З Богданом ми познайомилися на автобусній зупинці в селищі Бородянка Київської області. До старенького автобуса, який, якщо пощастить, ходить кілька разів на день, хлопець давно звик. Усе життя він щодня кудись їздив: спочатку до школи, зараз – до ПТУ, де вчиться на тракториста. У його рідній Старій Буді школи немає, як майже немає й мóлоді. За відсутності елементарної інфраструктури та матеріальних умов у мешканців більшості українських сіл вибір невеликий: виїжджати або виживати.
ВІЛЛИ І ВІНИКИ
Села неподалік Старої Буди майже мертві. Навіть водій автобуса відмовляється їхати до Великого Лісу або Коблиці, які розташовані далі по трасі. За його словами, у Великому Лісі живуть лише дід та баба – решта виїхала, бо не проживеш. Інший водій заперечує: останнім часом життя «мертвих» сіл пожвавлюється. Там будують дачі, вілли і навіть клуб заможні кияни. Проте їхати все одно не радить: автобус до самого села не ходить, тим, хто без машини, доводиться добиратися пішки, і ввечері завжди ризикуєш лишитися ночувати просто неба.
Читайте також: Для створення Яворівського полігону ліквідували 128 сіл і хуторів.
У Старій Буді вілл немає. Однак її мешканці про це не шкодують – вважають, що їм ще пощастило, адже є населені пункти, у яких ситуація значно гірша. Старожили згадують, що село колись було набагато більшим. Зараз воно має лише дві вулиці та 80 хат. «Молодьож уся тікає, роботи немає – от вам села вимирають. Хароша була б оплата – і люди оставалися б, робили», – жаліється Коля, дід Богдана. За ті вісім років, що він тут живе, мешканців трохи побільшало. Проте населення зростає не за рахунок дітей (їх у селі лише кілька), а за рахунок приїжджих і дачників-киян: «Старікі всі заїжджають сюда, пенсіонери. Село хороше, спокойне, ліс рядом, по ягоди, по гриби завжди йдуть люди». «Це ж не ягоди, це гроші!» – додає його дружина Галина. Багато хто із селян продає їх, інші винаходять власні методи. Сусід Микола відкрив єдиний магазин у Старій Буді, проте не так заради заробітку, як для порятунку односельчан. «Добре, що в нас хоч машина є – поїхали, купили продуктів. А як старенька бабка? То Микола зробив магазин. Він тут навіз товару, тепер усе є», – радіє дід Коля. Проте згодом затягується самокруткою і зітхає: «У ньому «курити» немає».
Ми проходимо повз хату, біля якої зібралися «на підробіток» три сім’ї: і старі, і малі плетуть у дворі віники, які згодом продаватимуть у місті. «Люди виживають, поки сезон, а як випаде сніг, нічого не буде. Оце як уторгуємо за один віник рубль сімдесят, то й добре», – кажуть жінки.
Читайте також: Село знелюднене
«НАС РЯТУЄ ТРАСА»
Віники – типовий заробіток для селян по всій Україні. Їх плетуть і в селі Легедзине Черкаської області. А ще здають по 2 грн молоко посередникам, які згодом перепродують його по 6–8 грн молокозаводу. Сергій Павленко, місцевий мешканець, вельми песимістично налаштований щодо майбутнього сіл: «Ті, що за 30–40 км від міст, ще подриґаються, а решта заростуть бур’янами». Про Легедзине відповідає коротко: «Нас рятує траса». Нею добираються на роботу до Умані чи Тального, нею ж їздять до районного центру вирішувати кожну дрібну проблему.
З Малої Березанки в Київській області дорога до роботи займає дві з половиною години – електричкою та автобусом. Місцеві жінки працюють у Києві санітарками в лікарні, чоловіки – охоронцями чи двірниками. Іншого вибору в людей немає: за їхніми словами, село вмирає на очах. Після занепадання тваринницьких ферм молодь віддає перевагу життю в місті (з дорогою орендою житла, але стабільним прибутком), аніж поневірянню в пошуках роботи у селі.
БЕЗ ВІКОН, БЕЗ ДВЕРЕЙ
«Єсть добрі люди в селах, але ж душить горілка», – розповідає мені Галина. У Старій Буді її називають народною цілителькою, і хворі з’їжджаються до неї з навколишніх населених пунктів. Проте ні вона, ні медсестра в медпункті, який «обладнаний» бинтами і йодом, не можуть вилікувати головну хворобу – пияцтво. За сім років від алкоголізму в Старій Буді померли 10 людей. У селах спиваються всі: і чоловіки, і жінки. Галина показує довкола: «Ось дивіться, як пустки є хати, тому шо водка. Мають гроші, заробили – пропили. А як же ж дальше, як жити?» Смерть старих батьків, відсутність підтримки, а також сезонність підробітків та невіра в майбутнє сприяють тому, що люди шукають порятунку у пляшці. Утім, багато хто переконаний, що в містах ситуація ще гірша: селянки, які торгують на київських ринках, звикли до постійних вимог «дай 20 копійок» місцевих алкоголіків.
Діти у Старій Буді на відому загадку «Без вікон, без дверей» мають свою відповідь: сільський клуб. Від будівлі, де колись були танці й велика груба, лишилися тільки голі стіни і купа пляшок на підлозі. Саме тому дітлахи мріють поїхати до міста чи більшого села – там і дискотека, і кіно.
Замкнене коло міграції
За даними Держкомстату, сільське населення лише за останній рік зменшилося на 0,7%. На 1 серпня його частка дорівнювала 31,4%, решта 68,6% українців уже мешкають у містах. Основними причинами міграції, яка є одним із факторів цього зменшення, є високий рівень безробіття та низький рівень життя. За результатами дослідження КМІСу на замовлення ПРІК ПРООН, в Автономній Республіці Крим (де сільське населення становить 77%) половина домогосподарств можуть підтримувати лише базові потреби, а 1/5 усіх опитаних не здатні забезпечити собі навіть гідне харчування.
Переїзд працездатного населення спричиняє подальшу «ланцюгову реакцію» майбутньої міграції. Найочевиднішим прикладом є школи. У сільській школі Малої Березанки, де раніше були перші «А», «Б» і «В» класи, зараз перший клас відкривають, якщо є хоча б двоє дітей. Проте там не впевнені, чи довго ще так триватиме. Адже заклади, яким бракує учнів, закривають. Утримувати їх задорого для держави. Утім, саме відсутність школи в рідному селі (або низька якість освіти в сусідньому, де навчаються лише 40 дітей з усіх околиць), стає для молодої сім’ї важкеньким камінцем на терезах вибору місця проживання. Колишні селяни мігрують у пошуках кращої освіти для дітей, доступнішого транспорту та медицини, але передусім роботи.
На селі як стихійного лиха бояться дня, коли дозволять продавати землю аграрного призначення. Люди переконані: держава не купуватиме її, а в дрібних фермерів забракне грошей на таку покупку. «Чоловік придбав трактор, той поламався – мусить позичати 2 тис. грн на новий. А далі що вродить, те й буде… – скаржиться Сергій із Легедзиного. – Скуплять землю юридичні особи – «пан» або два «пани», які й так уже багато її мають». Думку Сергія поділяють у багатьох селах. Уже зараз бізнесмени-інвестори майже не потребують місцевої робочої сили, використовуючи механізацію праці. Селяни переконані, що недалекоглядні і непродумані законодавчі ініціативи змусять їх покинути землю, яка так довго їх годувала. Поки що ж вона залишається головним чинником, який затримує людей у селі.
Читайте також: Аграрна реформа може спровокувати масове безробіття і деградацію села
СЕЛО І В ЄВРОПІ СЕЛО?
Масова урбанізація призводить до зростання безробіття, люмпенізації, перенаселення міст. Україна не єдина держава, яка має на «порядку денному» болюче «сільське питання». Старенька Європа бореться водночас і з демографічною кризою, і зі зменшенням сіл як побічним ефектом урбанізації. Стратегії боротьби залежать від конкретної країни. Наприклад, Болгарія, як і багато інших країн Балканського регіону, намагається переорієнтувати сільських мешканців на отримання прибутків, відмінних від вироблення і збуту сільськогосподарської продукції. За словами Стюарта Берджеса, голови британської Комісії для сільських громад, у Великій Британії близько 200 тис. молодих людей вирушають із села до міста. Серед основних причин – брак роботи, доступного житла, а також… швидкісного інтернету. Проте уряд країни прагне до початку 2012 року забезпечити кожен будинок доступом до широкосмугової інтернет-мережі.
Поет і фотограф Том Поу побував у вимираючих селах Іспанії, Франції, Італії, Німеччини та Росії, намагаючись зберегти і відродити їх хоча б у віршах чи на світлинах. «Села помирають. Вони завжди помирали тоді, коли не знаходили більше причин для існування. Що, безперечно, втрачається з їх зникненням, то це міріади різноманітних поглядів на світ», – каже митець. Проте наука часто має більше оптимізму, ніж поезія. Вчені намагаються окреслити перспективи розвитку сіл в умовах ХХІ століття, називаючи їхнє «стискання» «зростанням навпаки». Дослідник Ендрю Картрайт із Центральноєвропейського університету стверджує, що риторика занепаду і вимирання може відвернути увагу від зв’язку села і міста, який усе ще є. Він підкреслює важливість того, що села часто відроджуються завдяки дачникам і дачницям, а також «міським селянам», які регулярно відвідують своїх родичів. Таким чином долаються відчуття ізоляції, віддаленості та самотності.
Незважаючи на те що українські селяни часто почуваються «останніми героями», вони мають достатньо енергії, щоб боротися за виживання. У Легедзиному місцевий режисер-аматор Владислав Чабанюк знімає фільм «Казка про Чорного козака». Головну роль у ньому виконує Наомі Умань, американська режисерка, а тепер легедзянка, яка віддала перевагу життю в українському селі. Усі мешканці можуть випробувати свої акторські таланти, а згодом, коли стрічка буде завершена, зібратися на перегляд у місцевому клубі. Можливо, колись побачать цей фільм і у відродженому клубі в Старій Буді. Принаймні 16-річний майбутній тракторист Богдан сповнений оптимізму і виїжджати нікуди не збирається.
Читайте також: Село й українці
ВИХІД – МОДЕРНІЗАЦІЯ СЕЛА
Тижденьзапитав про причини вимирання сіл Олексія Позняка, завідувача відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУ
-Сільське населення в Україні завелике за європейськими мірками. Ми маємо надто низький рівень механізації та автоматизації сільського господарства: ті роботи, які в Європі здійснюють фермер і два-три найманих працівники, у нас виконує ціле КСП. Насправді за умов його модернізації відплив населення до міст не є загрозливим.
У ЄС процес міграції із села не так яскраво виражений. Завдяки загальному рівню розвитку транспортної інфраструктури люди можуть жити за 50–70 км від великого міста й працювати в ньому. У нас такий спосіб життя є значно дорожчим через гірший розвиток транспортної інфраструктури.
Нині в Україні чисельність населення зменшується. Збільшення спостерігається лише в деяких населених пунктах, де вікова структура молодша: у поселеннях західних областей та приміських зонах великих міст. Причому навряд чи можна говорити про те, що якісь населені пункти швидко зростають. Зазвичай у передмістях великих міст темпи збільшення кількості населення дещо вищі, ніж у самих містах: Бровари та Ірпінь зростають швидше, ніж Київ, Іллічівськ швидше, ніж Одеса. Чимало передмість Дніпропетровська, Львова, Запоріжжя чисельно збільшуються, тоді як самі ці обласні центри зменшуються. У найближчі 5–10 років, найімовірніше, зростатиме кількість мешканців Києва і приміської зони, а також Харківської та Одеської агломерацій, сільське населення зменшуватиметься швидшими темпами, ніж міське. Перспективи розвитку сільської місцевості залежать від того, чи буде модернізовано сільське господарство.
Записав Дмитро Ткач
Читайте також: Село, яке ми втратили