Херсонські степи. Мороз такий, що прохолодна пляшка води вмить стає льодяною. На фермі в селі Горностаївка (за радянських часів входила до складу колгоспу-мільйонера «Дружба») підозріла тиша. Ані мукання, ані бекання. Суцільна руїна. Кілька вцілілих будівель, де раніше утримували молочних корів, переобладнані під зерносховища… Ось і все господарство. Таких безліч на теренах України – неважко переконатися будь-кому. І за цих обставин від переможних реляцій про поліпшення стану вітчизняного АПК (зокрема, і підтверджених статистичними зведеннями) мурахи шкірою.
З останнього – на рівні Колегії Мінагрополітики підбито торішні підсумки розвитку АПК (ясна річ, успішні, як ніколи). Приміром, директор Департаменту економічного розвитку та агарного ринку Сергій Кваша звітував: «Україна минулого року увійшла до трійки світових лідерів за експортом зерна, зокрема ячменю та соняшникової олії – перше місце, пшениці – шосте». Приємно, особливо для експортерів. Але ж їх небагато…
Дрібнішим аграріям міністр Микола Присяжнюк пояснив, що «вони не можуть конкурувати у виробництві із зерновими великотоварними підприємствами, тому для них доцільніше займатися саме молоком і м’ясом». По суті, більшості учасників ринку пропонується шукати якісь особливі ніші. Натяк видається доволі цинічним, однак актуальним: нічого ловити в зерновому сегменті з огляду на вибіркові підходи до держрегулювання експорту збіжжя, монополізацію виробництва добрив, інші чинники. На макрорівні за ключовими з можливих ніш або скромніші досягнення, або замовчування, такі собі «білі плями».
Читайте також: Влада доїть АПК
ГНИЄ. ІМПОРТУЄМО
Офіційно стверджується, що у 2011/12 маркетинговому році вітчизняні аграрії цілковито забезпечили потреби внутрішнього ринку на основні види продтоварів, мовляв, 90% з них – національного виробництва. Однак потрібно уточнити, що в цьому разі йдеться знову ж таки про зернові та насіння соняшнику (очікується, що буде виготовлено 3,45 млн т олії, з яких 84,05% експортовано). Хіба що виробництво цукру вдалося стабілізувати: 2011-го – 2,33 млн т, що на 50% більше, ніж 2010-го.
З овочами натомість ситуація прямо протилежна. Це видається дивним, але торік Україна імпортувала картоплі, помідорів, огірків, моркви, буряків та інших коренеплодів на загальну суму близько $2,5 млрд. Навіть цибулю і капусту завозили з Ірану. Така ситуація частково пояснюється недорозвиненістю логістичних ланцюжків між споживачами та, образно кажучи, «полями-городами». Оптові ринки, що від 2011-го діють у Львові, Києві та Донецьку (цього року мають відкритися ще чотири фруктово-овочеві гуртівні: в Одесі, Херсоні, Запоріжжі та Маріуполі), дають змогу вирішити цю проблему лише частково. Адже під час сезонного піку (коли ціни знижуються) не всі селяни поспішають віддати свою продукцію. А притримувати товар до встановлення сприятливої кон’юнктури проблематично – іноді його ніде зберігати.
Юрій Герез, аграрій із Горностаївки, розповідає: «Ті самі фрукти, скажімо, везти на продаж узагалі невигідно… Ринки далеко, нормальні гроші з урахуванням транспортних витрат не заробиш. Буває навідуються трейдери, але ж їх завжди цікавить щось конкретне, на них заздалегідь не зорієнтуєшся. То вони волоські горіхи купують (зараз усі вулиці засаджені), то їм не горіхи, а абрикоси потрібні… Прорахувати таку кон’юнктуру дуже важко. До речі, роки три тому нікому непотрібні абрикоси просто гнили, ми годували ними худобу…». Це тоді, як у Києві вони коштували… 18–20 грн за кілограм. 2011-го Україна імпортувала винограду, цитрусових, бананів, ананасів і яблук на загальну суму понад $0,5 млрд. І це лише за офіційними даними… Зауважимо, що українці становлять кістяк робочої сили на тих самих яблуневих плантаціях Польщі, Іспанії, Італії. Сади Горностаївського району (колись відомого в межах області білим наливом) захаращені, посохлі, занедбані.
17 лютого у межах робочого візиту до Житомира міністр Микола Присяжнюк визначив пріоритетне завдання – будівництво овочевих сховищ. Він навіть пообіцяв підприємцям, що державним коштом компенсуватимуть 50% вартості відповідних робіт, зокрема через механізм погашення відсотків за банківськими кредитами… Такий підхід (у разі реалізації й цільового використання коштів) може бути одним зі шляхів подолання сьогоднішніх проблем аграріїв. Проте потрібно враховувати, що негаразди в українському АПК ще глибші: у багатьох регіонах зруйнована меліорація, що унеможливлює виробництво тих самих овочів в обсягах, які гарантували б підприємцям бодай якусь фінансову стійкість. У тому самому Горностаївському районі, наприклад, загубилося невеличке село Червоне. Колись тут був колгосп, був і свій водогін від Дніпра. У буремні 1990-ті колишні власники колгоспу викопали труби й здали їх на брухт. Зараз… кілька десятків турецьких родин вирощують овочі. Кажуть, що за наявності водопостачання могли б отримувати в рази більше баклажанів, перцю, цибулі тощо…
Читайте також: Регіонали поспішають продати українську землю
ГАЛУЗЕВИЙ ПІСТ
Навіть бюрократи стримано говорять про стрімкий розвиток тваринництва в Україні. 2011 року обсяги виробництва в цьому сегменті збільшилися на 2,5% – таких результатів було досягнуто переважно завдяки птахівництву та свинарству. «Стабілізувалася ситуація в молочному скотарстві, де спостерігаються… не зовсім задовільні показники, – повідомляє директор Департаменту тваринництва Мінагрополітики Андрій Геть. – Виробництво молока зросло на 1,4% порівняно з 2010-м». Водночас, за даними Держслужби статистики, станом на 1 грудня 2011-го поголів’я худоби в усіх категоріях господарств в Україні зменшилося. Невтішні тренди зумовлені багатьма чинниками (низькі закупівельні ціни, зростання витрат тощо), але незадовільний стан інфраструктури і в цьому разі часто є визначальним.
Невеличке село Зелений Гай (Херсонська обл.) розміщене поблизу єдиної артезіанської свердловини в окрузі – джерела постачання води на поля сільгосппідприємства (виникло на базі колишнього колгоспу). Її брак унеможливлює вирощування зелених кормів для худоби. Але, попри це, його керівництво замислюється, чи не відмовитися від експлуатації свердловини, яка є надто дорогою.
Тим часом аграрний міністр Микола Присяжнюк обіцяє, що 2012-го для фермерських та одноосібних господарств буде передбачена особлива державна підтримка з огляду на те, що «саме вони є найпоширенішими в нашій країні, а отже, пріоритетними…». Ці обіцянки не підтверджуються підрахунками Українського клубу аграрного бізнесу, згідно з якими 2012-го безпосередня допомога сільгоспвиробникам становитиме лише 33% загального аграрного бюджету – найнижча цифра за роки кризи (у грошовому вимірі на 31% менший за відповідний показник 2011-го).
За таких обставин було б логічним перекласти бодай якусь частину відповідальності за стан аграрної інфраструктури на найуспішніші компанії, наприклад, тих самих зернотрейдерів.
Читайте також:Український хліб на донецьких дріжджах