На околицях міста Сдерота на півдні Ізраїлю стоять розкішні блідо-лілові вілли. Вони оточені ошатними садочками й не надто високими парканами. Навколо бігають веселі породисті песики. Ідилію цього майже раю розполовинює один нюанс: із вікон деяких помешкань відкривається незвичайна панорама – долина, де розташований сектор Газа. Обриси будинків у Бейт-Хануні, звідки вже впродовж десятиліття летять хамасівські ракети «Касам», чітко проступають у далечині. От прокидаєтеся ви зранку на такій віллі, а у вікні – чарівне видиво з арабських територій. Отак там і живуть. Одна з причин невибагливості до місця поселення – куди нижчі ціни на житло. У Сдероті такий будинок коштує близько $250 тис., це в рази дешевше, ніж у Тель-Авіві, де за квартиру слід віддати більше, ніж на Манхеттені в Нью-Йорку, всесвітній Мецці дорогої та престижної нерухомості. Але навіть такі, по суті своїй екстремальні, варіанти вирішення житлової проблеми в Ізраїлі не надто полегшують життя простим людям. Основним ринком можливостей та місцем працевлаштування знову ж таки є Тель-Авів, але громадський транспорт і міжміське сполучення в цій країні досі розвинені поганенько, бракує потягів, тож, попри невеликі відстані між містами, жити в Сдероті й діставатися щодня на високооплачувану роботу до Тель-Авіва украй важко, а то й нереально. Ця сага про будні найближчого до сектора Газа населеного пункту Ізраїлю вельми допомагає зрозуміти, чому раптом посеред літніх канікул і сезону відпусток у країні, яку стереотипно асоціюють зі щонайвищими соціальними стандартами, спалахують масові протести, які їх учасники сьогодні цілком серйозно трактують як революцію.
Для чого існують податки?
У перші дні виступів по всій країні на вулиці вийшло близько 320 тис. осіб, лише в Тель-Авіві – чверть мільйона. Міф про благополучний, стабільний і заможний Ізраїль розвіявся як дим. «Донедавна люди думали, що незмога звести кінці з кінцями – це їхня особиста проблема, вони шукали причини в тому, що не достатньо заробляють, забагато витрачають, але в якийсь момент настало усвідомлення, що дуже багато з них мають ті самі проблеми, – коментує ситуацію в країні професор Ейяль Кімхі з Центру Тауб із вивчення соціальної політики в Єрусалимі. – Отже, це системні проблеми. Цей тиск накопичувавсь упродовж певного часу, а потім усе вибухнуло».
Існують фіскальні системи скандинавського штибу, де люди платять одні з найвищих у світі податків, отримуючи за це безкоштовні й, що головне, якісні послуги від держави. Є і такі, де громадяни вміють вправно ухилятися від сплати надміру високих податків і отримують завдяки цьому вільні ресурси для персонального прожиття й розвитку за слабкої та недофінансованої державної сфери. І, нарешті, як показує досвід Ізраїлю, трапляється ще й третій варіант, коли люди платять одні з найвищих у світі податків, але навзамін не отримують ані безкоштовної якісної дошкільної та шкільної освіти, ані достатніх соціальних гарантій, ані грантів для навчання в університетах, ані субсидій на житло для окремих соціально уразливих категорій. І за всього цього, тяжко працюючи, вони не в змозі придбати хоч якесь житло в тому місті, де мають роботу. Економіка країни загалом за рахунок великого бізнесу й банків рухається вперед і зростає, а прості люди водночас тупцюють на місці, борючись за виживання. Саме з таким підходом не погоджуються ті, хто вийшов на вулиці ізраїльських міст і розбив там наметові табори. Єдине, що було потрібно для гальванізації протесту, – це більш-менш сприятливі умови, коли немає зовнішніх подразників і з'являються якісь позитивні приклади для наслідування. «Можна назвати два фактора, що посприяли початку масових протестів в Ізраїлі. По-перше, це події на Близькому Сході, які в ізраїльтян викликають водночас і побоювання, і захоплення тим, як люди, яким набридла диктатура, боряться за свої права. По-друге, це, власне, літо. Сесії в університетах закінчилися – і молодь має вільний час», – розповідає Стас Мардахаєв, очільник громадської організації «З покоління в покоління» та Форуму громад Ізраїлю, який об'єднує 15 організацій, вони підтримують і беруть участь у протестних акціях.
Нерухомі ціни
Проблема номер один, яку вимагають вирішити ізраїльські протестувальники, – захмарні ціни на житло. Так, уявімо собі трьох студентів-друзів із Тель-Авівського університету. Вони разом винаймають житло. Звичайна практика для студенства всього світу. Але ціна місячної оренди маленької квартирки на околицях міста для них сягатиме 4 тис. шекелів, або тисячі доларів. Якщо вони виконали обов’язок перед батьківщиною – відслужили в армії, – то мають отримати від держави 25 тис. шекелів (курс шекеля до долара – 3,54/1). У середньому за рік сумарні витрати на навчання в універсиптеті сягають 15–16 тис. шекелів, тобто держава їм допоможе провчитися приблизно півтора року – далі треба сподіватися лише на себе. І, як розповідають, тратитися на недешеву оренду житла й повністю оплачувати навчання, не маючи, окрім загадних 25 тис. шекелів, жодної іншої підтримки, їм часто не під силу. Але це лише початок історії про тяжкі будні ізраїльтян. Відповідно, як мінімум, вони вимагають суттєвого зменшення вартості оренди житла. Міністр будівництва Ізраїлю Аріель Атіас готує до парламентського розгляду законопроект, який установлює максимальну ціну на оренду квартири – на рівні не більше 2% від її вартості.
Проблема дефіциту землі під забудову є ще одним виміром ширшої проблеми високих цін на нерухомість і недоступності житла. «Вся земля в руках уряду. Тої землі, яку він виділяє для будівництва житла, вочевидь, не достатньо для задоволення попиту, – констатує професор Ейяль Кімхі. – Крім того, уряд продавав землю шляхом аукціону. Як наслідок, вона ставала дуже дорогою. Тому й житло коштує захмарно багато. Крім того, приватні будівельні компанії перенавантажені роботою, вони повинні були б винаймати більше робітників». Тель-Авів сьогодні вже настільки густозаселений, що аби збудувати новий будинок у ньому, потрібно знайти таку ділянку землі, на якій стояв би інший – який можна було б знести. Водночас треба відшкодувати демонтаж власникам усіх квартир, якщо йдеться про житлову будівлю. Така реальність…
Не так давно ізраїльська влада затвердила плани будівництва 1600 нових житлових одиниць у районі Рамат-Шломо в Східному Єрусалимі, де переважає арабське населення. Це вже не перший такий план масштабного спорудження помешкань в арабських анклавах цієї частини міста, яку палестинці бачать у майбутньому столицею своєї держави. Лідер палестинської автономії Махмуд Аббас, зі свого боку, завжди ставить питання ведення мирних перемовин з ізраїльтянами у залежність від припинення таких і подібних їм будівництв в Східному Єрусалимі та на Західному березі ріки Йордан. На останньому поміж арабських поселень будують собі житло здебільшого дуже релігійні ідеологічні євреї, для яких це є повернення на їхні біблійні землі. Але житло в таких поселеннях, які оточують охороною з автоматами та сторожовими собаками, дешеве. Захмарні ціни на нерухомість в основних містах країни – це ще один мотив для незаможних молодих єврейських родин осідати в поселеннях і ще одна перешкода для порозуміння між палестинцями й ізраїльтянами.
Читайте також: Палестино, любове моя
Дитсадочки для обраних
Цікаво ще одне: в Ізраїлі дохід фізичних осіб оподатковують таким чином, що платежі залежать від його обсягу лише до певної межі, тобто якщо ви отримуєте 7–15 тис. шекелів за місяць, то сплачуєте до 20%, а ті, хто має понад 15 тис., викладають тих-таки 20%, включно з мільйонерами й мільярдерами. Тож однією з вимог протестувальників є збільшити податкове навантаження на найзаможніших громадян і зменшити на середній клас. А інакше в країні реалізовується класична схема покладання основного фіскального тягаря саме на нього й на молодь. Можна навести й інші безхитрісні приклади соціальних лакун у тамтешній системі. Так, матері мають лише шість місяців для догляду за дитиною після народження, з яких їм оплачувано перші три. Вартість приватного садочка, куди маля можуть прийняти й у віці до одного року, якщо його мати має намір таки повернутись на роботу після шестимісячної гарантованої декретної відпустки, – 2 тис. шекелів за місяць. Середня зарплата – 6500 шекелів. Далі, шляхом простої арифметики можна оцінити реальну вартість життя в країні. Молоді жінки з малюками на руках вийшли на вулиці, вимагаючи субсидіювання садочків для дітей у віці від трьох місяців, а не трьох років, а інакше як їм вижити?
Сьогоднішнє ізраїльське суспільство, що донедавна мало репутацію політично пасивного, вічно пригніченого різними безпековими страхами: то ядерною програмою Ірану, то загрозою приходу до влади ісламістів у Єгипті, то обстрілами із сектора Газа, завдяки відносному спокою, що запанував останнім часом, змогло мобілізуватися й задуматися над своїми щоденно-буденними проблемами. Все починалося з компанії любителів сиру котедж (дуже популярного в країні), які з’ясували, що його ціна була неринкова, завищена втричі. Це вилилось на шпальти місцевої преси – і маятник захитався що далі, то з ширшою амплітудою.
Нинішній правий уряд Біньяміна Нетаньягу захопився ідеєю приватизації сфери послуг і ринкової свободи. Але його маленька країна не має настільки місткого внутрішнього ринку, щоб у різних його сегментах природним чином утверджувалася конкуренція. Як наслідок, на ринку запановує обмежене коло великих компаній. Це ще один вимір проблеми. Ізраїльтяни зажадали соціальної справедливості, не роблячи похибок на довготермінові безпекові й політичні проблеми країни. Уряд Нетаньягу обіцяє провести соціальні реформи, втримати високий кредитний рейтинг Ізраїлю, і водночас не образити банкірів та промисловців, звиклих до всебічних преференцій. Хронометр запущено – наметові містечка не згортаються.