Секс у великій політиці

 

 

 

 

 

Рушієм усього у світі, вибачте за банальність, є кохання. В суспільстві, де мораль у занепаді, ЗМІ друкують фото недостатньо вдягнених дівок, дітям зі телевізора показують вульгарні мультики, а політичні лідери зраджують дружинам і партійним подругам із якимись журналісточками, на місце кохання приходить секс. Просто секс. І це пряма загроза для країни. Особливо в умовах економічної кризи і значного (удвічі-втричі!) подорожчання презервативів.

 

 

Всю ніч лунали шлюбні співи котів. Уранці горобці й синиці зацвірінькали інакше, по-весняному. Аномально тепла, як для лютого, погода змінила все навкруги. Голуби вже не розпушують зимно пір’я, щоб урятуватися від холоду, а лагідно воркочуть і намагаються заскочити один на одного. Особливо відчайдушні дівчата вже оголили ноги. Словом, як співає член Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Святослав Вакарчук, «за вікном майже весна».

 

Звісно, зміни у природі викликають хтиві настрої і в людей. Зокрема, 5 лютого у столиці міліцейські патрулі ганялися за ексгібіціоністом-педофілом, котрий чинив непристойності біля дитячих закладів. Як офіційно повідомило МВС, під час затримання бешкетник примушував до ексгібіціонізму правоохоронців: хапався за формений одяг і найінтимніше – погони.

 

На жаль, такі випадки непоодинокі. Міністерство внутрішніх справ констатує, що останнім часом активізувалися банди так званих свінгерів. Вони збираються юрбами задля групового морального розкладання. Мину­­лого тижня таку шайку пов’я­зали київські правоохоронці.

 

Та, як відомо, риба гниє з голови, а суспільство починає розкладатися з еліт. Досі громадськість не може оговтатися від страшної звістки. «А Петруха-то Симоненко – кобєліна!» – з жахом перешіптуються у вагонах метро, салонах тролейбусів, дорогих ресторанах і пролетарських закусочних. Ніхто не лишився байдужим до краху шлюбу керманича Комуністичної партії України. 

 

 

Першою недобре помітила дружина Петра Симоненка. «Петро Миколайович почав рідко ночувати вдома, – розповіла вона в інтерв’ю газеті «Блік». – То в нього ЦК, то наради з фракцією…» Врешті-решт нічні наради ЦК КПУ закінчилися тим, що головний захисник інтересів трудящих залишив родину заради 30-річної журналістки Оксани Ващенко, яка нещодавно народила полум’яному комуністові доньку. 

 

Соратники вбачають в адюльтері вождя елемент політтехно­логій. «Можливо, йдеться про піарників Юлії Тимошенко, – поділився підозрами з газетою «Дело» член ЦК КПУ Леонід Грач. – Симоненко незручний для неї як кандидат у президенти, який має значну підтримку на південному сході країни. <…> А якщо Симоненко не візьме участі у виборах чи втратить підтримку, звільниться частина голосів, за які зможуть поборотися інші кандидати».

 

Інтимна тема стає інструментом політичних технологій і знаряддям боротьби за владу не вперше. Зокрема, колишній міністр транспор­­ту соціаліст Микола Рудьковський унаслідок романтичної подорожі до Парижа з топ-моделлю Сашою Ніколаєнко досі ходить під слідством, тож у найближчій перспективі дорога до високих кабінетів йому закрита. Про прем’єрку Юлію Тимошенко завжди, коли наближаються чергові вибори чи окреслюється інше серйозне політичне протистояння, згадують, ніби вона зраджує чоловікові й однопартійцям із регіоналом Нестором Шуфричем. Обоє з цього приводу відмовчуються, але Нестор Іванович особливо затятим кривдникам Юлії Володимирівни подекуди б’є пики. Останнього разу під гарячу руку екс-міністра з надзвичайних ситуацій потрапив той-таки Рудьковський.

 

Говорячи про гріхопадіння політиків, не можна оминути право­охоронні органи, які мали б стояти на захисті суспільства. Минулого тижня столична міліція вчинила брутальну, жахливу своєю аморальністю провокацію щодо політтехнолога Казбека Бектурсунова – автора боголикого іміджу київського мера Леоніда Черновецького (чи не єдиного справді морального політика). Вони затримали двох журналістів, які шантажували Казбека Шамільовича дитячим порно. Міліції можна було б подякувати за чудову роботу, якби вона не поширювала чуток про те, що в сороміцьких фільмах здирників головну роль грає пан Казбек. 

 

Немає надії і на судочинство. «Справа Зварича» засвідчила: замість того, щоб чинити правосуддя, слуги Феміди у своїх кабінетах морально розкладаються із секретарками, позивачами і прибиральницями. А Генпрокуратура разом із СБУ не просто дивиться на це крізь пальці, а знімає оті суддівські оргії на камеру!

 

 

На жаль, і вільна преса, яка донедавна боролася за світле майбутнє, тепер підспівує диявольському хору, що кличе нас у пекло Содома і Гоморри. Тільки-но хтось підніме голос на захист суспільної моралі, писаки і телевізійники починають таврувати його ганьбою. І це не дивно. Адже хто затягнув Петра Симоненка у гречку? Журналістка! А оті двоє, що назнімали купу порнухи про помічника київського міського голови, хто? Журналісти! Так гидко від їхніх вчинків, що хочеться змінити професію.

 

Єдиним острівцем здорового глузду в бурхливому морі тотального гріхопадіння лишилася Нацкомісія з питань захисту суспільної моралі. Її голова Василь Костицький, директор Інституту повітряного і космічного права, твердою рукою не тільки бореться з рекламою алкоголю, тютюну та іншої гидоти, а й викорінює порнуху з газетних шпальт і насилля з телеекранів. Журналістам, які його критикують, він радить: вийдіть на вулицю й запитайте у людей, чи не набрид їм увесь той бруд, який ви виливаєте на них з ефіру? Я послухався, ви­йшов і запитав. Троє сказали: «Так, набрид», двоє послали подалі й один підбив око. Опитування свідчить, що люди терпіти далі не можуть.

 

Член Нацкомісії з моралі, телеведучий Данило Яневський переконаний: нашому суспільству шкодить свобода слова, воно до неї не готове. «Рабам і холуям не потрібна свобода слова. Вони мають сидіти, їм потрібно заткнути рота. Свобода слова – це вам не вареники їсти!» – мудро підмітив Яневський відмінність процесу мовлення від споживання їжі.