Проблема збереження чи скасування економічних санкцій проти Росії стає дедалі чіткішим вододілом між різними політсилами та навіть країнами на Заході. При цьому зростання антисанкційних настроїв фактично є наслідком небажання справді рішучих, системних та в рази масштабніших обмежень. Затягування з цим знижує їхню ефективність, адже підсанкційна країна звикає та вчиться адаптуватися до ситуації. Натомість у державах, які ввели відповідні обмеження, зростає опозиція до їх продовження: численні бізнес-середовища в різних країнах зазнають тривалих збитків і щораз більше наголошують на тому, що це відбувається без скільки-небудь відчутного результату в досягненні поставленої перед санкціями мети.
Економіка РФ від часів вторгнення в Україну справді стала слабшою. Якщо 2013-го ВВП Росії в доларах США становив 2,1 трлн, то 2015 року — $1,27трлн, і наразі зріс ледь вище за $1,5 трлн. Однак головним чином це стало результатом обвалу доларових цін на енергоносії та інші сировинні товари на світових ринках. Реальний ВВП Росії у 2017-му був лише на 0,5% нижчим, ніж у 2013 році, та на 1,2% меншим, ніж у 2014-му.
Це хоч і збільшило відставання РФ від провідних країн та зменшило вагу російської економіки у світі, яка зростає середньорічними темпами близько 3% на рік, однак не забезпечило необхідної критичної маси тиску. Крім того, після обвалу у 2015–2016 роках російський ВВП помалу відновлюється, нехай і темпами (+1,5% у 2017-му та 1,6% у першому півріччі 2018-го), що більш ніж удвічі нижчі від середньосвітових чи й України, із якою РФ веде неоголошену війну (нагадаємо, 2,5% у 2017 році та 3,4% з першого півріччя 2018-го).
Читайте також: Die Welt: Навіть найжорсткіші санкції не поставлять Росію на коліна
Це саме стосується й державних фінансів РФ. Якщо ще 2012 року в ній був профіцитний бюджет, тобто надходження перевищували витрати на понад $8 млрд, то лише за три роки — 2015–2017-й — сукупний дефіцит російського федерального бюджету сягнув $97 млрд. Шукати ресурси для його покриття стає дедалі більшою проблемою. Від лютого 2018-го в країні ліквідують резервний фонд, який було вичерпано на покриття дефіциту державного бюджету в попередні роки. Його залишки об’єднали з Фондом національного добробуту, який також протягом 2017-го зменшився на 14%. Станом на 1 вересня 2018 року у ФНД було лише близько $75 млрд.
Однак за нинішнього обмеженого тиску на РФ агонія може тривати ще довго. А за певних умов навіть суттєво подовжуватися завдяки зростанню світових цін на нафту й газ. Адже саме цінова ситуація на нафтовому ринку останніми роками відігравала значно більшу роль для російської економіки, ніж чинні дуже обмежені санкції. У 2013‑му понад 50% федерального бюджету РФ було сформовано завдяки надходженням від видобутку та митних зборів із нафти й газу. Йшлося про близько $200 млрд. Після просідання у 2015–2017 роках (мінімум був досягнутий у 2016-му на рівні 36%, або $72,5 млрд) у першому півріччі 2018-го частка нафтогазових доходів у федеральному бюджеті РФ знову сягнула 45,6% (близько $66 млрд за півроку).
Якщо ситуація не зміниться й нафта далі дорожчатиме до показників, близьких до піків 2013–2014 років, чи навіть зафіксується в нинішньому коридорі в $80–$90 за барель (а це майже 80% ціни бареля, яка передувала початку російської агресії проти України ($105–$112)), то ефективність санкцій буде близькою до мінімальної. Адже, попри чинні обмеження, зокрема щодо зовнішнього фінансування, Росія фактично зберегла свої міжнародні резерви на рівні близько $450–460 млрд, на якому вони були й чотири роки тому, час від часу просідаючи нижче в окремі періоди.
Росіяни також усе ще підтримують курс Кремля на конфронтацію із Заходом. Нинішніх точкових санкцій недостатньо, щоб змінити ситуацію. Проте так триватиме доти, доки дозволяються доходи. Тому важливо, щоб умови життя обивателів погіршилися настільки, щоб вони змінили своє ставлення до оцінки курсу на протистояння із Заходом. Як мовиться у відомому російському прислів’ї, «голод не тітка».
Наразі середня заробітна плата в РФ упала із $998 у червні 2014-го до $604 в серпні 2018-го, мінімальна залишилася майже незмінною ($165 та $164 відповідно). Натомість в Україні за той самий час обидва показники зросли: середня зарплата — із $304 у червні 2014-го до $319 у серпні 2018-го, а мінімалка за той самий час — із $103 до $132. Спочатку уряд Росії змушений був ухвалити рішення продовжити мораторій на перерахування пенсійних накопичень громадян у керівні компанії та в недержавні фонди й використовувати їх на фінансування поточних видатків. А цього року змушений був піти й на підвищення пенсійного віку.
Читайте також: Сенат США дозволив союзникам купувати зброю в Росії
Часу на поступове стискання зашморгу помірних санкцій довкола Росії немає ще й тому, що нинішнім станом справ з обмеженою конфронтацією активно користається Китай. Останній дістав можливість нав’язувати Москві свій варіант нерівноправної співпраці й має дедалі більше можливостей скористатися затягнутим у часі помірним тиском Заходу на РФ для подальшого підпорядкування російської економіки й ресурсів власним потребам. Тож без швидкої зміни зовнішнього курсу Росія поволі перетворюватиметься на великий сировинний придаток КНР, тотально залежний від китайського інвестиційного ресурсу, що навряд чи потрібно Заходу.
Врешті-решт, чинні антиросійські санкції Заходу за своєю природою фрагментарні, хаотичні й несистемні. Вони скидаються на сито, у якому дуже багато дірок. Тож, попри велику кількість рішень про введення чи розширення обмежень проти окремих персоналій, компаній або банків РФ, вони мають нині дуже обмежений вплив на розвиток країни. І щонайбільше здатні загальмувати й ускладнити економічний та технологічний розвиток Росії. Та аж ніяк не завдати їй такого економічного болю, який змусив би чинну владу переглянути свою політику чи взагалі змінив її.
Посилювати, а не скасовувати
Коли низька ефективність наявних санкцій проти РФ наводиться як аргумент їх скасування, то відбувається підміна понять. Украй обмежений вплив є наслідком їх недостатнього масштабу та, найголовніше, несистемності. Щоб змусити Росію обирати між тим, щоб змінитися так, як того хоче Захід, і загибеллю, тиск і російські втрати від санкцій слід збільшити в рази.
Потрібні санкції (чи, можливо, навіть загроза їх), які означали б для РФ втрату десятків відсотків бюджетних доходів, експорту товарів чи ВВП. А отже, провокували чи загрожували б швидкою соціальною та суспільною дестабілізацією в країні й змушували б еліти змінюватися. Ефективними можуть стати лише такі санкції, які будуть не довготривалою незручністю, що загартовує, а нестерпним гострим болем, який змушує здатися.
Дуже важливо не просто запроваджувати їх, а й виключити можливості для обходу чи уникнення таких обмежень. Посилити контроль спецслужбами США та інших провідних країн Заходу за тим, щоб ухвалені в минулому чи майбутньому санкції неухильно дотримувалися урядами та компаніями країн ЄС, НАТО, G-7, а також інших держав, які до них приєдналися. Особливо це стосується тих із них, які вважаються найбільш лояльними до РФ і скептичними щодо відповідних обмежень. Потрібно створити автоматичні механізми суворих покарань порушників режиму санкцій і тих, хто намагається їх у той чи інший, навіть досі не заборонений, спосіб обходити.
Від дисципліни виконання ефективність санкцій залежить принаймні не менше, ніж від їх загального обсягу. Інакше випадки на кшталт турбін Siemens у Криму повторюватимуться, а суворість заходів компенсуватиметься слабким контролем за їх дотриманням, а отже, і незадовільною дисципліною санкцій.
Секторальні санкції
Російська економіка визначальним чином залежить від нафтогазових доходів, які, як було показано вище, сягають половини її федерального бюджету й, скажімо, в рази перевищують усі видатки країни на оборону. Проте завдати удару саме по нафтових і газових доходах РФ для Заходу чи не найважче з огляду на власні інтереси. Такі обсяги нафти й особливо газу просто не буде чим замінити в коротко- й навіть середньостроковій перспективі.
Читайте також: У США підготували нові санкції проти Росії
Тому набагато важливіше та відчутніше надломити російський фінансовий сектор. Це почали робити динамічніше й масштабніше США та повільніше й обережніше ЄС із іншими країнами ще з 2014 року. Однак і досі санкції проти РФ у фінансовій сфері вкрай фрагментарні й обмежені. Під них потрапили тільки окремі фінустанови або ж вони були поширені лише на окремі інструменти (наприклад, доступ до залучення фінансових ресурсів на термін понад 30 або 90 днів), тоді як інші залишаються доступними. Такі санкції з більшими або меншими зусиллями, однак цілком можливо обійти, використовуючи ті компанії чи банки, які зберігають доступ до фінансових ринків, або нехай і дорожче, та все ще доступне короткострокове залучення коштів на кредитних ринках.
Тому важливо зробити фінансові санкції проти Росії всеохопними, щоб вони виключили, а не просто обмежили доступ до фінансових ресурсів для всіх без винятку російських як державних, так і приватних компаній чи банків. Валовий зовнішній борг РФ (уряду, державних та приватних банків і компаній) на початок липня 2018 року становив $485 млрд. Без можливості його рефінансувати та залучати додаткові кредитні ресурси на міжнародних фінансових ринках Росія рано чи пізно відчує гострий дефіцит фінансових ресурсів. Тим більше, що обсяг золотовалютних резервів країни на кінець вересня 2018-го становив лише $462 млрд.
Крім того, важливо, щоб такі санкції були введені одночасно всіма країнами Заходу. Поряд із відімкненням Росії від системи SWIFT це може змусити Москву уважніше реагувати на вимоги світової спільноти. Лише такий концентрований і потужний одномоментний фінансовий удар здатен забезпечити критичну масу болю, яка змусить Кремль поступитися або підірве суспільно-політичну стабільність Росії, доки влада не зміниться.
Окрім фінансового, залишається фактично невикористаним потенціал тиску на ключові сектори російської економіки через уведення обмежень на окремі статті російського експорту. Наразі до країн ЄС, НАТО, G-7 та інших, які запроваджували санкції проти РФ, усе ще спрямовується близько 51% усього російського експорту товарів. До України ще 2,1%. Таким чином, сукупно йдеться про більшу частину російської валютної виручки. Дієвим інструментом тиску в цьому контексті могло б стати запровадження 5–10% додаткового збору з усіх російських товарів, які постачаються до згаданих країн. Отримані кошти могли б спрямовуватися на компенсування втрат від агресії Москви постраждалим громадянам та компаніям України, відновлення зруйнованої в результаті бойових дій інфраструктури тощо.
У 2017 році на експорт палива ($211,4 млрд) та продукції чорної металургії ($22,2 млрд) із РФ припало загалом майже 2/3 російського експорту. Ембарго на закупівлю російської сирої нафти — найбільшої статті експорту РФ — у короткостроковій перспективі здатне забезпечити дуже обмежений ефект через можливості її переспрямування на альтернативні ринки, нафта з яких, своєю чергою, має компенсувати зменшення російських поставок до країн Заходу. Але введення заборон на низку інших товарів, яким складніше знайти альтернативні ринки, може мати далекосяжні важкі наслідки для російської економіки, соціальної та суспільно-політичної ситуації в РФ.
Читайте також: У Мін'юсті розповіли про наслідки російських санкцій
Насамперед санкції Заходу могли б торкнутися експорту російських продуктів із вищою доданою вартістю. Наприклад, зберігши на початковому етапі основну частину імпорту з РФ сирої нафти для своїх НПЗ, держави Заходу могли б увести повне ембарго на імпорт звідти нафтопродуктів. У 2017-му їх постачання лише до країн ЄС, США, Канади та Японії становило $37,2 млрд на тлі $59 млрд експортної виручки в них від російської сирої нафти.
Ембарго на готові нафтопродукти завдало б удару по доходах російського бюджету та нафтопереробці країни (поставки до ЄС, США, Канади та Японії у 2017 році становили майже 64% усього експорту цієї продукції з РФ). Адже знайти альтернативні ринки для такого обсягу нафтопродуктів Росії було б непросто, особливо в стислі терміни. Саму ж російську нафту на початковому етапі можна було б обкласти додатковим митом, скажімо у 10–20%, яке змушувало б постачальників продавати її з додатковим дисконтом, щоб мати можливість конкурувати з постачальниками з інших країн чи місцевими нафтовидобувачами.
Також під додаткові санкції могло б потрапити російське вугілля, сукупні поставки якого до ЄС та Японії у 2017-му дали понад $5,8 млрд виручки російським експортерам. Обмеження на постачання десятків мільйонів його тонн болісно вдарило б по вуглевидобувній галузі країни та зайнятих у ній працівниках. Адже за умови синхронізованого ембарго на імпорт російського вугілля також і Україною, йшлося б про втрату Росією можливості для експорту майже половини всього вивезеного у 2017 році обсягу такого палива ($13,5 млрд). Це з високою ймовірністю могло б спровокувати соціальну, а можливо, і суспільно-політичну дестабілізацію у вуглевидобувних районах країни (Ростовська область та Кузбас) і ще більше підірвало б міф про успішне правління Путіна.
Ще менш відчутним для країн Заходу й дошкульнішим для Росії було б запровадження ембарго на імпорт із РФ металургійної продукції. Насамперед йдеться про галузь чорної металургії, у якій поставки до ЄС, США, Японії та Канади становили у 2017‑му $6,4 млрд із $18,8 млрд усього її російського експорту. А особливо про готові вироби з чорних металів як продукції з більшою доданою вартістю, просування якої на світові ринки для російських виробників є складнішим. У 2017 році весь їх експорт із РФ становив $3,4 млрд, із яких до ЄС, США, Канади та Японії — $1,3 млрд.
Російську продукцію з радістю замістили б конкуренти як із країн Заходу, так і решта металургійних експортерів включно з Україною. Натомість Росії було б важко знайти альтернативні ринки збуту, особливо без великих втрат рентабельності. Відповідно погіршилася б соціальна, а можливо, і суспільно-політична ситуація ще й у її ключових металургійних районах, особливо на Уралі.
Нарешті, потужним ударом по позиціях Росії могло б стати підривання залежності від неї Білорусі. Як відомо, значну частину своїх прибутків остання отримує завдяки реекспорту російської нафти або переробці її на своїх НПЗ із наступним експортом до ЄС та інших західних держав. Така можливість підтримує вищий курс білоруського рубля, ніж він мав би бути, а отже, і рівень життя в Білорусі. Водночас забезпечує прив’язку країни до Росії. У 2017-му до Білорусі було експортовано на $5,7 млрд російської сирої нафти та майже на $1 млрд нафтопродуктів. Натомість вона, своєю чергою, експортувала на $5,3 млрд нафтопродуктів, майже виключно до ЄС (на $3,2 млрд) та України ($1,8 млрд).
Якби Захід увів ембарго на імпорт не лише російських нафтопродуктів, а й вироблених із російської сировини на білоруських НПЗ, то це завдало б непоправного удару по нафтопереробній галузі Білорусі, зруйнувало б наявну схему дотування країни Росією, а отже, загострило б конфлікт між ними та знизило мотивацію Мінська далі залишатися на російській орбіті. У разі закриття доступу білоруським нафтопродуктам на ринок ЄС і України їх в умовах Митного союзу з РФ було б або переспрямовано на ринок самої Росії, або їх просто припинили б виробляти. Це спровокувало б напруженість у відносинах двох країн і, можливо, навіть зробило б Мінськ поступливішим до вимог Заходу.