Для близьких союзників США світ перевертається догори дриґом
Десять років тому на норвезькі телеекрани ввірвався геополітичний трилер Okkupert («Окуповані»). Блискуча акторська гра, симпатичні герої, захопливий сюжет. Норвегія опиняється під російською окупацією: народ мусить обирати між опором (самогубство), колаборацією (ганьба) і запереченням (приреченість).
Єдиний недолік трилеру — неправдоподібність сценарію. Хіба наважився б Кремль окупувати країну НАТО? Хіба не виявили б європейські союзники солідарності? А Сполучені Штати навряд чи лишалися б осторонь і дозволили Кремлю торувати шлях до Північної Європи.
Утім нині цей сюжет уже не видається фантастичним. Країни, які колись вважали Сполучені Штати опорою і стрижнем своєї безпеки, сприймають тепер цей серіал зовсім інакше. Можновладці в Копенгагені занепокоєні після гострої телефонної розмови свого прем’єр-міністра з президентом США Дональдом Трампом про майбутнє Гренландії — автономної частини Королівства Данії. Тут, в Осло, де я пишу цю колонку, питання Гренландії також викликає хвилювання. Якщо США претендують на Гренландію на підставі голої стратегічної необхідності, що тоді зі Шпіцбергеном — крижаним архіпелагом, що вельми цікавить Росію? Інші близькі союзники, як-от Тайвань і Канада, потерпають від жорсткого підходу адміністрації Трампа до тарифів. А ще ж і місяця не минуло.
Американська непостійність — це лише одна з проблем. Маємо також європейську жадібність. Деякі європейські країни (або, принаймні, деякі німецькі та угорські чиновники) вже сподіваються, що угода про припинення вогню в Україні, хай яка згубна, дозволить їм знову імпортувати російський газ. Усе це відбувається далеко не за мільйон миль від місця дії Okkupert, де країни ЄС вирішили пожертвувати суверенітетом Норвегії, щоб зберегти потік нафти і газу.
Вигадана у фільмі Європа хоча б виявляла рішучість, а реальна занурилася у ще більший безлад: Франція й Німеччина у політичному паралічі. Якщо нам пощастить, до травня в Берліні знову з’явиться дієздатний уряд. Вороги Європи працюють у швидшому темпі. У той час як у Польщі наближаються президентські вибори, влада у Варшаві не може або не хоче йти навіть на найменші політичні ризики. Румунія і Чехія, схоже, летять над прірвою (куди їх активно підштовхує Москва); а Словаччина, Угорщина і Австрія вже попадали.
Фінальним елементом трилерної драми є нездатність Норвегії захистити себе. Російська окупація починається не з повномасштабного вторгнення, а з неконвенційної війни: економічного примусу й короткострокового викрадення прем’єр-міністра, що призводить до фатального політичного обману і таємних поступок.
Теж скидається на правду. Поки країни Заходу вдають, що спокійне життя можливе, із погляду Росії, війна вже почалася. Нехай формально Україна й не є членом НАТО, але вона протеже альянсу, і поразка в цій країні підірве до нього довіру. Так не обов’язково має бути насправді. Але Росія в це вірить, і це найголовніше.
Всі ці тривожні ознаки — лише поштовхи перед землетрусом. Можна легко уявити, як Трамп віддає наказ про повне або часткове виведення ротаційних сил з Польщі (які захищають і країни Балтії). На тлі подальших військових невдач в Україні він може розпочати «мирні» переговори безпосередньо між Вашингтоном і Москвою, без участі Європи: принизливі переговори, що спричинять розкол. Легко уявити, як Кремль скористається цим, швидко захопивши території або вдавшись до іншої провокації десь у Балтійському регіоні. Так, деякі з тих країн будуть воювати. Але чи ефективно працюватиме їхня найважливіша високотехнологічна зброя стримування американського виробництва, як-от фінські ракети великої дальності JASSM, у війні, яку Сполучені Штати не схвалюють?
Фантастичний сценарій? Саме так відгукувалися про Okkupert.