Напередодні зустрічі Петра Порошенка із лідерами країн НАТО чеський президент Мілош Земан вкотре привернув до себе здивовані погляди світових лідерів. Він заявив, що в Україні точиться громадянська війна і додав, що вірить російському міністру закордонних справ Лаврову у тому, що російського війська тут нема. «Я не знаю, чи Чехія має власну розвідку? Має, так? Ну, тоді йому слід запитати у них», – зіронізував у відповідь на таку заяву міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт. Після анексії Криму уряд його країни, яка не є членом Альянсу, прагне зміцнення співпраці із ним аж до можливого членства.
Хоча міністр закордонних справ Швеції Любомір Заоралек ніколи не мав Земанових ілюзій, а сам чеський президент пізніше також виправдовувався, ця невелика перепалка добре демонструє розбіжності у поглядах між країнами НАТО щодо російської політики.
«Український саміт»
«Ключовий саміт у ключовий час», – охарактеризував саміт у Вельсі Генсек НАТО Андерс фог Рассмуссен. Втім, чи приніс він ключові рішення для України? Залежить від того, що просили і що очікували. Президент Петро Порошенко був достатньо стриманим у власній риториці, вочевидь, розуміючи, що переламних рішень тут не буде, про можливість членства України в НАТО було згадано лише після запитання однієї із журналісток.
Саміт у Вельсі швидше поставив Україну перед фактом. Вона повинна самостійно здолати російську агресію, точніше забезпечити мир, навіть примарний, що і було зроблено у Мінську. Будь-яка подальша інтервенція (таке слово нарешті вжили у підсумковій декларації саміту) потягне за собою економічні санкції і не більше. Про це Андерс фог Рассмуссен заявляв під час візиту до України та на прес-конференції після екстреного засідання комісії Україна-НАТО у Брюсселі 29 серпня. Україна не є членом НАТО, аби розраховувати на безпосередню військову підтримку від Альянсу. І це варто пам’ятати в першу чергу українському суспільству, яке досі очікує рішучих кроків з боку НАТО у відповідь на агресію Кремля.
Дивіться також: У Чорному морі почалися українсько-американські навчання "Сі Бриз-2014"
Проте Україна може налагоджувати «двостороннє військове співробітництво у сфері постачання летальної і нелетальної зброї» із окремими країнами НАТО. Хоч президент і заявив під час підсумкової прес-конференції у Вельсі про досягнення такого рішення і наголосив на ньому під час відвідин Маріуполя у понеділок 8 вересня, досі залишається загадкою, чи справді такі домовленості існують. Те, що п’ять країн блискавично зреагували на заяву радника президента Юрія Луценка щодо військової допомоги з їхнього боку свідчить, або про якесь непорозуміння, або про те, що «Новий старт» від Луценка виявився «фальстартом» і держави, які, можливо, й були схильні до продажу (але не постачання) зброї, заявили, що таких домовленостей не було. Цілком можливо, що таку заяву було зроблено напередодні переговорів у Мінську, аби Україна мала додатковий козир. На користь останнього пункту свідчить і те, що польські посадовці тишком заявляють про те, що були б готові продавати Україні зброю, якби та звернулася до них із таким проханням. «Такі поставки – це завжди дуже чутливе питання і у багатьох країнах НАТО потребують довгих політичних дебатів та рішень. Зважаючи на участь Росії, що саме по собі серйозний виклик, НАТО ретельно намагається уникнути прямої конфронтації з Росією», – каже у коментарі Тижню німецький політолог та дослідник з Фонду Маршалла Йорг Форбріг. Втім, на його думку, є шанси, що українська армія отримає певну підтримку Заходу.
Серед успіхів саміту у Вельсі для України звісно необхідно відзначити обіцянку надати Україні 15 млн. євро для підвищення обороноздатності та започаткування чотирьох трастових фондів, про що було анонсовано значно раніше. Це насправді крапля в морі, але для більших кроків поки немає, ані політичної волі, ані економічних важелів з боку НАТО. Позначку у 2% бюджету на оборону витрачають заледве чотири країни: у 2013-му році це були США (4,4%), Велика Британія (2,4), Греція (2,3) та Естонія (2,0), трохи недотягують Франція, Польща і Туреччина (1,9% та по 1,8% відповідно). Розгортання нових баз у Східній Європі та започаткування сил швидкого реагування також передбачають серйозні додаткові витрати для Альянсу.
План дій для Східної Європи
Для країн Балтії та Польщі саміт приніс більше позитивних зміни. В межах погодженого плану дій, було оголошено про започаткування сил швидкого реагування та розгортання нових не постійних баз (одна із них буде у польському місті Щєцині та по одній у Румунії та країнах Балтії). «Ці рішення не створюють негайно додаткової безпеки для країн-членів НАТО у випадку російської агресії», – вважає Форбріг. На його думку, збільшення витрат на оборону матиме довгостроковий ефект, а кількатисячні сили швидкого реагування – це надто мало для того, щоб захистити одного чи кількох членів НАТО. «У короткостроковій перспективі НАТО матиме слабкий фланг на Сході ще деякий час, в той час як Росія вже давно модернізувала свій арсенал, розмістила додаткові одиниці на Західному флангу і здійснює навчальні атаки на сусідів та членів НАТО», – додає він, проте як позитиви називає те, що Вельський саміт знову об’єднав НАТО і звернув увагу усіх членів на слабкість Альянсу на Сході.
Читайте також: Час дорослішати. Україна як об'єкт геополітики
Але це не зовсім те, чого хотіла Польща. Разом із країнами Балтії поляки фактично від часу початку російської агресії щодо України вимагали розгортання баз НАТО на їхніх територіях на постійній основі. Напередодні саміту генсек Расмуссен анонсував таке рішення, проте із зауваженням, що такі бази можна розгорнути лише на певний період. Крім того, рішення все ще «зависало у повітрі» напередодні саміту, адже як припускала британська газета The Guardian, деякі країни (Франція, Італія, Іспанія) виступають проти такого рішення. Як повідомив журналістам старший директор з європейських відносин Ради Національної Безпеки США Чарльз Купчан, розташування постійних баз у Східній Європі суперечить Основоположному Акту Росія-НАТО 1997 року. А цей акт члени Альянсу так і не зуміли переглянути під час останнього саміту.
В цілому багато хто очікував якогось «перезавантаження» НАТО на цьому саміті, чого аж ніяк не трапилося. Так, країни взяли на себе обіцянку (але не зобов’язання ) підняти оборонні бюджети до необхідного 2%-го порогу. Як вияв особливої уваги до східного «фронту» господаркою наступного саміту НАТО визначили Польщу, але що далі? Питання російської агресії так і залишилося висіти у вельському повітрі. В НАТО і далі сподіваються, що Путін не перетинатиме «червоної лінії», тобто не зазіхне відкрито на території країн-членів Альянсу.
Якщо рішення, то тільки політичне
Під час прес-конференції президент США Барак Обама наголосив на тому, що він бере до уваги теперішнє перемир’я лише тому, що вважає застосовані до цього санкції справді успішними. Він також нагадав про підготовку нових санкцій. Про них говорила і Ангела Меркель, додаючи, що вона прагне політичного вирішення конфлікту. «Ми звісно готові про це (політичне рішення – Ред.) говорити із Росією і український президент сам передусім також. Ця «подвійна стратегія» – ключ до успіху», – вважає вона.
Читайте також: Стівен Гедлі: «Україна нині може здобути велику вигоду з уваги, яку їй приділяє Захід»
Коли обидва ключові лідери не готові до рішучих кроків та зміни власної стратегії, то говорити про «перезавантаження» Альянсу також не видається. А Росія зупинятися не збирається. Візит президента США Барака Обами до Естонії напередодні саміту НАТО мав стати запевненням у серйозній підтримці. Проте викрадення представника естонських спецслужб Естона Кохвера із проникненням на територію Естонії російських спецслужб за два дні після візиту яскраво свідчить, що Кремль не цікавлять пошуки політичних рішень.
Попередній постпред Росії при НАТО Дмітрій Рагозін, який нині перебуває у списку санкцій ЄС та США, при врученні вірчих грамот дарував тодішньому генсеку НАТО Яапу де Хооп Схефферу бойовий томагавк і висловлював сподівання, що останній закопає його в землю на знак миру між НАТО та Росією. А покидаючи свій пост хотів посадити тополі на території штаб-квартири Альянсу, що журналісти зрозуміли як натяк на російський ракетний комплекс «Тополь-М». У цьому «символізмі» дуже добре проглядається стратегія Росії у відносинах із НАТО та Україною нині: поки ми закопуватимемо томагавки, Росія висаджуватиме «буки» чи грозитиме «тополями».