Семимильними кроками. Як Туреччина віддалилась від Євросоюзу

30 Серпня 2017, 16:19

Туреччина віддаляється від Європи "семимильними кроками", заявив президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Він зазначив, що треба буде подивитися, чи варто продовжувати переговори з цього питання. У той же час Юнкер наголосив, що наразі переговори ще тривають і саме президент Туреччини Ердоган має сказати Європі, чи він хоче їх продовжувати. Тиждень зібрав основні кроки Анкари, які віддалили країну від "європейськоє мрії".

Прагнення

Туреччина підписала договір про асоціацію з Європейським Союзом ще у 1963 році, проте і досі не увійшла до ЄС. Країна формально подала заяву на вступ у 1987 році, але знадобилося 12 років, щоб отримати статус кандидата. Слідом за великим розширенням Євросоюзу у 2004 році Туреччина була оголошена кандидатом в члени ЄС. Офіційною датою початку переговорів щодо вступу було оголошено 3 жовтня 2005, а у керівництві МЗС Туреччини з'явилася окрема структура, відповідальна за переговори.

На початку 2015 року у Туречинні заявили, що країна на 65% виконала взяті на себе перед ЄС щодо вступу зобов'язання. За багато років перебування в статусі кандидата Анкара досягла значного прогресу, зокрема, в захисті прав людини для того, щоб задовольнити умови вступу. Проте між сторонами все ще залишається велика кількість спірних моментів, наприклад, щодо такого ключового принципу, як свобода слова.

Кроки назад

Найбільше Туреччина посварилась з Німеччиною. Стосунки між двома країни покотилися донизу після того, як у червні 2016 року Бундестаг ухвалив резолюцію, яка визнає геноцидом вбивства вірмен в Османській імперії. Це викликало гнів Анкари, яка на деякий час навіть відкликала з Берліна свого посла.

У відповідь Туреччина заборонила представникам Бундестагу відвідувати військовослужбовців бундесверу на своїй базі Інджірлік, яку також використовують ВПС США. Після довгих суперечок Берлін вирішив вивести свій контингент з цієї бази і перекинути його в Йорданію. До подальшого погіршення відносин призвів і заборона Анкари на відвідування іншої турецької бази НАТО, в Коньї.

Великим розчаруванням для турецької сторони стала реакція Євросоюзу на невдалу спробу перевороту в липні 2016 року. Президент Ердоган і його прихильники, скоріш за все, сподівалися на підтримку після придушення путчу, але замість цього почули на свою адресу застереження щодо арештів і звільнень, спрямованих проти представників опозиції і супротивників Ердогана. У ЄС висловлювали припущення, що президент країни скористався придушенням путчистів для усунення своїх супротивників і зміцнення власної влади.​

Брюссель вимагає від турецької сторони істотного прогресу в незалежністі органів правосуддя. Анкара, зокрема, має забезпечити справедливого розгляду справ всіх заарештованих і відкинути ініціативи щодо введення смертної кари, яку Туреччина скасувала ще у 2004 році в рамках кампанії зі вступу до ЄС. 

Про можливість повернення у країні смертної кари заявив Ердоган після конституційного референдуму про перехід від парламентської до президентської форми правління, якій відбувся у квітні 2017 року. Попри те, що більшість великих міст проголосувало проти зміни Конституції, з невеликою перевагою перемогли прихильники президентської республіки.

Після спроби державного перевороту, влада оголосила в країні надзвичайний стан, який діє і досі. За законодавством Туреччини, в таких умовах президент країни і уряд можуть ухвалювати спеціальні укази, для яких не потрібно схвалення парламенту і конституційного суду.

Це викликало критику з боку європейських лідерів і посилило напругу у відносинах Туреччини з Європейським союзом. Так, Парламентська асамблея Ради Європи внесла Туреччину до списку спостереження через повідомлення про масові арешти та звільнення. Європарламент на початку липня 2017 року ухвалив резолюцію, що закликає країни ЄС і Єврокомісію призупинити переговори про вступ Туреччини в ЄС, поки турецька влада не внесе поправки в конституційну реформу.

До річниці спроби перевороту низка європейських країн, зокрема, Австрія і Нідерланди, оголошували персонами нон-ґрата деяких турецьких чиновників, які мали намір відвідати заходи та церемонії. А Німеччина взагалі заборонила виступ Ердогана перед прихильниками в Гамбурзі ​під час відвідування ним саміту G20.

Ще одним поштовхом до кризи стали Франція і Велика Британія, які разом з США, спираються на сирійських курдів для боротьби проти терористичного угрупування "Ісламська держава" в Сирії та Іраку. Туреччина ж вважає їх терористами.

Розворот на 180°

Після, схоже, провалу переговорів про входження в Євросоюз Анкара відвернулась від своїх традиційних союзників, зокрема, від членів НАТО, і розвернулася в бік Сходу. У той час, як ЄС зосередився на внутрішніх проблемах, Туреччина знайшла підтримку у Росії та

Свідченням того, що Туреччина відвертається від військового альянсу НАТО, який пов'язував країну з Заходом більше шести десятиліть, стала домовленість з Росією про отримання систем С-400, пише агентство Bloomberg. "Протиріччя Туреччини з Вашингтоном пов'язані з підтримкою Сполученими Штатами курдських бойовиків в Сирії, яких Туреччина вважає терористами, а відносини з Євросоюзом погіршились після того, як блок виступив проти спроби повороту Туреччини до авторитаризму", – пояснює автор статті.

За словами турецького представника, російська система не буде сумісна з іншими оборонними системами НАТО, і не стане предметом обмежень, що вводяться Альянсом на розміщення таких систем на вірменському кордоні, узбережжі Егейського моря і на кордоні з Грецією. Угода з Росією дозволить Туреччині розміщувати системи ПРО в будь-якому місці країни, зазначило це джерело видання.

Як пише Financial Times, пригнічена суперечкою із західними союзниками щодо курдів Туреччина вступила в тактичний альянс з Росією і Іраном. "Іноді здається, що Захід змирився з втратою Туреччини, спостерігаючи, як вона зникає в євразійській павутині, яку плете путінська Росія ", – зазначає авттор статті. 

Він вважає, якщо ЄС і Туреччина оцінять ситуацію більш тверезо, "вони, можливо, побачать цінність співпраці в сфері оборони і боротьби з тероризмом, а також більш активної участі ЄС у вирішенні курдської проблеми, яку Туреччина вважає загрозою для свого існування".