав йому, але він мені не відповідає. Так що, думаю, це повна дезінформація.
Читайте також: Удар із лівого флангу
До нападів 1 і 24 травня був ще напад 7 лютого. Щодо нього теж жодних зрушень?
— Навіть не допитали ключового свідка. Моя дівчина була зі мною, все бачила, але її жодного разу не викликали на допит. Це слідство — цілковита профанація.
Із чим ви це пов’язуєте?
— Я поки що утримаюся від будь-яких версій. У мене недостатньо інформації, щоб стверджувати щось однозначно.
Чи вели ви протягом останніх чотирьох місяців якусь активну громадську або політичну діяльність, яка могла викликати такий спалах агресії у ваших противників?
— Гучного нічого не відбувалося.
Читайте також: Громадянська пасивність
Ваша активна громадська діяльність почалася з Майдану, «Правого сектору» та подій на Грушевського?
— Трохи раніше. У січні 2014 року я вийшов, як і багато інших людей, на одеський Євромайдан. Потім поїхав на Майдан до Києва. У лютому брав участь у складі «Правого сектору» в боях на Грушевського. У березні очолив одеську організацію ПС. Ми тоді почали активно протистояти виявам проросійської гібридної агресії в Одесі, всім цим «прогулянкам» із триколорами. Було багато зіткнень з Антимайданом. Кульмінацією стало 2 травня, коли загинув наш побратим Ігор Іванов, десятник «Правого сектору», внаслідок вогнепального поранення в живіт. Стріляв у нього проросійський бойовик на прізвисько Боцман. Так усе починалося… Після 2 травня я вирішив для себе: якщо тисячі українців готові класти власне життя заради того, щоб змінити країну на краще, то чому я не можу віддавати для того свої час і сили? Це, можна сказати, мій обов’язок перед Україною та її громадянами.
Вам тоді було лише 18 років. Як поставилися до революційної діяльності батьки?
— У період Майдану я з ними не підтримував зв’язку. Мій батько в минулому прикордонник, зараз на пенсії. Мама викладає в школі. Вони живуть у Білгород-Дністровському районі Одеської області. На публічні акції не виходять, але сьогодні підтримують абсолютно все, що я роблю.
Ви виїжджали на фронт на початку війни. Але не залишилися там?
— Це були нетривалі поїздки. Чесно кажучи, Дмитро Ярош мене просто вигнав звідти. Сказав, що коли я лідер організації в Одесі, то повинен бути і займатися справами там. Крім того, проти мене тоді відкрили кримінальне провадження, а з пред’явленими підозрами не брали в ЗСУ. У добровольчому батальйоні в такій ситуації теж залишатися було дуже незручно, бо могли оголосити в розшук.
Читайте також: Справа Вишинського: викрити агентуру
Кримінальне провадження?..
— Загалом у мене їх три. Перше пов’язане із Сергієм Щербичем, членом горезвісної партії «Родіна», яку очолює Ігор Марков. Нині він відданий соратник мера Одеси Геннадія Труханова. У 2014-му Щербич активно діяв проти української армії. Але найцікавіший епізод, пов’язаний із ним, стався в лютому того самого року. Тітушки, яких везли до Києва 19–20 лютого, — це вже були не алкоголіки, які махали на площах прапорами Партії регіонів, а найманці, які їхали калічити та вбивати протестувальників на Майдані. На Черкащині під Звенигородкою тоді було затримано близько півсотні тітушків, яких везли з різних регіонів країни. Координатором однієї з їхніх груп був і Щербич. Зрозуміло, для чого він їхав до Києва. Разом з іншими громадськими організаціями ми тоді подали звернення до облпрокуратури, СБУ та МВС із вимогою притягти його до кримінальної відповідальності у зв’язку з антиукраїнською діяльністю. На що нам відповіли: окей, ми звернемо на це увагу. А далі жодних дій. Після чого до мене у квартиру вломився спецназ із метою притягти мене до відповідальності за фактом викрадення Щербича, щоб заволодіти його коштами в розмірі 300 грн. Мене закрили в СІЗО. Після апеляції я вийшов під заставу 60 тис. грн. Розгляд справи в суді стоїть на місці вже котрий рік, тому що потерпілий відмовляється давати свідчення.
Потім був Літній театр, який хотіли забудувати. Забудувати, по суті, міський сад, саме серце Одеси. Все, що там є, потрібно зберегти. Але рішенням Одеської міської ради компанії, пов’язаній із Галантерником (Володимир Галантерник — власник СоцКом Банку, а також багатьох будівельних проектів одеського ПрогресБуду, близький до голови Господарського суду Одеської області Валентина Продаєвича; також його пов’язують із покійним «смотрящим» в Одесі Олександром Ангертом на прізвисько Ангел і міським головою Геннадієм Трухановим. — Ред.), було виділено будівельний майданчик на території Літнього театру під торговельно-розважальний центр. Це, природно, обурило містян.
Читайте також: Краб із луком
Провели акцію протесту. Вона не дала результату. Після чого люди вийшли на другу заявлену акцію. Я, звичайно, був там і вів відеотрансляцію на своїй сторінці у Facebook. Прибули правоохоронці, котрі й спровокували зіткнення, у ході яких постраждали очільник поліції Одеської області Дмитро Головін і безліч активістів. За три-чотири дні більшість справ, порушених за статтею «хуліганство», вирішили замінити на кримінальні провадження, щоб застосувати до активістів важчі статті. Торкнулося це й мене, про що я дізнався після дзвінка батьків, яким кинули у двір повістку. За адресою, де не проживаю вже більш як сім років. Тому я взяв адвоката й самостійно пішов у поліцію. Там мені пред’явили підозру. Розповіли, що я є організатором масових заворушень і трубами, палицями, арматурою завдавав ударів одночасно 28 працівникам поліції. Потерпілий Головін на суд не з’явився, а мене відправили в СІЗО на 60 днів із заставою 600 тис. грн. Її за мене вніс голова Одеської обласної адміністрації Максим Степанов. Але через кілька днів, коли ми оскаржили запобіжний захід в апеляції, йому ці гроші повернули.
Поки я сидів у СІЗО, трухановські сайти стали поширювати інформацію про те, що Стерненко нібито у 2014 році «кришував» наркоторгівлю. Виходжу я із СІЗО, і прокуратура Одеської області відкриває на мене кримінальне провадження на основі публікації в інтернеті про наркотики. Це було явно зроблено за вказівкою когось із оточення Труханова. Мене відправили під домашній арешт. Потім зняли його під особисте зобов’язання, потім узагалі не продовжили. Зараз суд відкладають, бо не може зібратися колегія суддів.
Три кримінальних провадження, три напади…
— Насправді чотири, навіть п’ять. Наприкінці лютого був ще один напад на мене під час акції. І в червні минулого року працівники одеського «Беркута» зламали мені перенісся, і підозру так нікому й не було пред’явлено. Хоча, коли все це відбувалося, була купа телекамер.
Не забагато всього?
— Як є.
Повернімося до справи довкола Літнього театру. Не за кожного очільник області вносив би заставу 600 тис. грн. Із чим ви це пов’язуєте?
— У мене з Максимом Степановим немає й ніколи не було особистих взаємин. Він аргументував свій вчинок тим, що вважає рішення суду несправедливим. Бо в той самий час, наприклад, директорові дитячого табору «Вікторія», у якому згоріло троє дітей, призначили заставу 120 тис. грн, а мені за те, що стримив на Facebook, — 600 тис. грн. Але водночас Степанов підтримав і дії поліції під час зіткнень з активістами. Хоча, на мій погляд, це дуже дивно, тому що та сама поліція фабрикувала проти мене справи.
Читайте також: Стрес-тест для кожного
І вашим, і нашим.
— Я йому вдячний, що він мені допоміг. Але це все відбувалося за однієї умови: я не матиму перед ним жодних зобов’язань, окрім повернення коштів.
Зараз голові Одеської обласної адміністрації дехто ставить у провину те, що він вніс за вас заставу…
— Думаю, що це піар-кампанія російських спецслужб, спрямована і проти Степанова, і проти мене. Такі тези озвучують підконтрольні Росії видання. Це дуже грубі маніпуляції, побудовані на фейках. А суть проста. Я оборонявся, захищав власне життя і життя своєї дівчини, змушений був так діяти. А вони волають, що якби Стерненко сидів, то на нього не напали б і він нікого не вбив би. Якщо йти за їхньою логікою, то треба всіх людей ізолювати одне від одного. Закрити в камерах і нехай усі сидять. Класичний приклад роботи російської пропаганди. Насправді винні правоохоронна система і наші служби безпеки. Тому що на п’ятому році війни в Україні спокійно можуть працювати проросійські видання. Удар по державній машині, якого вони зараз завдають по лінії Степанова, — це наслідки бездіяльності самої ж державної машини.
Після того як вас підтримав очільник області, ви не стали на пропрезидентські позиції?
— Абсолютно. Я вважаю Петра Олексійовича людиною, яка проґавила величезні можливості та величезний кредит довіри. І він відповідальний за те, що в нас сьогодні є вплив Росії всередині країни. За те, що відверті агенти РФ перебувають на державних посадах і просто в парламенті.
У Конституції України детально прописано, яким чином потрібно протистояти російській воєнній агресії. Те, що Порошенко, а перед ним Турчинов не скористалися тим механізмом, — то їхня відповідальність. Це серйозне питання і дуже серйозний воєнний злочин. Особливо те, що вони досі не ввели воєнного стану хоча б на обмеженій території Донбасу. Якби це сталося, питання економічних, політичних, культурних, дипломатичних зв’язків давно були б вирішені. А так маємо те, що маємо. Країну кривих дзеркал, де одна частина бореться проти Росії, як на фронті, так і в тилу, а інша торгує з нею і розповідає, що «ми ж брати» й «один народ». Так не повинно бути. Це загрожує нам повторенням подій 2014 року. Склався такий собі український феномен, коли пасіонарні, небайдужі громадяни тягнуть на собі величезний шмат роботи, яку повинні виконувати державні органи. Так було і з добровольцями, які перші пішли захищати країну, і з волонтерами, і з протестами проти забудов, проти концертів російських зірок…
Читайте також: Міський сад, СІЗО й понад півмільйона застави. За що затримали одеського активіста
Ви склали із себе повноваження лідера «Правого сектору» в Одеській області у лютому 2017 року. Чи означає це, що розійшлися в поглядах і плануєте представляти іншу партію?
— Були невеликі розбіжності в ідеологічному сенсі з «Правим сектором». Можливо, мені треба було якось рухатися далі. І тоді, і тепер я для себе не бачу жодної політичної та громадської організації в Україні, членом якої хотів би стати. Займаюся тією діяльністю, якою вважаю за потрібне.
У квітні 2018 року ви зареєстрували в Одесі громадську організацію «Небайдужі». Що плануєте робити?
— Напрямів багато. Це і національна безпека, і антикорупційна діяльність, і привернення уваги суспільства й медіа до важливих світових проблем та процесів. Одне з основних завдань — сприяти створенню громадянського суспільства через особистий приклад, через надання допомоги людям, які її потребують. Ми хочемо навчити українців бути активними, щоб вони брали участь у громадських заходах і розуміли, що від них залежить майбутнє держави. Але поки що мої першочергові завдання — вилікувати руку й розібратися із судовими справами.