Утім, оприявнюючи динаміку психічних процесів в умовах групової взаємодії, вельми доречно зробити акцент і на сексуальній енергетиці мас. У Марксовій теорії в основу революційного запалу мас було покладено економічні чинники, що стають тлом соціально-політичних трансформацій. Одначе, кажучи про життєві пориви в контексті соціальних обмежень, не варто забувати про дію репресивних чинників і своєрідну сексуальну економію.
З позиції, висловленої Зіґмундом Фройдом у праці «Масова психологія і Я-аналіз» (1921), вільно виснувати, що, коли індивід стає частиною маси, йому почасти вдається уникнути витіснення несвідомих прагнень. Інакше кажучи, вливаючись у маси, він бодай частково позбавляється стримування. Проте йому доводиться підкорятися зовсім іншій природі взаємодії. Цікаво, що у своєму аналізі Фройд не схильний бачити виключно руйнівні чи хаотичні сили мас. Адже на противагу егоїстичній затятості індивіда вони здатні реалізовувати й цілком піднесені почуття, як-от жертовність, захоплення, безкорисливість і спільне задоволення.
Читайте також: Суперечлива героїка
Але якого впливу зазнає індивід, потрапивши в лоно маси? Передовсім трансформується його душевна активність, а функція мислення значною мірою притлумлюється. Варто нам опинитися в масі, як нас знагла поймають її заразливі афекти. Як це відбувається, Фройд пропонує відстежити на прикладі не довільно сформованих, а штучних різновидів мас. Він стверджує, що є маси тривалого й нетривалого існування. Першим вдається протриматися довше завдяки високій штучній організації. Яскравими прикладами таких мас є церква й армія.
Важливо збагнути, що простий наплив людей іще не утворює масу. Певно, це може здатися дещо неочікуваним, але в обох наведених вище різновидах стрижневим принципом утримання маси вкупі є сила вподобання. Віряни виказують свою братерську любов «во Христі», а солдати переконані в батьківській любові до них із боку їхнього головного керманича. Тож Фройд робить висновок: маси тримаються гуртом на основі «лібідозних зв’язків». Дивовижна міра захоплення дає змогу спільнотам перебувати в єдності. Щоправда, ця обопільна єдність здатна триматися на відданості вождеві. Християнин вшановує Христа, солдат — свого командира. Кожен член такої спільноти, незалежно чоловік він чи жінка, виявляє збіжні почуття.
Читайте також: Традиція популярної культури
Справді, ізольована постать усякчас відчуватиме неабияку самотність, а може, навіть покинутість. Такий стан справ, переконує нас Фройд, і штовхає її до стадного інстинкту. У цьому середовищі й культивуватиметься несприйняття всього непередбачуваного й досі невідомого. Збивання в орди, якщо не тваринного, то бодай первісного характеру, ніскільки не послаблюється. Щоби не відчувати себе безрідним одинаком у масі, будь-хто воліє дістати неабияку турботу з боку лідера. Принагідно можна пригадати Фройдову концепцію народження першої групи людей. Батько первісної орди був вождем своїх синів, які його вшановували й побоювалися. Його особа була недоторканною. Та в якийсь момент, не витримавши батькової свавільної влади, нащадки вбили його, вважаючи, що спекалися ненависного іга. Лише пізніше вони усвідомлюють провину батьковбивства та створюють культ свого пращура. Їхній сором і є ознакою того, що вони піддалися стадному інстинктові.
Схоже почування досить швидко поширюється серед мас. У їхньому осередку формується дух нав’язливості й конформізму. Годі собі уявити колективне керівництво масами. Саме тому в них нуртує бажання підкорятися володареві. До речі, масу несила вважати чимось статичним і довіку закарбованим. Індивіди проявляють здатність належати до багатьох спільнот. І не без того, щоби навіть залишатися певною мірою неповторними. Зрештою, за Фройдом, масова спільність є направду гіпнотичним станом, який тримається на якійсь еротичній відданості. Про таку соціальну зараженість мас каже й Вільгельм Райх у праці «Масова психологія фашизму» (1933). Спочатку здається, що автор ототожнює з фашизмом лише нацизм. Але в подальших виданнях «фашистськими» визнаються мало не всі масові суспільства. Фашистська ідеологія є сув’яззю заколотницьких емоцій і реакційного запалу. Цю масову пошесть Райх називає страхом мас перед істиною. Тут сповна доводиться говорити про релігійне захоплення вкупі із сексуальною перверсивністю. І от об’єднання «маленьких людей» виказує одержимість у жадобі здобути владу.
Читайте також: Культура спротиву
Для Райха ціла проблема з’ясувати, як маси виражають прагнення, котрі на перший погляд їм не властиві. Наприклад, як маси «погоджуються» підкорятися вождеві? На його думку, для цього на рівні соціальної структури розробляється відповідна масова психологія. Позаяк мало не всі психічні прояви мають свою доцільність. Крім того, виявляється, що пригнічення матеріальних потреб людини, як правило, викликає з її боку неабиякий спротив. Натомість якщо притлумлювати сексуальний потяг на соціокультурному рівні, то можна заблокувати будь-який опір. Достатньо виховувати сексуальну стриманість — і неодмінно отримаєш політичного реакціонера.
Брак або витіснення сексуальності породжує захоплення зброєю, військовою уніформою, маршируванням, дисципліною. У Радянському Союзі, де, як відомо, «не було сексу», головним способом школення мас були однострої (шкільна чи професійна форма) та паради. Цим психічна структура масової людини зазнає серйозних змін. Бо така людина вчиться концентрувати увагу на «великій меті». Бо маси зазвичай розгублені перед перспективою свободи. Тільки навчившись розуміти, а не стримувати сексуальний потяг, можна побачити, із чого виростають почуття провини й роздратованості, що не дають спокою людині маси.