Втім, на шляху до об’єднаної Європи у Сербії ще багато й інших нагальних невирішених проблем. Серед яких одним із головних є корупція, що може затримати на значно довший час Сербію у статусі кандидата до ЄС.
Як прогнозують експерти, переговори між Белградом і Брюсселем триватимуть від 6 до 8 років, а процес ратифікації займе принаймні ще два роки. Отож, реальна дата вступу Сербії до Євросоюзу може переміститися аж до 2022 року.
І коли ще декілька років тому в Белграді вважали, що в Сербії є можливість і воля завершити реалізацію необхідних реформ якщо не до 2016, то точно до 2018 року (оскільки було видалено найбільшу перешкоду на шляху просування до ЄС – нарешті арештовано Младіча), то нині все виглядає не в таких рожевих тонах.
Хоча, не дивлячись на те, що сербів у минулому досить жорстко «лікували» від мініімперської величі, бомбили і ставили на місце, їх чомусь все ж не потягнуло до Митного союзу з Росією, і вони вибрали непростий для себе шлях до Європи.
Проте, не тільки корупція, а й неефективна економіка стає гальмом, яке здатне уповільнити просування Сербії до членства у ЄС. Ця перешкода є занадто серйозною, аби можна було б так просто, швидко і енергійно вирішити її.
Оскільки за умовами, котрі визначені для потенційного члена Євросоюзу, від країни кандидата на членство у ЄС вимагається мати конкурентоспроможну економіку.
У Брюсселі розглядають реальний стан сербської економіки, рівень корупції і рівень інвестиційної привабливості. Для того, щоб іноземні інвестори, які прагнуть вести страви з Сербією, мали можливість не лише ввести туди свої капітали, а й могли мати тверді гарантії того, що їм буде комфортно працювати у цій країні.
Чому шлях Сербії до Європи виявився таким затяжним? Складається враження, що в Євросоюзі більше не хочуть повторювати помилки, яку вони допустили з Болгарією і Румунією. Коли авансом були прийняті країни, які не відповідали високим стандартам ЄС, що створило певні проблеми для об’єднаної європейської спільноти.
Справа у тому, що європейські чиновники вже знають, з чим їм доведеться зіштовхнутися у Сербії, і для сербів буде добре, якщо їм допомагатимуть вирішувати їхні проблеми ще до того, як вони отримають членство в Європейському Союзі.
Сербське суспільство має знайти у собі сили очистити державні інституції, щоб вони стали вільними від впливу приватних інтересів і лобі фінансових магнатів.
Белград намагався провести необхідні реформи ще на початку двохтисячних років. Але він не зробив їх правильно. Бо, з одного боку, начебто існують незалежні і вільні інституції, але з іншого, одночасно було дозволено задіяти під час приватизації «брудні» гроші. І не зафіксовано жодного випадку, коли б підозрілі гроші були б перевірені на відповідність свого походження.
«Відмивання» брудних грошей руйнує тканину економічної стабільності Сербії. Адже вливання їх в легальні канали призводить не лише до поширення рецидивів тіньової економіки, а й провокує їх використання для оплати «послуг» посадовців, які порушують правові та етичні норми.
Читайте також: Чи має шанси Сербія на членство у ЄС?
Нині сербський сектор економіки знаходиться у кризовому стані, генеруючи злидні в суспільстві. А нестабільний обмінний курс національної валюти збільшує додаткові загрози, котрі надходять від великої зовнішньої заборгованості.
До цього можна ще додати слабку мотивацію тих установ, які покликані боротися з корупцією. А це, у свою чергу, послаблює діяльність цих інституцій і створює «порочне коло» лабіринту інтересів держави, судової системи і сербських магнатів.
Протягом останніх трьох років сербський рівень корупції за Індексом сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI) зашкалював аж до рівня 3,5 , і сьогодні корупція проникла на всі рівні життя сербського суспільства. Ясно, що за таких умов дуже важко не лише залучити іноземних інвесторів, але й розраховувати на швидке приєднання до Європейського Союзу.
Очевидно, що корупція є одним із питань, котрі будуть істотно ускладнювати сербський шлях до європейської інтеграції. Саме вона провокує ті складні і заплутані адміністративні процедури, котрі часто існують нібито для того, щоб чиновники могли на власний розсуд інтерпретувати правила і процедури ведення бізнесу в Сербії.
Ці писані і неписані «правила» змушують потенційних інвесторів відмовлятися від ведення бізнесу. Оскільки, за таких умов, вести бізнес на сербській території надзвичайно важко, якщо не неможливо. Та й постійно існує ризик збільшення непрогнозованих витрат.
А постійна невизначеність, коли ніхто не знає які правила будуть застосовуватись державними чиновниками у тому чи іншому випадку, не дозволяє точно прогнозувати можливості фінансових і торгівельних операцій в Сербії.
Хоча це ще не весь перелік головних сербських проблем. Серед них важливе місце також займає і фінансова дисципліна. Оскільки в Сербії протягом багатьох років і десятиліть функціонують ряд неплатоспроможних підприємств, а високопоставлені шахраї систематично успішно використовують подібну ситуацію на свою користь.
За наявності дійсно конкурентного середовища ці підприємства давно вже мусили бути виключені з економічного життя і збанкротувати. Проте, якщо не функціонують регулятори ринкової економіки, то й за укладені угоди чи взяті на себе зобов’язання не обов’язково хтось має відповідати строго по закону.
Також є багато інших областей, таких, як політика у сфері конкуренції, де Сербія явно не дотягує до рівня розвитку, котрий необхідний для членства у Євросоюзі.
Якщо відсутнє справжнє конкурентне середовище і немає ефективної ринкової економіки, то гарним прикладом що з цього в підсумку може вийти є ряд країн Південної Америки. Вони мали на 100 років більше для того, щоб скористатися перевагами капіталізму, але там й досі існує монополія і привілейовані учасники на ринках праці, капіталу та природних ресурсів.
Вагомим позитивом для Сербії на шляху до ЄС є регулярні щомісячні зустрічі представників Євросоюзу з її керівництвом, які починають підштовхувати сербів до деяких реформ, котрі необхідно здійснити за кілька років до вступу до Європейського Союзу.
Ці кроки можуть принести скромний прогрес, який протягом 6-8 років зможе підготувати Сербію до того рівня (можливо, навіть, трохи кращого ніж у Румунії і Болгарії), який необхідний для вступу до ЄС.
Коли в Брюсселі побачать, що Сербія серйозно ставиться до «домашнього завдання ЄС», то це допоможе їй отримати набагато більше фінансової та технічної допомоги з боку Євросоюзу.
Однак немає гарантії, що ці кошти будуть використані ефективно і за цільовим призначенням. Адже за широко поширеної корупції та прихильності в багатьох державних службовців плутати державні інтереси з особистими, надто висока ймовірність того, що не все із запланованого буде реалізовано так, як це попередньо передбачалося.
Саме проблеми неупорядкованого стану економіки, поряд з деякими політичними питаннями, стануть найбільшою перешкодою в сербському просуванні до Європейського Союзу.
Також сербському керівництву належить зробити набагато більше для узгодження з ЄС економічних сегментів. А питання щодо високого рівня інфляції, державних витрат і збільшення сербського боргу залишаються і досі відкритими.
Це правда, що Сербія підписала Угоду щодо стабілізації та асоціації (Stabilisation and Association Agreement ( SAA), але це лише перший сербський крок до ЄС. Статус кандидата передбачає переговори, і невідомо точно, як ще довго вони триватимуть.
Белграду необхідно буде узгодити з ЄС реформування судової системи, трудові відносини та взаємини роботодавців і працівників, функціонування фінансової системи і фінансового ринку в системі економічних відносин.
Необхідно буде також вирішувати проблему високої корупції, стабілізації обмінного курсу сербського динара, питання інфляції та бюджетного дефіциту. Усе це поступово буде переходити в цент уваги Європейського Союзу. І відразу ж серби повинні розуміти, що їм не буде надано тих поблажок при вступі, які отримали свого часу Болгарія і Румунія.
Можливо, реформу судової системи буде здійснити простіше, ніж розв’язати застарілі економічні проблеми. Тому що сербська економіка для Євросоюзу не тільки є недостатньо привабливою, а по суті неприйнятною за такої нестійкої макроекономічної ситуації.
Сербській економіці потрібна серйозна реконструкція, вирівнювання глибоких структурних дисбалансів, що вимагатиме значно більше часу. І водночас, під час цього процесу, зовсім не можна виключати ризики виникнення нових структурних спотворень.
На жаль, серби, які самі нищили свою репутацію протягом десятиліть, нині виглядають в ЄС мало не як інопланетяни. Але тепер у них усіх разом з’явився реальний шанс для того, щоб поліпшити репутацію своєї країни за кордоном.
Повернувши справу на свою користь під час підготовки до вступу в Євросоюз, серби, нарешті, почнуть працювати не проти себе, а на себе. І дата вступу до ЄС хоча і є великою справою, але вона не головна. Головне, що підтягуючи Сербію під європейські стандарти, вони матимуть шанс спільними зусиллями вивести її на європейську орбіту.
Сербія вже щось зробила на користь європейської інтеграції, і це вона демонструвала вже неодноразово. Останнім таким кроком було досягнення угоди з косовськими албанцями. Не дивлячись на те, що ця угода залишила в сербів гіркій присмак, вона є історичною, оскільки переводить стосунки з ЄС на новий рівень. А в такому разі європейське майбутнє Сербії буде забезпечене.
Але не лише «європейськість» є основним здобутком для Сербії від членства у ЄС. Не менш важливим є приєднання до загальних принципів Євросоюзу: громадянських прав, прав людини, інтегрованого єдиного ринку і можливості ведення бізнесу на спільній великій території, мобільності для кожної окремо взятої людини і надання їй права працювати у будь-якому місці Євросоюзу.
ЄС являє собою модель нових величезних можливостей для Сербії. І наближає її до Європи не лише географічно, а й знімає перед сербами усі колишні бар’єри та вводить їх у співдружність рівних і розвинених європейських країн.