«Майдан стоїть уже майже місяць, виходить мільйон людей, які налаштовані рішуче, а в результаті лише «дикі танці, – дорікав він опозиції кілька тижнів тому. – Не я, а весь той мільйон скандує: «Треба діяти!». Але сьогодні свою думку змінив. Казкар, актор і телеведучий упевнений: Майдан уже діє.
Себе Сашко Лірник, сміючись, називає екстремістом, радикалом і романтиком. «Мені хочеться, щоб усе відразу було!» – пояснює. Каже, був момент, коли, йдучи на центральну площу столиці, подумки прощався з дитиною та дружиною. «Був готовий до того. Я все ж таки романтик невиправний. І, мені здається, те, що бачу, – це і є правда. Але є ще друге, третє, четверте дно…»
Саме Майдан, каже Лірник, навчив його «більше думати». Зберігати спокій і, понад те, цінувати його.
«Наш протест не перетворився на погроми, – пояснює казкар. – Сотні тисяч людей уже місяць протестують і нікому пику не набили, нікому машину не спалили. Цим займаються лише бандюки з тієї сторони. І саме це доводить, що ми хочемо будувати правильне суспільство. Якби почалося насильство, той, хто переміг дракона, сам став би драконом. Я не хотів би такого. Нова влада на крові – це неправильно».
Для мирної перемоги, переконаний Лірник, потрібно чимало часу. «Проти нас діє величезна машина. І не тільки українська, а й російська. Але час працює на нас. Час працює проти влади, завжди працює проти будь-якої влади!» – зауважує він.
Читайте також: Андрій Парубій: «Закриваючи собою Майдан»
Водночас діючий Майдан є, на його думку, серйозною «занозою». І постійним плацдармом боротьби: «Якщо зараз, не дай Бог, міліція когось поб’є, влада вкраде десь багато – на площі збереться мільйон. Одразу! Коли буде треба, Майдан збереться вже дуже легко. І Київ уже не їхній. І пошматувати Україну вже не вийде. Ми подолали розчарування попередніх Майданів. І народилося суспільство, яке існує в демократичних країнах. І навіть краще. Здавалося б, владі начхати. Але проблема не в тому, чи ми можемо миттєво цього скинути, того поставити. Ні. Захопити владу – це секундна перемога. І я не роблю ставку на якихось вождів – у них свої інтереси, у народу свої. Проблема в тому, щоб суспільство стало думати іншими категоріями. Щоб розуміло свої права».
Згадує: «Коли вперше пішов із дружиною на Майдан, у метро було повно людей. Ми ж бо знали, що їдемо на Майдан. Але гадки не мали, куди їдуть усі вони. А потім у вагоні хтось гукнув: «Слава Україні!». Решта відповіла: «Героям слава!». І я зрозумів, що ми всі разом. Ми одне одного впізнаємо. І тут усі свої. Ворогів немає». Вороги, звісно, є. Втім, на думку пана Олександра, їх мало. «У влади сили як такої немає, – розмірковує. – Навіть тих «беркутів» кілька тисяч на всю Україну, і не всі вони хочуть брати в тому участь. Ми один і той самий народ».
«Виродків не так багато. Якщо подивитись на загальну кількість, то їх менше ніж сота частина відсотка, і вони тримають владу лише доти, доки народ це дозволяє. Зараз Майдан мирний тим, що ми жаліємо кожну людину. «І Бог обітре сльозу з ваших очей». Я не думаю, що захоплення влади цієї секунди варте того, щоб загинула хоч одна людина. Це вони собі дозволяють. Вони нас не вважають за людей. А ми навіть їх вважаємо за людей. У цьому наша різниця. І в цьому наша сила».
Читайте також: Рада НО «Майдан» про перспективи об’єднання
«Вони теж залякані, – впевнено каже він про «Беркут», якому розповідає казки. – Їх залякують трибуналами… Так, серед них є відверті покидьки, садисти, які хочуть бити людей. Але таких мало. А решта такі самі, як ми. І вони мене впізнають: «Дядя Саша, дядя Саша…» Підходять до мене: «Там теж наші, ви ще їм порозказуйте». Ті розмови – казки, анекдоти – змінюють світогляд. Це дуже важливо, як на мене. Бо що вони знають? Що замполіти розповідають? Що тут бандити зібралися. Що телебачення розповідає?..»
«Цей Майдан як школа. Школа для всіх, хто проходить через нього щодня, – каже Сашко Лірник. – Саме тут я зрозумів, що нарешті, слава тобі, Господи, формується українська нація. І абсолютно не хвилює мене сьогодні, хто якою мовою розмовляє, хто якого роду… Ми відчули себе народом. І я бачу, що наш український народ кращий, ніж я про нього думав».
«Майдан чистий сам по собі. Тут чисті люди зібралися. Звісно, і тут злодіїв ловлять, але це таке. Я про принципи кажу… Зараз закінчую знімати художній фільм. Сюди приїхав наш художній колектив – думали, може, тут кіно знімемо. Але зрозуміли – не вийде. Ліпше робити фільм документальний. Бо краще, ніж є зараз, не зробиш… Старенька бабця, киянка в десятому поколінні, довбе лопатою лід для того, щоб робити барикаду. Я про це хіба що читав колись у дитинстві – Паризька комуна… Щось із розряду фантастики. А поруч ці діти, від яких ти не очікував нічого. Діти-квіти, ботаніки з рюкзачками ту барикаду будують. Молодь».
«Це суцільна доброта, – повторює людина, яка ще кілька тижнів тому готова була йти на штурм. – Сидиш удома, новини читаєш – усе погано, така безвихідь. А приходиш на Майдан – і тебе це відразу лікує. Це відчуття чистоти».