Минулого тижня Сполучені Штати та Європейський Союз синхронно запровадили найпотужніший за останній рік санкційний тиск на Росію. У Вашингтоні це назвали «ударом по економічному серцю російської воєнної машини». Європейська Рада ухвалила 19-й пакет обмежень, що ставить під удар енергетику, фінансову систему та логістику РФ.
У Москві вже заявили, що санкції не становлять небезпеки для Росії. На що Трамп іронічно запропонував почекати й подивитися на результати через 6 місяців.
На тлі цих перепалок до Вашингтона терміново прибув спецпредставник Дмітрієв, який розпочав активні переговори з бізнесменами та представниками Білого дому.
Далі спробуємо розібратися в цьому коловороті новин і оцінити наслідки останніх санкцій.
Газ, флот і банки — нові цілі санкційного тиску
Новий санкційний пакет, ухвалений 23 жовтня 2025 року Радою Європейського Союзу та підтриманий ключовими партнерами США, ставить під удар не лише класичні енергетичні та фінансові канали, що фінансують російську агресію проти України, а й складніші схеми обходу. Серед них знову «тіньовий флот» і, чи не вперше — криптовалютні платформи та банки третіх країн. Разом із рішеннями Міністерства фінансів США цей пакет сформував цілісну систему економічного тиску, що охоплює практично всі канали постачання й платежів російського режиму.
Також ЄС уперше запровадив комплексну заборону на імпорт російського зрідженого природного газу (LNG). Короткострокові контракти мають бути припинені протягом шести місяців, а довгострокові — розірвані до 1 січня 2027 року. Паралельно під санкції потрапили понад 100 суден так званого «тіньового флоту», які перевозили російську нафту чи газ під прапорами третіх країн і з фальсифікованими документами. Це рішення покликане унеможливити обхід нафтового ембарго та зробити нелегальні перевезення економічно невигідними.
США зі свого боку оголосили про введення санкцій проти двох найбільших енергетичних компаній Росії — «Роснефть» і «Лукойл». Вони наголосили, що цей крок пов’язаний з «відсутністю реальної готовності Москви до мирного врегулювання війни в Україні». У пресрелізі Міністерства фінансів США зазначено: «Today’s action targets Russia’s two largest oil companies … to constrain revenues that fuel its war». Крім того, американський мінфін поширив обмеження на судноплавні компанії та операторів, що брали участь у схемах «shadow fleet».
Ще у січні 2025 року у Вашингтоні попереджали: «We are ratcheting up the sanctions risk associated with Russia’s oil trade, including shipping and financial facilitation». Що ж, тепер ці заяви перетворилися на реальну заборону.
Фінансовий компонент санкцій не менш важливий. ЄС офіційно заборонив транзакції з банками-посередниками, які допомагають РФ обходити обмеження чи переказувати кошти через треті країни. США зробили аналогічний крок, але в ширшому масштабі. 15 січня 2025 року міністерство фінансів оголосило санкції проти понад 150 юридичних і фізичних осіб, серед яких і фінансові установи Киргизстану, що координували операції з російськими структурами. Одночасно США затвердили юридичну базу для подальшого розширення санкцій, яка дозволяє автоматично блокувати будь-яких учасників російських фінансових чи енергетичних ланцюгів, відповідно до Executive Order 14024. Така стратегія перетворює санкції з точкових рішень на довгостроковий інструмент фінансового контролю.
Окремий акцент у фінансовій війні зроблено на криптовалютах. ЄС уперше прямо вказав на постачальників криптовалютних послуг, які сприяли обходу санкцій, зокрема через Китай, Туреччину та інші країни-посередники. У США останній санкційний пакет не містить окремих положень щодо криптовалют, проте Reuters повідомляє, що, оскільки Росія активно використовує криптоактиви (Bitcoin, Ether, Tether) у розрахунках із Китаєм та Індією, це може бути наступним кроком.
Загалом санкційна стратегія вибудовується як єдиний комплекс. Енергетичні обмеження зменшують бюджетні надходження Кремля, банківські санкції унеможливлюють фінансування імпорту технологій і логістики, а перекриття криптовалютних каналів позбавляє Росію альтернативного фінансового простору. А «тіньовий флот» стає дедалі дорожчим у страхуванні й обслуговуванні, що фактично робить нелегальні перевезення збитковими. AP News наголошує, що вже зафіксовано перші випадки блокування суден, які перевозили російську нафту за ціною, вищою за встановлену цінову межу. Такий контроль вимагає координації розвідувальних структур, фінансових регуляторів і приватних страхових компаній
Важливо й те, що нові санкції не обмежуються лише російськими суб’єктами. Під удар потрапляють посередники та треті країни. Серед них Китай, Індія, Туреччина й держави Центральної Азії, через які Москва намагалася обходити заборони.
Європейський Союз, прискоривши термін відмови від російського імпорту до 2027 року, створює для Кремля часову пастку, де кожен наступний рік обмеження стає жорсткішим, а альтернатив — дедалі менше.
Тож чи не вперше тепер формується санкційна інфраструктура довготривалого контролю, спрямована на виснаження фінансових ресурсів Росії та поступове обмеження її спроможності продовжувати війну.
Перші ефекти: ринок нервує, Москва шукає обхід
Одразу після оголошення нових санкцій США та ЄС світові енергетичні ринки відреагували стрімко. Ціни на нафту підскочили приблизно на 6 %, оскільки трейдери почали закладати у вартість ризики перебоїв з постачаннями з Росії. Як зазначає The Guardian, ринок «відреагував на це як на сигнал про початок системних обмежень російського експорту». Зміни зачепили не лише біржові котирування — почалася реальна переоцінка ризиків у країнах-покупцях, насамперед у Китаї та Індії, які донедавна залишалися головними споживачами російської нафти.
За повідомленням Reuters, одразу кілька великих китайських державних компаній — PetroChina, Sinopec, CNOOC і Zhenhua Oil — тимчасово призупинили купівлю морської російської нафти.
Для Пекіна головним ризиком стали вторинні санкції, адже державні компанії не бажають опинятися у «чорному списку» OFAC. Водночас імпорт через трубопровід «Східний Сибір — Тихий океан» (ESPO) поки що зберігається. Аналітики Energy Intel уточнюють, що перехідний період, під час якого дозволено завершити старі угоди, закінчується 21 листопада, після чого санкції почнуть діяти в повному обсязі.
Індія, другий ключовий споживач російської нафти, також почала скорочувати імпорт. Reuters із посиланням на урядові джерела повідомляє, що індійські нафтопереробні компанії, включно з найбільшою — Reliance Industries, переоцінюють контракти та готуються «різко зменшити закупівлі» з грудня.
Хоча офіційного оголошення уряду в Нью-Делі ще не було, Politico цитує президента США Дональда Трампа, який заявив, що Індія «завершить купівлю російської нафти» у найближчі тижні. Навіть часткове виконання цього сигналу означатиме для Москви втрату двох третин азійського ринку, де вона досі могла продавати енергоносії без обмежень.
Втрата таких клієнтів болюча. За оцінкою Atlantic Council, сумарно Китай і Індія забезпечували понад 70 % морського експорту російської нафти після 2022 року. Якщо хоча б половина цих контрактів буде припинена чи переведена в «сіру зону», щомісячні валютні надходження Москви можуть скоротитися на $5–7 млрд. Уже зараз російські трейдери намагаються компенсувати втрати, переоформлюючи судна під прапорами країн Африки й Азії, використовуючи бартерні схеми або «тіньові» компанії-посередники. Та ці шляхи стають дедалі дорожчими й ризикованішими, оскільки OFAC розширює перелік суден і логістичних фірм, пов’язаних із порушенням цінової стелі у $60 за барель.
Показово, що навіть держави, які не приєдналися до західних санкцій, демонструють обережність. Китайська влада не забороняє приватним «teapot-рафінеріям» купувати дешеву нафту з Росії, але дедалі частіше ці операції відбуваються через третіх трейдерів у Сингапурі чи Дубаї. Тобто непрямим шляхом, із додатковими витратами та ризиком блокування платежів. Індійські компанії, за даними The Times of India, шукають альтернативних постачальників у Саудівській Аравії, Іраку та США, намагаючись уникнути прямого конфлікту з Вашингтоном.
Для Москви така комбінація означає стратегічну пастку. Вона ще здатна продавати нафту, але дедалі менше контролює власні канали постачання, а з кожним новим обмеженням отримує менше валютних надходжень. Кремль опиняється перед дилемою: або погодитися на ще більші знижки для нових покупців, або втратити частину ринку. Обидва сценарії підривають фінансування війни проти України.
Довгий тиск замість миттєвого ефекту
Попри гучні заяви, жоден з провідних аналітичних центрів не очікує миттєвого обвалу російської економіки. ABC News зазначає: «Санкції не призводять до швидких змін у політиці Кремля, але створюють кумулятивний ефект, виснажуючи фінансові резерви, обмежуючи технологічний доступ і поступово знижують спроможність РФ вести війну».
За даними Financial Times, російський бюджет уже втрачає близько 15 % валютних надходжень від енергетичного експорту, а внутрішній дефіцит довелося перекривати коштом внутрішніх облігацій, які скуповує центробанк. Це класичний симптом економіки, що переходить у режим воєнного виживання.
Після посилення санкцій США та ЄС у жовтні 2025 року курс рубля знову почав просідати. В жовтні він перевищив 110 ₽ за долар, що є найнижчим рівнем із 2022 року. Центральний банк РФ був змушений підняти ключову ставку до 18 %, щоб стримати падіння валюти.
За оцінками OECD і Bruegel, у разі збереження нинішнього рівня санкцій реальний ВВП Росії до 2027 року скоротиться щонайменше на 7–9 %, а промислова база — ще на 10–12 %. Для порівняння, навіть під час нафтової кризи 1980-х падіння становило близько 4 %.
Інакше кажучи, санкції не зруйнували російську економіку миттєво, але поступово змінюють її структуру — від енергетично-залежної держави до замкненої воєнно-авторитарної системи з обмеженим доступом до технологій і капіталу.
Відповідь Кремля: вояж Дмітрієва як сигнал переговорів
Коли 19 березня 1999 року прем’єр-міністр Євгеній Прімаков розвернув свій літак над Атлантикою на знак протесту проти бомбардувань Югославії, цей жест став символом геополітичного «розвороту» Росії від Заходу. Тодішній демарш був демонстративним актом політичного спротиву, який мав показати, що Москва відмовляється грати за західними правилами. Через 26 років історія повторюється, але в інверсії: тепер, коли США й ЄС запровадили найжорсткіші санкції проти російської енергетики, Кремль не розвертається, а летить у Вашингтон.
24–26 жовтня 2025 року до Сполучених Штатів прибув спецпредставник Владіміра Путіна з інвестицій та економічного співробітництва Кірілл Дмітрієв. Як повідомляє Politico, він планує зустріч із радником Білого дому з економічних питань Стівом Віткоффом у Маямі. Офіційно ця поїздка названа «давно запланованою» і здійсненою «на запрошення американської сторони».
Та водночас у тій самій заяві Дмітрієв натякнув, що переговори між Росією, США й Україною «близькі до дипломатичного рішення». Тож Кремль намагається створити враження, що дипломатія знову можлива, і робить це не через МЗС чи Раду безпеки, а через людину, відповідальну за економіку.
Цей вояж має подвійний зміст. По-перше, він свідчить про те, що Москва усвідомлює реальну силу санкційного тиску. Якщо в 1999 році Росія демонстративно відмовилася від співпраці, то тепер шукає каналів для торгу. По-друге, замість політичної риторики Кремль уперше виставляє на передову не військового чи дипломата, а економічного перемовника. За інформацією Euromaidan Press, відрядження саме Дмітрієва, який очолює Російський фонд прямих інвестицій і має прямі контакти в американських фінансових колах, є показником того, що російська влада прагне мінімізувати економічні втрати й перевести розмову із площини «санкції як покарання» у площину «санкції як предмет торгу».
Тож чи не вперше після того, як Вашингтон оголосив санкції, Кремль відреагував не звичними погрозами, а дипломатичною ініціативою. Це непряме, але промовисте визнання, що російська економічна ізоляція вдарила болючіше, ніж будь-які воєнні поразки. Якщо розворот Прімакова колись символізував гордість і опір, то «вояж Дмітрієва» є символом страху перед затяжними санкціями. Москва тепер не демонструє непокору, а показує, що готова домовлятися. І це, можливо, найпомітніша зміна у поведінці російської влади за всі роки війни.