Тиждень поспілкувався про те, що ж змінилося в українській прокуратурі за останній рік, із Сергієм Івановим, колишнім багаторічним слідчим прокуратури. Зараз він популярний блогер та активний учасник люстраційних процесів у ній.
У. Т.: Що змінилося і чи змінилося в українській прокуратурі за останній рік?
– Рік, що минув від перемоги Майдану, можна сміливо назвати роком втрачених можливостей щодо реформування прокуратури. Фактично жодних реальних змін системи не відбулося. Українська прокуратура не стала, як у США, перевалочним пунктом між слідчими органами та судом, де вона мала також представляти державу. Натомість залишилася майже на тих самих позиціях, як її створили чи не в часи Пєтра I, тобто так званого ока государевого. На жаль, вона досі на папері є декларативно незалежною, хоча і далі просто виконує команди згори. Бо коли президент, як у Росії, каже: «Я наказав прокурору», після цього його треба тягти до суду. Прокуратура має бути незалежним органом, до якого можна звертатися з поданням, але не давати накази. А Порошенко наступає на ті самі граблі, що і його попередники, намагаючись залишити її під своїм цілковитим контролем.
У. Т.: А що саме, на вашу думку, мало в першу чергу змінитися в прокуратурі?
– Насправді прокуратура рік тому мала виконати кілька речей: об’єднати всі справи по Майдану в одне велике провадження, забравши в міліції всі розслідування, так само вчинити зі справами щодо сепаратизму, довести їх до суду й спокійно реорганізуватись. Однак, на жаль, наша влада вирішила, що їй таки потрібна прокуратура зі старими повноваженнями, може, в чомусь навіть більшими, ніж були. Ось вам цікавий момент: пан Ярема до останнього лобіював повернення їй функції загального нагляду. Згадайте, скільки разів він казав про те, що, мовляв, не вистачає повноважень. Чому? Та тому що, як і в 2005-му, цей орган був потрібен у ролі молотка, який забиватиме виключно тих, хто не домовився з владою. Тим більше враховуючи, що МВС уже не підвладне президенту, а голова СБУ Наливайченко зайняв нейтральну позицію.
Саме тому ні Порошенко, ні самі прокурори не поспішають позбуватися своїх повноважень, адже знову правоохоронні органи поділені між різними центрами впливу у владі. Прокуратура мала лишитися без свого головного корупційного важеля – проведення слідства. Однак виникає важливе питання: добре, не матиме вона слідчих функцій, а хто розслідуватиме резонансні справи? Адже Антикорупційне бюро в нас так і не запрацювало, міліція дієздатна тільки на папері, а фах слідчих СБУ навіть у часи моєї роботи в прокуратурі вважався найбільш низьким. Зараз ми його бачимо самі у справах щодо сепаратизму. Наприклад, проти донецько-луганської верхівки з Партії регіонів. Прокуратура має «пасти» як найбільший бастіон корупції в країні – впевнений, це обов’язково станеться, адже то вже просто суспільний запит, коли слово «прокурор» є тавром. Тобто фактично мова повинна йти про повну заміну всіх співробітників.
Читайте також: Микола Сунгуровський: «Зараз не можна проводити реформу армії, можна тільки вдосконалювати те, що існує»
Так, розумію, коли триває війна, такий варіант, може, й не на часі, але інших немає. До речі, оплата в прокуратурі й так немала, тому охочих працювати там ніколи не забракне навіть за чесну зарплату. Приміром, тільки начальник управління – головний бухгалтер Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контролю та аудиту Генеральної прокуратури Єрхова у 2013 році заробила майже 400 тис. грн. Заступник головбуха – 270 тис. грн. І це при тому, що вони не є прокурорами. Прокурори отримують ще більше – цілком офіційно.
У. Т.: Пройдемося по особистостях. Як оцінюєте останніх трьох генеральних прокурорів, що змінилися на посаді за рік?
– Якщо оцінювати особистості, то Ярема прийшов у прокуратуру, абсолютно не розуміючи сутності її роботи. Шокін – це справді професіонал, який бажає щось робити, але він ретроград, який хоче посилювати преференції свого органу, а не підганяти його під реалії цивілізованого світу. Він уміє «рвати», бо все життя працював слідчим, у принципі, хоче карати й саджати, проте намагається посилювати позиції прокуратури, не здійснюючи жодного її оновлення. Але перебуває під повним впливом президента. Махніцький – це взагалі ніхто, такого генпрокурора не було, забудьте його ім’я. Він прийшов і мав реально посадити всіх, але «провтикав» усе, за що отримав чимало грошей, – кажу про це відкрито. Такий собі Ющенко української прокуратури, який вбив сподівання на правосуддя, упустив момент, коли все лайно з України вимести дуже просто, адже воно було налякане. Найадекватнішим прокурором за останні 20 років, згідно з моїми враженнями як рядового виконавця, був, хоч як дивно, Святослав Піскун. Він єдиний, хто намагався справді боротися проти бюрократизації відомства, всіх цих постійних поїздок на звіти тощо. І не допускав перетворення прокуратури на завод із заробляння грошей, як це сталося за Пшонки.
Читайте також: Джованна Барберіс: «Міни і вибухові предмети, що не розірвалися – це проблеми на десятиліття»
У. Т.: Зараз ведеться чимало розмов про тиск Заходу на Україну щодо реформування, насамперед правоохоронних структур.
– Політика Заходу щодо реформ дуже проста: вони контролюють і поступово просувають своїх людей, найчастіше грузинів. І саме з цим я й пов’язую свої головні надії – нам дають гроші й питатимуть суворо, за кожну копійку. Так, у МВС пролобіювали Еку Згуладзе, у прокуратуру – Давіда Сакварелідзе. Власне, з Давідом доводилося спілкуватися особисто, і можу сказати, що він навіть не приховує, що має дещо відмінні, ніж у Шокіна, погляди на прокуратуру. Він справляє дуже приємне враження – людина відверто говорить, що дає собі рік на зміни, розуміє, що головним завданням наразі є вичищення хоча б найодіозніших представників старої системи. Та, на жаль, навіть його зусиль може бути замало. Система, побудована в прокуратурі, повністю корумпована й дуже резистентна щодо змін. Якщо слідчий із певних причин не хоче розслідувати якусь справу, то в нього для цього найширші можливості. Навіть генеральний прокурор не зможе його так легко звільнити. А найпростіше піти до тієї політичної сили, щодо якої триває розслідування, й попросити її захисту. Мовляв, не хочу брати гріха на душу. А там і до Європейського суду дійти не проблема. За словами того ж таки Сакварелідзе, саботаж змін просто колосальний. Тому тема грузинського десанту має всі шанси провалитися. Хоча, думаю, грузини щонайменше зможуть змінити якщо не систему, то значну частину людей, що теж немало. Я от дивився методологію, яку пропонує Сакварелідзе, – усе правильно, спочатку люстрація, а потім новий конкурсний набір.
У. Т.: Як ви оцінюєте останні резонансні справи і поведінку прокуратури в них?
– Затримання Бочковського та Стоєцького було дуже сумнівним із погляду погляду Кримінально-процесуального кодексу, адже арешт не підпадає під ті умови затримання, які в ньому прописані. Тому реакція прокуратури, а саме первинна відмова давати санкції на арешт, – то не тільки гроші, занесені за це, а й просто погана якість роботи міліцейських слідчих. Щодо Єфремова я вважаю, що розігрується «договірняк», тобто в нього є домовленість із владою, мовляв, когось треба ж дати натовпу. Тому його або виправдають, або застосують якесь символічне покарання, що дуже швидко буде зняте. Стаття 358 «Розпалювання міжнаціональної ворожнечі», яку йому «шиють», є безперспективною. Для мене дуже велике питання, чому не був арештований ніхто з його команди, ті, хто власноруч розпалював війну та сепаратизм на Луганщині, всі ж перебували тут, у Києві. Чому випустили Харитонова? Чому не були арештовані Кравченко, Клінчаєв? Той самий Голенко, який кричав із натовпом «Росія!» на сходах Луганської ОДА? Адже їх треба було брати, змушувати здавати патрона, а взамін укладати з ними певну угоду. На жаль, по більшості цих справ уже заплачені дуже великі гроші. Є чимало питань навіть щодо вбивства у Волновасі есбеушника Мандзика, адже досі навіть незрозуміло, з якої зброї це було зроблено, нам її не показують, не проведено багатьох процесуальних дій, без яких справа шита білими нитками.