Ось уже кілька тижнів статті, присвячені міграційній кризі на кордонах Європейського Союзу не сходять із перших шпальт газет та головних сторінок інтернет-видань.Тиждень спробував проаналізувати, як європейські медіа реагують на міграційну кризу.
Запізніла реакція
Той факт, що міграційна криза стала великою історією для європейських медіа лише останнім часом, є доволі характерним. Теперішні проблеми на кордонах Європи починались іще в першій половині року, коли міграційні служби Італії, Греції та Угорщини фіксували рекордну кількість біженців, які через Середземне море намагались потрапити до Європейського Союзу — але доки біженці були проблемою лише цих трьох країн, медіа інших країн ними мало цікавились. ЗМІ цих трьох країн діяли в той час також зовсім по-різному.
У Італії журналісти всіляко намагались привернути увагу Європейського Союзу до проблеми. У одній із найпопулярніших щоденних газет Італії La Republica, інтернет-видання якої є найбільш відвідуваним у Італії, щотижня присвячувала кілька статей цій проблемі та висвітлювала діяльність міністра внутрішніх справ Анджеліно Альфано, який намагався донести до сусідів її важливість.
Читайте також: Постріл собі в ногу
У Греції ж, навпаки, мігрантам намагались приділяти якомога менше уваги — з кількох причин. Основою темою тоді була, звісно, економічна криза, у якій опинилась країна. Окрім того, грекам потрібно було не лише думати про те, чи зберегти євро, а і турбуватись про успішне відкриття туристичного сезону — а човни із біженцями у цьому зовсім не допомагали.
В Угорщині ж медіа стали джерелом тиску на прем'єр-міністра Віктора Орбана. Орбан, як класичний консерватор, спершу вагався, що робити із біженцями і намагався залучити підтримку Європи. До рішучих дій — відмови визнавати Дублінську конвенцію, закрити кордон із Сербією та споруджувати паркан — його спонукали саме ЗМІ вкупі із націоналістами із партії "Йоббік", позиція яких підкріплена суспільною думкою.
В епіцентрі проблеми
Міграційна криза стала великою історією для європейських ЗМІ саме тоді, коли угорці перекрили кордон. Біля пунктів пропуску почали збиратись біженці, число яких дедалі зростало. Європі потрібно було вирішувати, що із ними робити, а їхнім медіа висвітлювати ситуацію у двох вимірах: що саме відбувається на сербсько-угорському кордоні, а також що це значить для їх країни. У більшості країн медіа відображають національний інтерес — і, знову ж, роблять це зовсім по-різному.
Німецька журналістка, блогер та громадська активістка Клер Хорст розповіла мені, що їх медіа, як і уряд Меркель, намагаються у даній ситуації закріпити образ Німеччини як "гостинної країни-лідера". Пам'ять про злочини минулого та прагнення і надалі показувати сусідам приклад призвели до того, що Ангела Меркель оголосила про готовність її країни приймати біженців, яких не хоче брати до себе Угорщина, а німецькі ЗМІ всіляко намагались показати, що німецька земля є дуже гостинною: останнім часом можна побачити дуже багато матеріалів про те, як привітно німці зустрічають біженців. Особливо це помітно у виданні Süddeutsche Zeitung, яке базується у Мюнхені — місті, яке прийняло найбільшу кількість шукачів притулку.
У деяких країни ЗМІ займають нейтральну позицію — це чудово ілюструє Велика Британії. До неї поки потрапляє зовсім небагато біженців, але британське суспільство уже турбується про те, щоб так воно було і надалі. Саме тому активно висвітлюються як події в Угорщині, Хорватії та Німеччині, які наразі на передовій, так і рішення офіційних інституцій Європейського Союзу стосовно регулювання конфлікту. Британські журналісти схвально оцінюють низькі квоти, яких добився прем'єр-міністр Девід Камерон.
Негативну ж позицію можна чітко спостерігати у медіа країн Центрально-Східної Європи. Поляки, скажімо, вкрай незадоволені навіть тими 7,5 тисячами майбутніх гостей з Близького Сходу, яких вони муситимуть прийняти за квотами — і це незадоволення чітко помітне у медіа. 22 вересня у виданні Gazeta Wyborcza з'явився цікавий репортаж із села Сулістровчкі під заголовком "Село у Нижній Сілезії чекає на біженців із Сирії. Мешканці уже подіставали вила". Ті вила все ж метафоричні — сільськогосподарський інвентар мешканців Сулістровчек залишається у хлівах, проте цілком серйозно говорять проте, що потрібно вводити колективний позов проти біженців, які "понавідкривають кебаби і заберуть у них всю роботу".
А де локальний масштаб?
Під час підготовки матеріал мені довелось прочитати десятки матеріалів із різних видань європейських країн, і у переважній більшості цих медіа спостерігалась одна проблема — майже цілковита відсутність у матеріалах мікрорівня проблеми.
Існують спроби показати людську долю в умовах кризи — і тоді народжуються шокуючі матеріали на кшталт фотографії потонулого сирійського хлопчика, зробленої фотокореспондентом Reuters, яка облетіла усі західні видання на початку вересня. Тим не менше, ці спроби — поодинокі, а біженці, що втонули у Середземному морі, продовжують залишатись статистикою.
Читайте також: Свої та чужі
У європейських ЗМІ наразі багато пишуть про ситуацію загалом, про сутички між біженцями та угорською поліцією, про їх подорож через Хорватію, проте кореспондентирідко намагаються розібратись у тому, що ж це власне за люди біжать, яке у них було минуле, чому вони тікають і чого прагнуть. Якщо і є розмова із кимось у вирі подій — це локальний чиновник, поліцейський, співробітник міжнародної організації чи волонтер, проте аж ніяк не біженець. За особистими історіями треба йти саме до останніх: міжнародні організації на кшталт УВКБ ООН та волонтери багато спілкуються із біженцями під час того, як надають їм допомогу.
Саме від них можна дізнатись, що серед біженців є не лише варвари, які залишають після себе гору сміття, якими ми їх часто бачимо у європейських ЗМІ, а й інженери, IT-спеціалісти і весільні фотографи, які просто хочуть отримати можливість чесно працювати і не боятись за своє життя.
Але осторога європейців, яка підтримується засобами масової інформації, чудово зрозуміла. Дуже важко перевірити, хто ці люди насправді, чого вони хочуть і від тікають. Одні біженці готові нормально інтегруватись, а інші — тікають і переховуються, як тільки-но перетнуть кордон Шенгенської зони. Деякі спокійно стоять у черзі на пунктах пропуску, а інші — вступають в сутички з поліцією. В цьому і полягає складність розв'язання кризи для Європи: як відрізнити чесну людину від злочинця? Як забезпечити нормальну інтеграцію мігрантів, а не створення гетто у європейських містах?
Відповідь на ці питання повинні знайти політики, а їм буде дуже важко домовитись. Ситуацію в кулуарах Європейського Парламенту чітко видно по ситуації у медіа країн-членів ЄС: немає одностайності, немає чіткого плану — а, отже, немає і колективної дії. Засоби масової інформації грають у процесі розв'язання цієї проблеми ключову роль, і поки вони грають на дестабілізацію, адже посилюють обережність європейців і не надто намагаються диференціювати біженців та висвітлити персональний рівень проблеми, як це роблять ті ж представники УВКБ ООН. А коли проблема залишається на рівні статистики — її дуже важко розв'язати.