У світі активно просувається модний тренд — розвиток відновлюваної енергетики (ВЕ). Аналітики кажуть, що вона досягла переломного моменту і стала інвестиційно привабливою. Як із цим в Україні?
— Упродовж останніх років у світі стрімко розвивається відновлювана енергетика, зокрема завдяки різним дотаційним механізмам: зелений тариф (ЗТ), аукціони. Близько 20 років тому ця сфера була нецікавою для інвесторів без дотацій. Період окупності проектів становив більш ніж 10 років. Сьогодні ситуація змінилася. З огляду на стрімкий розвиток відновлюваної енергетики технології вдосконалюються і стають дешевшими. Екватором інвестицій у світі був 2015-й. Тоді вперше вкладення в розвиток ВЕ перевершили вкладення в традиційні види палива. У 2016 році обсяг інвестицій зменшився, але обсяг уведених потужностей зріс. Це означає, що технології стали дешевшими і якіснішими. Тому за світ я спокійний, там усе розвивається добре. Україні, на жаль, треба наздоганяти. У 2014-му ми ухвалили Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року. Мета — 11% енергії, отриманої з відновлюваних джерел, у кінцевому енергоспоживанні. Ми передбачаємо збільшення обсягів використання відновлюваних джерел енергії в електриці (сонячні, вітрові, малі ГЕС, електростанції на біомасі чи біогазі), у теплі (брикети, пелети, щепа) і в транспорті (біоетанол, біодизель). Тож сьогодні Україні потрібні інструменти, щоб крокувати в ногу зі світом, бо розвиток відновлюваної енергетики — це не лише модний тренд, а й шлях до послаблення залежності країни від традиційних енергоресурсів, до її економічного процвітання, до розвитку малого та середнього бізнесу.
Чого нам бракує?
— Кількох інструментів. Деякі ми вже розробили. У 2015 році внесено зміни до закону про електроенергетику. Зокрема, розширено термін «біомаса», що дає змогу дістати зелений тариф тим, хто виробляє електроенергію не тільки з відходів, а й із продуктів сільського та лісового господарства. Окрім того, скасовано норму, яка вимагала обладнання лише вітчизняного виробництва. Це була так звана місцева складова. Тепер будь-який інвестор може використовувати імпортне обладнання. А для компаній, котрі застосовують ще й вітчизняне, зробили додатковий бонус. Установив вітрову станцію, використовуючи башту для вітряків виробництва, наприклад Краматорського заводу, — маєш право на додаткові 5% або 10% надбавки до зеленого тарифу.
Читайте також: Європарламент закликав країни ЄС надалі зменшувати залежність від російського газу
Окрім того, ми запровадили найбільший у Європі зелений тариф для виробництва електрики з біомаси та біогазу — €0,124. У Німеччині — €0,1, у Польщі — €0,038. Це той інструмент, що приваблює інвестора, який шукає, куди вкласти кошти. Можна інвестувати в Німеччину, але там уже працює близько 11 тис. біогазових установок, тоді як в Україні — лише 10. Наш ринок на початковій стадії, і маркетологові зрозуміло, що на ньому треба акцентувати увагу. Звісно, інвестор думає, що ФРН стабільніша, та водночас в Україні зелений тариф вищий…
А де гарантія, що закордонному інвесторові не переб’є бізнесу місцевий олігарх, якому легше домовитися з відповідними органами?
— Такі ризики є. Але порівняно з продажем газу ця сфера менш монополізована, і ми її намагаємося ще дужче демонополізувати. Узагалі, щоб виконати План дій з ВЕ, нам треба залучити €16 млрд інвестицій до 2020 року. Тож місця вистачить усім. Наше завдання — створити сприятливі умови для роботи інвесторів та бізнесу в цій сфері в Україні. Окрім розробки належної законодавчої бази Держенергоефективності України вже налагоджує тісну співпрацю з місцевою владою. На Міжнародному інвестиційному бізнес-форумі, який ми проводили восени 2016-го, було підписано меморандуми між Держенергоефективності й головами міських рад у сфері розвитку відновлюваної енергетики. Агентство взяло на себе зобов’язання надавати всебічну підтримку в пошуку інвестора для реалізації проектів, спрямованих на заміщення газу та використання альтернативних джерел енергії.
Що важливе варто відзначити у розвитку відновлюваної енергетики в Україні за останні два роки?
— Що стосується останніх зрушень у відновлюваній енергетиці в Україні, то цікавою є тенденція до збільшення використання сонячних панелей приватними домогосподарствами. Причиною цього став установлений у 2015 році зелений тариф на закупівлю електроенергії, виробленої індивідуальними сонячними електроустановками потужністю до 30 кВт, і головне — його було прив’язано до курсу євро до 2030 року. Відтак у 2016 році приватні домогосподарства могли продавати в мережу надлишок виробленої електроенергії за ціною 19 євроцентів — кВт•год. У результаті маємо вражаючу динаміку збільшення кількості приватних домогосподарств, що перейшли на сонячну електроенергію. Так, у І кварталі 2016-го їхня кількість зросла на 22,1% порівняно з попереднім періодом, у ІІ — на 44,3%, у ІІІ — ще на 45,4% і, що цікаво, у IV кварталі, перед Новим роком, — на 77,4%.
Cкільки має витратити грошей і докласти зусиль власник будинку, щоб установити сонячні панелі й окупити це вкладення?
— На сьогодні 1 кВт потужності сонячної електростанції приватного домогосподарства коштує близько $1,5 тис., але швидко окуповується, оскільки її власники продають надлишок електроенергії за зеленим тарифом. Ті, хто встановить у своєму домогосподарстві сонячні панелі у 2017 році, матимуть зелений тариф у обсязі €0,18 за 1 кВт•год, тож у перерахунку на гривні отримають чимало.
Читайте також: У кого вчитися
Але повернімося до роботи агентства. Якщо поглянути на споживання газу, то населенню, теплокомуненерго та бюджетним організаціям (без промисловості й окупованих територій) від 2014 року вдалося замістити 7,2 млрд м³ газу. Заміщення відбулося, зокрема, завдяки введенню у 2014–2015-му 1204 МВт нових теплових потужностей, що використовують інші види палива, крім газу. Сподіваємося прийняти стимулюючий тариф для виробництва тепла (проект закону № 4334), що дасть змогу забрати в комуненерго ще 3 млрд м³ газу й виробляти тепло з інших видів палива. Крім того, ЗТ уможливлює розрахунок моделі когенерації, коли виробляються електрика й тепло одночасно. Котельні сьогодні — це моветон. Тобто можна економити на етапі споживання (лічильник, вікна, утеплення), а ще на етапі виробництва. 1 МВт електрики дає додатково 3 МВт тепла. Спалюючи щепу, тріску, солому для вироблення 5,3 МВт електроенергії, ми отримаємо приблизно ще 12 МВт тепла.
Яка потрібна сума інвестицій, щоб запустити таку модель когенераційної установки?
— Приблизно $16 млн. Це інвестиція не для олігарха, а для середнього бізнесу. Електрику продаєш у мережу по €0,124, тепло — у теплову мережу, період повернення з урахуванням ЗТ — 3,5–4 роки.
Крім того, агентство напрацювало багато законопроектів, які усувають певні бар’єри. Можна побудувати потужність, але ціна підключення буде величезна.
Потужність об’єктів ВЕ, що може працювати в ОЕС України, становить 5,2 ГВт. Інвесторам видані технічні умови на 4,5 ГВт, а з них лише 37% було реалізовано. Решта лежить. Колись набрали й сидять на ділянках, не продають (невигідно) і нічого не роблять, а інші не можуть купити. Приходить інвестор, каже: «У вас хороший ЗТ, хочу встановити генерацію і виробляти електрику, вкладаю $20–30 млн, буде 10–20 МВт». Але в місці, де він хоче підключитися, ТУ видані комусь іншому ще років 10 тому й не діють. Можна піти до власника й торгуватись, але він точно загне ціну.
Згідно з чинним законодавством у нас ТУ безстрокові, Укренерго не може їх забрати. У країнах Балтії, наприклад, вони надаються на півроку, і там немає проблем, усе розвивається. Тому ми хочемо обмежити дію ТУ трьома роками. У Верховній Раді вже зареєстровано відповідний законопроект № 6081 від 13 лютого 2017 року.
Яка частина ВЕ в Україні найдужче монополізована і де найвищий відсоток дрібних та середніх виробників? Хто монополісти?
— До 2014-го найбільший монополізм існував у сонячному тарифі: там був великий гравець. Тариф €0,4 (сьогодні удвічі знижений) давав йому змогу активно будувати, і тоді з’явилася майже 1 тис. МВт. Це частина бізнесу тих людей, яких я вже давно не помічав на території України. Сьогодні ці компанії подрібнено і продано, точно ідентифікувати їх важко.
Інфографіка: Як знизити споживання енергії в Україні
У відновлюваній енергетиці є плюси: цей ринок важко монополізувати. То не транзитна труба, не теплокомуненерго на рівні міста, хоч ми й тут працюватимемо над демонополізацією. Наприклад, проектам із когенерації зайти на ринок тепла заважає те, що комуненерго володіє мережами. За планової економіки це було виправдано, сьогодні новий інвестор може застосовувати свої знання й технології, щоб якомога дешевше продукувати тепло, але робитиме він це лише тоді, коли існуватиме конкуренція за мережу (щоб потрапити в неї і продавати). Той, хто має свої мережі й за них не бореться, почувається прекрасно. Усі затрати, які є (зокрема, й від безгосподарності), перекладаються на тариф, ми за те платимо. Так не повинно бути. Теплокомуненерго має думати, у який спосіб зменшити використання ресурсів, міркувати про ефективність обладнання, модернізацію, збільшення ККД. А коли воно це робитиме? Коли інвестуватиме.
Сьогодні в нього немає стимулу. Понад те, воно може легко усувати конкурентів, здатних дешевше виробляти тепло, і навіть не з газу, а з іншого палива. Тому беремо за основу досвід Польщі та країн Балтії. В останніх тепломережі в комуненерго забрали і ними володіють муніципалітети, які відповідають перед громадою, дбають, щоб ті були у відповідному стані. Там незалежні виробники продукують тепло не з газу на 82%, а теплокомуненерго — на 52%. Вони конкурують перед мерією, щоб продати тепло в мережу. Відтак з’являється інтерес не завищувати гігакалорію і з цього жити, а, навпаки, занижувати, бо живуть вони, лише коли потрапляють у мережу. І тоді є стимул узяти кредит, вкласти в модернізацію, оптимізувати структуру управління. Але це можливо, якщо ринок демонополізований. Принаймні у великих містах. У Польщі тільки у Варшаві 100 виробників тепла. Вони конкурують. Чому в Києві є лише Київенерго?
Розуміючи проблему монополії на виробництво теплової енергії, нині ми спільно з експертами та міжнародними організаціями напрацьовуємо зміни до законодавства, що дадуть змогу виробникам теплової енергії конкурувати між собою. Це підштовхне їх до пошуку дешевших видів палива і, як наслідок, зменшить споживання газу при продукуванні теплової енергії за рахунок місцевих видів палива, а також стимулюватиме виробників до ефективніших методів господарювання. Створюючи модель конкурентного ринку, ми намагаємося використати найкращі досягнення та позитивний досвід інших країн, що вже пройшли цей шлях.
Зараз відбувається завершальний етап розробки законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження конкуренції в системах теплопостачання», який найближчим часом ми винесемо на громадське обговорення.
Демонополізувавши ринок, ми зможемо замістити 3 млрд м³ газу додатково. Зайде приватний інвестор, і він не захоче російського газу: невигідно. Краще купуватиме в наших виробників пелети й брикети. Сьогодні їх експортують. У місті Кам’янці-Подільському 2014 року почали встановлювати котельні, що працюють на інших видах палива, і нині вже є пелетний завод: випускають свої пелети, роблять когенерацію, а 2017-го планують узагалі відійти від газу.
Наскільки виправдані такі великі розцінки в ЗТ, суттєво більші, ніж у Німеччині чи Польщі? Не віриться, що тут можна уникнути корупції…
— Тариф прописаний у законі, це пряма норма. І такого не буде, щоб інвестор Х установив вітрову станцію і дістав тариф €0,124 за 1 кВт, а інвесторові У за те саме дали лише €0,1. Закон один для всіх, усе прозоро. Тут корупційної складової немає. Є питання з підключенням, ми над цим працюємо. Як щодо електрики, так і щодо тепла. А коли мова про завищений тариф, то для сонця ми його зменшили вдвічі, він справді був завеликий. Сьогодні він у нас найвищий, але, розробляючи свій проект, інвестор рахує ще й ризики. Якби такий тариф був у Німеччині, там сказали б «супер». Але німці беруть кредити під 1–2% річних, а українці у гривнях — під 20–25%, у євро — 9–10%. Тому ці відсотки треба рахувати з кишені інвестора.
Читайте також: Чим загрожує Україні зосередження на АПК
У законодавстві чітко не прописане поняття «біомаса», один із її варіантів — деревина. За таких тарифів не віриться, що палитимуть солому, коли можна — дерево. А це обмежений в українських умовах ресурс, і попахує екологічними та економічними проблемами. Та й виробництво електроенергії з деревини не вписується в логіку альтернативної енергетики…
— Дерево — це відновлювана енергетика. Треба дивитися на досвід країн, які це вже пройшли: США, Канада, держави Балтії. Навіть компанія Chevron, маючи доступ до газу й нафтопродуктів, проводить сьогодні кампанію з комерційного вирощування деревини, яка йде на відновлювані джерела енергії. В Україні близько 4 млн га землі, непридатної для вирощування агрокультур або такої, на якій воно не вигідне. Там можна садити енергетичні культури. Такі проекти вже є в Київській, Волинській, Львівській областях. Працює, скажімо, французький проект, вирощують на 400 га енергетичну тополю (дає 20 т/га), там дуже висока калорійність.
Як робилося на Волині? Приїхали інвестори, звернулися до людей, у яких були паї, де нічого не росло. Саджанці привезли з Польщі, Данії, Швеції, вивчили досвід у Великій Британії. І тепер на 1,7 тис. га вирощують вербу. Мають 60 т/га за місяць, але збирають на різних ділянках раз на три роки, тому в середньому виходить 20 т/га. А власники паїв, які їздили на заробітки до Польщі, сьогодні повернулись, і в них є за що жити. Працюють на плантаціях, отримують щось за паї. Це дуже соціально. На жаль, 95% цієї верби як щепа йде до Польщі. Приїхали експерти з польського Мінекономіки, взяли зразки, перевірили, побачили що CO2 там менше на 80%, ніж у газі, дали сертифікат (у їхній країні виробник електроенергії чи тепла зі щепи отримує зелений сертифікат — дотацію), і сьогодні все це експортують. А ми маємо таке не тільки у Волинській, а й у Житомирській, Рівненській, Сумській областях. Там можна вирощувати енергетичні культури. І це питання курки та яйця.
Щодо закону про енергетику. У ньому є конкретне визначення біомаси, яка йде під зелений тариф. І коли кажуть: «Якщо розвиватиметься виробництво електрики чи тепла з біомаси, то завтра всі ліси будуть лисими», то це міф. Відходи з дерева на пилорамі чи меблевому заводі купити значно дешевше, ніж саме дерево, яке годиться для виробництва меблів. Мебляр за нього завжди дасть більше, ніж той, хто спалює й рахує кожну копійку. Він палитиме відходи з лісу, з виробництва олії, але брати ділову деревину для спалення — це економічно невигідно.
Навіть якщо платиш €60 за дошки для підлоги і €60 усе одно заробляєш?
— Паливо — це лише складова тарифу. Якщо порахувати всі витрати фінансової моделі, то на нього не так багато залишається. У ціні на електрику чи тепло є і амортизація, і кредит. Усе рахується разом, тому оператор ринку зацікавлений спалювати деревину як відходи. Водночас є проблема: монополія держлісгоспу. Це дотована галузь, яка бере в держави гроші, щоб висаджувати ліси. У країнах Балтії запустили біржі з продажу деревини і сьогодні комерсант узявся за вирощування. Він знає, скільки йому лісу посадити, щоб за якийсь час продати на експорт, на меблі або ж спалити. І цей ринок працює. Країни регіону не відчувають проблем із лісом. Не можна сказати, що через потужності, які є у ВЕ, нищиться ліс. Може, хтось точково й палитиме його, але на систему не вийде. Ми закладаємо значно більшу, ширшу систему. Бо якщо, наприклад, у Дніпропетровській області хтось захоче виробляти електрику і там стоїть Дніпровський олійноекстракційний завод, один із найбільших у Європі, то навіщо йти в ліс?
Читайте також: Довгий шлях до економії
Тому застереження ми приймаємо. Але в те, що завтра це призведе до вирубки лісу й він не відновлюватиметься, я не вірю. Візьмімо, наприклад, Київщину. Тут багато лісів, але я знаю компанію, яка за два роки засадила 1 тис. га енергетичної верби. Знаю великі компанії з виробництва традиційного тепла, котрі мають бажання йти в альтернативну енергетику і прораховують можливості вирощування відповідних культур.
Загалом біоенергетика не претендує на діловий ліс, а якраз споживає відходи й залишки від основної господарської діяльності: тріску, порубкові рештки, хворі й засохлі дерева.
Розвиток якої складової ВЕ, на вашу думку, найперспективніший в Україні?
— Найперспективнішою з погляду інтересів економіки й держави є та ланка, у якій створено найбільше робочих місць і яка менше дотується. Це, безумовно, біоенергетика. Наприклад, біогазова станція, що виробляє тепло й електрику з біогазу. Її треба побудувати, зібрати відходи, додати до них силос, переробити, щоб пішов біогаз, доправити його, пустити електрику в мережу. Це робочі місця, величезні масштаби логістики, задіяно багато людського фактора. Ми, звісно, взяли зобов’язання за всіма напрямами, але щодо економіки й ресурсу найвигіднішим для держави є біо. Цей ринок розвиватиметься швидкими темпами.
——————————–
Сергій Савчук народився 1974 року на Хмельниччині. Закінчив НТУУ «КПІ» (1997) та Українську академію державного управління при президентові України (2003). Працював експертом служби віце-прем’єр-міністра Сергія Тігіпка (1999), начальником відділу управління Мінекономіки (2000), заступником начальника Управління енергетичної політики Кабміну (2001). Від 2010 — член наглядової ради НАК «Нафтогаз України». Згодом заступник начальника Управління ліцензійного контролю НКРЕ (2011), радник віце-прем’єр-міністра Сергія Тігіпка (2012), член наглядової ради АТ «ТАСКОМБАНК» (2013). Від липня 2014 року — голова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України.