Про нинішні економічні санкції Заходу проти країни-агресора, РФ, багато сперечаються. Чи зупинять вони агресію Путіна проти України, чи, може, Путін уже занадто багато вклав у цю авантюру і зворотного шляху не має? Загарбання Криму, війна на Донбасі… Перші наслідки санкцій уже коштували Росії багатьох мільярдів доларів. Навіть постійні передислокації щонайменше 100-тисячного угруповання російських військ на українському кордоні – це величезні витрати. Тож у диктатора може виникнути спокуса розв’язати все одним ударом, розрубати вузол, спробувати окупувати Україну чи принаймні ті її території, які він називає «Новоросією». Мовляв, переможців не судять, а Захід протягом кількох років буде змушений проковтнути статус-кво – поступово якось усе стабілізується, а Путін стане російським Бонапартом.
У цих можливих роздумах є один сумнівний момент, а саме: йтиметься не просто про доконаний факт, а про те, що Захід буде змушений змиритися з новим і абсолютно для нього неприйнятним світовим порядком, де міжнародне право стає фікцією, а все вирішує брутальна сила. Якщо Путін піде до кінця, то економічні санкції його не зупинять, як ніщо не зупинить того, хто грає ва-банк. І тут загальмувати його рух до європейського і світового панування зможе тільки героїчний опір України і перехід Заходу до санкцій політичних і військових, до концентрації військ навколо кордонів РФ, до системи військового постачання ленд-ліз для України, до встановлення заборонених зон для польотів російської бойової авіації над Україною і прибуття західних військових контингентів для охорони українських АЕС та інших стратегічно небезпечних об’єктів.
Санкції Заходу заторкнуть насамперед вищі верстви російського суспільства. Широкий загал у РФ відчує їх нескоро. Але олігархи та найвищі бюрократи, які мають потужну особисту інфраструктуру на Заході (палаци, інше нерухоме майно, пароплави, підприємства, футбольні клуби, телеканали, газети, банківські активи тощо) вже почали абсолютно виправдано нервуватися. Їх можна зрозуміти. Наприклад, британська влада порекомендувала російській громаді Лондона (понад 100 тис. осіб, сукупний капітал – більш як $500 млрд) вивести свої гроші з місцевих банків і знайти собі інший притулок. Це означає засвітити їх перед західною судовою системою, що в контексті нещодавнього судового вердикту в справі ЮКОСу робить життя російських нуворишів на Заході доволі незатишним. Чи скажуть вони за це спасибі Путіну?
Тим більше що є історичні прецеденти. Наприкінці XVIII століття російський імператор Павєл I мав необережність приєднатися до так званої континентальної блокади Британії, що її організовував Наполеон. На той час Британія була майстернею Європи, і російські аристократи чимало своїх потреб у розкішному житті реалізовували завдяки британським виробам. Крім того, заробляла російська верхівка переважно коштом експорту збіжжя у Британію чи принаймні британськими торговельними суднами. Отже, російська аристократія була змушена або відмовитися від свого звичного способу життя і просто животіти, звісно, у її розумінні, або ж прибрати імператора. Той не зміг запропонувати верхівці нічого рівноцінного, крім фантастичного походу на Індію донських козаків на чолі з генералом Платовим. Але похід не відбувся, бо імператора фізично усунули руками гвардійських офіцерів. Цікаво, хто в пана Путіна є консультантом з історії Російської держави? Будемо сподіватися, що не міністр культури РФ, наш землячок Медінський, бо той наконсультує…
Читайте також: Зрада чи доброта?
Однак, є ще одне дуже суттєве питання: як Україна бере участь у всіх цих санкціях проти країни-агресора. І тут вимальовується чимало цікавого і дивного, що, власне, природно, враховуючи, що трохи менш ніж половину парламенту України становлять діячі, які мають бути об’єктом інтересу українських спецслужб.
З позицій здорового глузду жертва агресії РФ, Україна, має бути в авангарді всіх санкцій проти окупанта. А насправді?
В ефірі Першого національного телеканалу голова фракції «Батьківщина» у ВР Сергій Соболєв заявив, що Україна і далі постачає військову техніку і вироби подвійного призначення Російській Федерації. Захід розпочав санкції проти російських банків, а на теренах України вони спокійно працюють (це при тому, що в окупованому Криму українських банків уже немає, їх звідти викинули окупанти). Соболєв сказав, що треба зробити все, щоб в українських солдатів не стріляли «Гради», комплектуючі до яких постачають з України.
Читайте також: Дотиснути разом. Як Україна повинна долучитись до санкцій
Між іншим, у тому таки ефірі міністр закордонних справ Павло Клімкін заперечував заяви Соболєва і стверджував, що Україна вже ніякої військової техніки Росії не постачає. Але він не переконав колишнього шефа СБУ генерал-полковника Ігоря Смешка, який теж закинув чинній владі таке: чому ми досі відправляємо інженерів Південного машинобудівного заводу в Дніпропетровську обслуговувати
50 важких балістичних ракет, що стоять на бойовому чергуванні в російських ракетних військах стратегічного призначення? Без таких зусиль України російська ракетно-ядерна потуга суттєво зменшиться. Запорізьке підприємство «Мотор Січ» забезпечує 60% обладнання для російських гелікоптерів. Генерал також поцікавився, чи денонсували нарешті угоду (яку, як і багато інших, Росія ніколи не виконувала) про відмову від взаємної розвідувальної діяльності Росії проти України, а України проти Росії між українськими спецслужбами з одного боку і російськими ФСБ, ГРУ, ПГУ з другого. Міністр Павло Клімкін од відповідей дипломатично ухилився.
Читайте також: Ні кроку назад. Німеччина як локомотив санкцій проти РФ
Таке сидіння на двох стільцях одним задом дуже шкодить Україні на міжнародній арені, підриваючи світову і європейську солідарність з нами. Після всіх цих прикрих фактів якось складно роззявляти рота і пред’являти претензії Франції за продаж вертольотоносіїв типу «Містраль» Росії. А крім того, між Україною та РФ зберігається залізничне та автомобільне сполучення, російські цивільні літаки курсують над Україною (маючи можливість сканувати всю територію), Росія контролює мало не весь мобільний телефонний зв’язок в Україні (а це вже питання не тільки економіки, але й національної безпеки). Ба більше, всупереч усім заявам чинної влади, російські пропагандистські телеканали транслюють у багатьох містах України. І ці канали вже безапеляційно стверджують, що малайзійський авіалайнер знищила… Україна. Наша держава не розірвала дипломатичних відносин з РФ, не закрила кордону і не запровадила візового режиму із країною-агресором…
Не менш дивна ситуація з окупованим Кримом. Як відомо, повну відповідальність за все, що відбувається на окупованій території, має окупант. Проте в нашому випадку її чомусь взяла на себе Україна. Тоді як Захід дедалі жорсткіше обмежує країни і фірми, що ведуть справи на окупованій українській території в Криму, Україна налагодила безперервне постачання туди якісніших і дешевших за російські харчів. Щодня сотні важко завантажених фур із продовольством перетинають Перекоп і дають можливість тамтешнім проросійським пенсіонерам добре почуватися, купуючи на російські пенсії і зарплати дешеві українські продукти. Однак ті російські рублі вже давно перетворилися б на папірці (бо на них мало що можна було б придбати), якби не потужна продовольча допомога України. У Криму зареєстровано 7 наших великих торговельних мереж, що сплачують податки в бюджет Криму (всупереч закону України про тимчасово окуповані території). У Європі вже стався б страшний скандал. У нас тихо.
Читайте також: Санкції сповільненої дії
Голова окупаційного податкового відомства Криму нещодавно визнав, що півострів не може повністю забезпечити себе продовольством без допомоги України. Звісно, продовольчі проблеми могли б суттєво витверезити більшість населення Криму від проросійської ейфорії. Але Україна чомусь активно поліпшує в Криму імідж окупанта, позбавляючи його величезних проблем. Та й російські туристи їдуть у Крим українською територією (це приблизно 25 год потягом через Перекоп замість 46 год через Керченську протоку поїздом Сімферополь – Москва). Але в Керченській протоці незабаром розпочнуться сезонні шторми.
Росія зазнала б у Криму соціально-економічної і гуманітарної катастрофи, якби не всебічна підтримка окупанта чинною владою України. До речі, у Криму спокійно працюють фірми Ахметова, Фірташа і, здається, ще й досі не конфісковано власності Петра Порошенка.
Порошенко врочисто обіцяв, що коли його оберуть президентом, він продасть свій бізнес. Однак суспільство й досі не має інформації, чи справді це вже сталося, принаймні з тією частиною бізнесу, що перебуває в РФ. Бо дуже важко чинити спротив країні, на теренах якої маєш власність.