В умовах воєнного конфлікту й економічної кризи, що тривають уже два роки, електроенергетика України зазнала серйозних випробувань. Насамперед із погляду надійності роботи всієї Об’єднаної енергосистеми України (ОЕУ). В умовах дефіциту вугілля антрацитної групи, втрати частини теплоелектростанцій (ТЕС) на окупованому Донбасі, трьох маловодних сезонів поспіль, через які ГЕС не працювали на повну потужність, ОЕУ в осінньо-зимові сезони 2014/15 та 2015/16 років стабільно функціонувала тільки завдяки ядерній енергетиці. За підсумками 2015‑го її частка на оптовому ринку електроструму становила 57%, у 2014-му — 50%. Найкращі показники за останнє десятиліття. І це при тому, що на 15 енергоблоків АЕС припадає лише 13,8 ГВт установленої потужності, тобто близько 25% усієї генеруючої в країні.
Попелюшка в українській електроенергетичній родині
Паличкою-виручалочкою АЕС для нашої електроенергетики виявилися не вперше. Через економічну кризу, що настала після розпаду СРСР, критичними для ОЕУ були 1993–1995 роки. Традиційні енергоресурси значно подорожчали, почалися віялові відключення споживачів електроенергії. Пов’язано це було з тим, що ТЕС через брак грошей на купівлю палива не виробляли достатнього обсягу струму для покриття піків його споживання і в країні спостерігався дефіцит маневрених потужностей. Водночас АЕС працювали надійно й стабільно. Понад те, наприкінці 1995-го було добудовано і введено в експлуатацію енергоблок № 6 Запорізької АЕС, яка стала найбільшою в Європі.
2004-го ввели в експлуатацію ще два енергоблоки: № 4 Рівненської та № 2 Хмельницької АЕС, що відповідають сучасним вимогам ядерної безпеки. До речі, за весь період незалежності України не було споруджено жодного енергоблока ТЕС, які нині перебувають здебільшого в приватній власності.
Читайте також: Велика трансформація
З одного боку, за всіх урядів на словах високо оцінювалася роль ядерної енергетики, що було зафіксовано і в програмних документах, як-от Енергетична стратегія України до 2030 року, і в рішеннях РНБО, яким надавали чинності укази президентів України. Ось і в свіжій Стратегії національної безпеки (діє від 26 травня 2015-го) визначено, що для гарантування енергетичної безпеки країни пріоритетним є розвиток ядерної галузі, поряд із електроенергетикою на поновлюваних джерелах. Безумовно, з дотриманням усіх сучасних норм екологічної, ядерної та радіаційної безпеки.
А з другого боку, знову-таки всі уряди використовували ядерну енергетику для вирішення суто тактичних завдань — електоральних або відверто лобістських. Через перманентні вибори тарифи на електроенергію для населення зберігали на мінімальному рівні, вдвічі нижчому за її реальну вартість, або ж підтримували підприємства близьких до високопосадовців фінансово-промислових груп, надаючи їм пільги при купівлі струму на Оптовому ринку електроенергії (ОРЕ).
Годі й казати про державні шахти чи водоканали. Оскільки до сьогодні в нас існує ОРЕ з одним покупцем в особі ДП «Енергоринок», то всі, хто генерує струм, зобов’язані продавати його цьому підприємству. Державні АЕС і ГЕС реалізують його за регульованими тарифами, які встановлює Національна комісія регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Щоб утримувати ціни для населення на низькому рівні, вона робить дорожчою електроенергію для промисловості, компенсуючи таким чином збитки постачальникам — обленерго (що теж здебільшого перебувають у приватній власності). Це явище називається перехресним субсидуванням і є економічним абсурдом. У всьому світі, крім України та Білорусі, ціна на електрострум для промисловості приблизно на 30% менша, ніж для населення. Із останніх даних: обсяг перехресного субсидування в січні 2016-го становив 4,66 млрд грн, і це при тому, що тариф для людей упродовж останнього року вже двічі підвищували.
Оскільки частка АЕС на ринку значна й становила в різні роки 44–50%, а 2015-го навіть 57%, то всі уряди стримували тарифи на електроенергію, яку виробляли АЕС, щоб не робити її дорожчою для населення і зберігати середньоринкову ціну на ОРЕ. Тариф у державних атомних станцій сьогодні менший, ніж у ТЕС, удвічі з лишком, а за Кабміну Миколи Азарова становив його третину. НАЕК «Енергоатом», операторові усіх АЕС України, від 1 січня тариф опустили до 41,9 к./кВт•год. І хоча зменшення становило проти попереднього року якихось 0,7%, компанія недоотримає близько 248 млн грн, якщо виробництво залишиться таким, як у 2014-му (82,6 млрд кВт•год). І ще істотний момент: НАЕК недоотримала за вже відпущений струм із ринку тільки у 2015 році понад 4 млрд грн через падіння рівня оплати споживачами, а з урахуванням боргів попереднього періоду загальна сума заборгованості ДП «Енергоринок» перед нею стала просто фантастичною — більш ніж 10 млрд грн. Яким чином буде повернуто ці кошти, не знають ані в профільному міністерстві, ані в ДП.
За підсумками 2015 року в структурі тарифу Енергоатома паливна складова й поводження з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП) становили 52%, а інвестиційна — тільки 11%. Порівняймо: для атомних енергокомпаній Євросоюзу інвестиційна частка в ціні кіловат-години не буває меншою за 30%. У ситуації, коли термін експлуатації енергоблоків продовжують понад проектний, за необхідності якнайшвидшого створення Централізованого сховища ВЯП (ЦСВЯП) як об’єкта, важливого для послаблення залежності від РФ і просто економічно вигідного (з окупністю два роки), а також добудови Ташлицької ГАЕС з огляду на дефіцит маневрених потужностей в Об’єднаній енергосистемі України, коштів у тарифі не вистачає катастрофічно. Інвестиційна програма НАЕК на 2016 рік передбачає тільки 3 млрд 993 млн грн, чого замало для розвитку й насамперед будівництва нових генеруючих потужностей.
Європейська енергетична безпека в ядерній сфері та Україна
Українська суспільно-політична криза, а відтак окупація АР Крим Росією та дестабілізація нею Сходу нашої держави змусили членів Євросоюзу не тільки вживати заходи для посилення надійності поставок енергоресурсів, традиційних газу та нафти, а й заговорити про енергетичну безпеку ЄС.
Читайте також: Колос на глиняних ногах і його піщані замки
28 травня 2014 року було оприлюднено документ «Європейська стратегія енергетичної безпеки», який підготували на основі детального дослідження Європейської енергетичної безпеки, проведеного групою євроекспертів (доповідь опублікована 16 червня 2014 року). У розділі 7.2. «Уран і ядерне паливо» зазначено, що РФ є ключовим конкурентом європейським компаніям у виробництві ядерного палива й пропонує інтегровані пакети для інвестицій у весь ядерний ланцюжок. У зв’язку із цим на окрему увагу заслуговують вкладення в нові АЕС, які будуватимуть у Євросоюзі за неєвропейськими технологіями, адже потрібно гарантувати, що ці атомні станції не залежатимуть лише від РФ у постачанні ядерного палива: можливість диверсифікації його надходжень повинна бути умовою для будь-яких нових інвестицій. Понад те, диверсифікація необхідна для АЕС усіх операторів. Це абсолютно нове слово в європейській енергетичній політиці.
Диверсифікацію постачання ядерного палива й послуг на різних стадіях відповідного циклу розглядають в Україні вже років 15 як один із головних елементів гарантування національної енергетичної безпеки, що зафіксовано й у новій редакції Стратегії національної безпеки. І, на відміну від диверсифікації надходжень традиційних енергоносіїв, завдання для АЕС ускладнюється, бо тепловидільні збірки (ТВЗ) для українських реакторів у світі виготовляють тільки дві компанії: російська «ТВЭЛ» і японсько-американсько-казахстанська Westinghouse.
Перші кроки в напрямку диверсифікації Україна зробила ще у 2000-му, почавши реалізовувати проект кваліфікації ядерного палива виробництва компанії Westinghouse. А впродовж 2014-го та першої половини 2015 року ще й доклала зусиль, щоб диверсифікувати послуги на різних стадіях ядерно-паливного циклу. Навесні 2014-го було продовжено контракт НАЕК «Енергоатом» та компанії Westinghouse на закупівлю ядерного палива для АЕС України; 30 грудня 2014 року підписано додаток до цього документа про поставки спеціально обумовлених об’ємів у випадку форс-мажорних обставин. А 24 квітня 2015-го укладено контракт на придбання збагаченого ізотопом «уран-235» урану між французькою компанією AREVA та українською НАЕК «Енергоатом». Збагачений уран постачається, щоб виготовляти ядерне паливо для наших АЕС, компанією Westinghouse на завод у Швеції.
Створення українсько-російського СП (ПАТ «Завод з виробництва ядерного палива») після присудження перемоги ОАО «ТВЭЛ» у конкурсі на передачу технології виробництва ТВЗ у 2010 році не відповідає завданням диверсифікації джерел постачання ядерного палива через визначальний вплив «ТВЭЛ» на діяльність цього акціонерного товариства. Ідеться про майже рівні права на власність СП, частка «ТВЭЛ» у якій становить 50 – 1 акція за частки українського партнера (ДК «Ядерне паливо») 50 + 1 акція, та про обов’язки стосовно двостороннього узгодження рішень. При цьому ліцензійним договором на передачу технологій виробництва ТВЗ компанія «ТВЭЛ» намагається обумовити можливість роботи цього СП низкою неприйнятних для нас зобов’язань, що посилюють російський вплив на постачання ТВЗ для АЕС України.
Наприклад, серед умов — використання ізотопно збагаченого урану й/або паливної таблетки, а також труб для оболонки тепловидільних елементів (твел) виключно російського виробництва. Із початком воєнного конфлікту діяльність СП було заморожено. І хоча технічний проект заводу пройшов державну експертизу, він залишився не затверджений КМУ. У листопаді 2015-го Держатомрегулювання України відмовило ДК «Ядерне паливо» у видачі ліцензії на побудову заводу у зв’язку із закінченням термінів розгляду заявних документів.
Читайте також: У кого вчитися
Водночас залежність від постачання свіжого ядерного палива з РФ для українських АЕС є значною. ТВЗ компанії Westinghouse досі в нас у дослідно-промисловій експлуатації. На енергоблоці № 3 Южно-Української АЕС наразі половина активної зони реактора заповнена цим паливом. 2016 року планують завантажити 42 ТВЗ Westinghouse у реактор енергоблока № 5 ЗАЕС. Повільні темпи запровадження альтернативи російським ТВЗ спричинені потребою вирішити низку інженерних завдань, насамперед пов’язаних із тим, що експлуатацію альтернативних ТВЗ здійснюють спільно з російськими, у так званих змішаних зонах. При цьому має бути дотримано належного рівня безпеки. За оцінками спеціалістів, ТВЗ Westinghouse зарекомендували себе добре, за весь час експлуатації не було виявлено жодного випадку розгерметизації твелів, і сподіваймося, що в найближчі кілька років мети диверсифікації буде досягнуто.
Важливим із погляду енергетичної незалежності України від РФ є проект побудови ЦСВЯП для діючих енергоблоків РАЕС, ХАЕС та Южно-Української АЕС, який нині реалізують на основі технології компанії Holtec International (США). ЗАЕС має на своєму майданчику власне сухе сховище для відпрацьованого ядерного палива.
Оператор усіх атомних станцій України Енергоатом нині реалізовує програму імпортозаміщення обладнання для наших АЕС, залучаючи до її виконання, зокрема, і такі великі національні підприємства, як ВАТ «Турбоатом», ДП «Завод «Електроважмаш», ДП «Завод імені В. О. Малишева», Сумське машинобудівне НВО. Науково-технічна підтримка експлуатації також здійснюється українськими організаціями.
Ще один спосіб мінімізації залежності від РФ — спорудження нових енергоблоків із залученням неросійських компаній. Про необхідність добудови енергоблоків № 3 й № 4 на ХАЕС говорять давно, а саме від 2005 року, коли КМУ прийняв розпорядження № 281-р від 21 липня «Про підготовчі заходи щодо будівництва нових енергоблоків Хмельницької АЕС». Як пріоритетне завдання цей проект зафіксовано в чинній Енергостратегії до 2030-го, Програмі діяльности КМУ від грудня 2014 року.
За нинішнього стану економіки й в умовах воєнного конфлікту знайти всередині країни інвестиції для нового будівництва ядерних енергоблоків
нереально, потрібне зовнішнє кредитування.
15 червня 2015-го розпорядженням КМУ № 671‑р «Про початок реалізації пілотного проекту «Енергетичний міст Україна — ЄС» було запропоновано спосіб вирішення проблеми з фінансуванням нового будівництва. Кошти для спорудження блоків № 3 й № 4 на ХАЕС планується залучити під гарантії довгострокового контракту на постачання струму з енергоблока № 2 цієї атомної станції до Польщі, приєднавши його до Бурштинського острова. Міненерговугілля затвердило наказом від 31 липня 2015 року план заходів із реалізації цього проекту, розрахованого до 2017-го.
У січні 2015 року в Міненерговугіллі було проведено нараду, присвячену спорудженню ХАЕС-3, 4, на якій обговорювали питання надійності наявних будівельних конструкцій, можливості використання реакторної установки ВВЕР-1000 виробництва компанії Škoda на основі узгодженого в жовтні 2014-го з Держатомрегулюванням України, Міненерговугіллям та Мінрегіонбудом «Концептуального рішення» з урахуванням сучасних, зокрема постфукусімських, вимог до безпеки. Однак на початку 2016-го міністерство засумнівалось у доцільності побудови третього й четвертого блоків ХАЕС. Про це сказано в документі про виконання програми діяльності Кабміну «Україна-2020», опублікованому на його сайті.
Читайте також: Державна підтримка та золоті батони
Відомство бачить ризики у використанні наявних будівельних конструкцій, що, на його погляд, потребує проведення додаткової незалежної експертизи їхньої міцності й підтвердження відповідності вимогам безпеки експлуатації ядерних установок. Окрім того, на думку чиновників, залучення до будівництва чеської компанії Škoda JS a.s. також передбачає ризики, бо її власник — юридична особа, зареєстрована в Росії. «Škoda JS a.s. не є виробником обладнання, а замовляє його виготовлення в РФ», — зазначено в документі.
Аргументація Міненерговугілля на користь відмови від запропонованого Енергоатомом шляху дивовижна. У своїх інтерв’ю керівництво відомства також казало, що в країні падає використання електроенергії, а тому будувати нові атомні енергоблоки не слід. Так, споживання струму в 2015 році помітно зменшилося, передусім у промисловості — на 17,8%. Проте, озвучуючи такий аргумент проти побудови нових блоків ХАЕС, посадовці, які формують і реалізують державну політику в енергетичній сфері, розписуються в тому, що не вірять у піднесення української економіки через п’ять-вісім років, адже за умови початку будівельних робіт на майданчику ХАЕС уже сьогодні потрібен саме такий часовий проміжок до введення енергоблоків в експлуатацію. Відзначу й некоректність вислову щодо виробничих можливостей Škoda JS a.s. Вони є, і територіально ці підпримства розміщені в Чехії.
Паливо для економіки
Не конче бути великим економістом, щоб розуміти: реалізація таких великих енергетичних та експортоорієнтованих у кінцевому підсумку проектів дає поштовх для поступального розвитку внутрішнього ринку. Тим більше що, за оцінками спеціалістів НАЕК, рівень можливої участі українських виробників у цьому проекті становить близько 70%. Це не тільки пожвавить енергетичне машинобудування, приладобудування, високотехнологічні виробництва систем безпеки й керування технологічними процесами. Окрім того, будуть задіяні ще й суміжні галузі: продукувальники арматури, трубопроводів, цементні виробництва, будівельна індустрія. Потрібен буде й науково-технічний супровід проекту, який дасть змогу залучити вчених та інженерів, посилить у молоді мотивацію опановувати інженерно-технічні спеціальності.
Якщо хочемо розвитку, можновладці повинні відмовитися від популізму, припинити вирішувати політичні тактичні завдання на шкоду енергетичній безпеці. Жертвами такого підходу є не тільки ядерна енергетика та економіка загалом, а й у кінцевому підсумку суспільство.