Ганне Северінсен відстежувала внутрішньополітичну ситуацію в Україні як співдоповідач Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи 13 років – до 2008-го. Вона досі переживає за демократичний розвиток нашої країни, але й недруги, яких вона нажила тут, досі не полишають її у спокої. Тиждень розпитав Северінсен, як вона ставиться до спрямованих проти неї інсинуацій, які з’являлися цього літа в українській пресі, а також попросив поділитися думкою про інші події в Україні та Європі.
ЗАНЕПОКОЄННЯ ЄВРОПИ
У. Т.: Якого рішення українського суду ви очікуєте у справі Тимошенко?
– Безперечно, президент замовив справу проти свого головного опонента і призначив на процес суддю, який має посадити її за ґрати, аби вона не змогла брати участь у наступних парламентських і президентських виборах. Політичні рішення, з якими хтось може не погоджуватися, тепер перетворилися на обвинувачення у кримінальних справах. А це вже серйозно для демократичної країни, в якій серед головних цілей мусить бути мирний спосіб переходу влади від одного уряду до іншого.
У. Т.: Якою буде реакція різних європейських країн і організацій, якщо політичні справи в Україні завершаться обвинувальними вироками? Чи розуміє Європа, що відсутність її жорсткої реакції на засудження Тимошенко до ув’язнення зробить можливим встановлення в Україні авторитаризму а-ля Лукашенка. Чи аналізують в ЄС загрози, які несе поява на її кордонах ще однієї Білорусі?
– Відповідь уже є у вашому запитанні. Наскільки я знаю, в багатьох європейських країнах це викликає занепокоєння. Політичні судові справи і спроби принизити членів колишнього уряду бачаться там як шлях до білоруської ситуації. Але зараз більше уваги привертає арабська весна і те, як підтримати слабкі спроби її молодого покоління створити демократію. А ще Європа переймається борговою кризою в ЄС і США. Український приклад сприймається як свідчення того, наскільки вразливою є демократія, коли до влади приходить стара номенклатура. Тепер у Європі бачать, що повернення Януковича було не просто звичайним переходом влади від одної партії до іншої, а захопленням її. І всі шкодують, що лідери Помаранчевої революції не змогли разом боротися за трансформації суспільства. У них не було далекоглядної стратегії.
У. Т.: Як Європа поставиться до можливого тиску уряду на опозиційні партії під час кампанії на парламентських виборах 2012 року?
– Тепер ЗМІ перетворилися на нову, складнішу форму контролю. Місцеві вибори минулого року вважалися недемократичним кроком назад, тому інтерес з боку міжнародної спільноти в уникненні повторення такого сценарію на наступних перегонах буде значним. Однак усі події 2012-го будуть вирішальними. Просто спостерігати за одним днем виборів буде недостатньо. Я дуже песимістично налаштована з приводу того, наскільки нам вдасться допомогти Україні, якщо режим зможе повернути виборчу систему до старої корумпованої змішаної, яка діяла у 2002 році.
У. Т.: Які інструменти впливу на європейську політику має зараз Росія?
– Основний інструмент очевидний – газ. Але на Європу впливає і якась кремлівська параноя. Владімір Путін, коли був президентом, стверджував, що Росія зазнала приниження у 1990-х. Я не думаю, що ми принижували РФ. Але Путін наполягав, що Європа не повинна втручатися у «сферу інтересів Росії», він створив ситуацію, в якій усім довелося розмовляти з ним тільки гарно. Як бачите, Рада Європи дуже мало обговорює ситуацію в Росії, хоча мусить більше критикувати, наприклад, відсутність свободи ЗМІ.
ВТРАЧЕНИЙ ЧАС
У. Т.: Чи має Рада Європи вплив на ситуацію в Україні? Чи будуть (і за яких умов) ці інструменти задіяні?
– Якщо ні, то мене це дуже розчарує. Це очевидне питання для обговорення Радою Європи вже на наступній сесії в жовтні. Зловживання кримінальним правосуддям як одним із інструментів політичної боротьби чітко свідчить про відсутність верховенства права у вашій країні.
У. Т.: Чи погоджуєтеся ви із твердженням, що система взаємодії між демократичними країнами Європи і підтримки демократичних реформ дає все більше збоїв, демонструє застарілість і сама потребує реформ?
– Так, але це не легко. Рецептів у мене немає, на жаль. По-перше, ми всі мусимо пам’ятати, що наша мета після холодної війни полягає в тому, що Європа має об’єднатися задля тривалого миру. Це моя мрія. Але вона не здійснилася повністю – Україна досі за «срібною» завісою. І це дуже погано; нам варто дати Україні перспективу членства у ЄС як орієнтир на майбутнє. Однак це так само непросто, як і шість років тому. Путін створив власну монополію на вплив. Нам треба було робити це раніше.
У. Т.: Упродовж літа в українських інтернет-виданнях, лояльних до влади, з’явилися матеріали, які за змістом і стилем можна назвати чорним піаром проти вас. Зокрема, повідомлялося, що начебто Тимошенко вас «звільнила», натякаючи таким чином, що ви отримуєте гроші від БЮТ. В іншій статті йшлося, що БЮТ купив вам квартиру у Києві. На вашу думку, з чим пов'язані ці спроби вас очорнити? Чи були інші спроби дискредитації вас як незалежного експерта?
– Коли моя кар’єра депутата парламенту Данії завершилася в результаті несподіваних дострокових виборів, я з радістю продовжувала пропагувати пріоритети ПАРЄ: демократію, права людини і верховенство права.
Отже, я почала працювати в Данському Гельсінському комітеті з прав людини і погодилася бути (неоплачуваним) радником уряду Тимошенко (з питань реалізації цінностей ПАРЄ). Крім того, я стала президентом Європейської Медіа Платформи в Україні, членом Ради Інституту світової політики в Україні, членом Наглядової ради Української школи політичних студій. Останніми роками я допомагала ліберальним і університетським групам, коли ті приїздили до України. Крім того, я брала участь у численних конференціях і зустрічах по всій Україні.
Іноді, здебільшого у 2008 році, мої витрати на поїздки компенсовував колишній уряд, але переважно їх фінансували інші організації або я із власної кишені. Здається, владу дратує те, що я висловлюю свою думку, коли мене запитують. Тому вона намагається пускати чутки, начебто я роблю це за гроші. Їм у головах не вкладається, що можна щось робити просто тому, що переймаєшся ситуацією.
Вигадана Ганною Герман історія про те, що я начебто мала отримати квартиру від Тимошенко, просто смішна, як і про те, що мене звільнили цього літа з «роботи», якої я ніколи не мала. Коли до влади прийшов новий уряд Миколи Азарова, я, звичайно, припинила виконувати обов’язки урядового радника.
Я представляю сама себе. Тривалий час уважно спостерігала за новітньою історією України і намагаюся популяризувати європейські цінності, поки це комусь потрібно. Я з нетерпінням чекаю дня, коли демократія встановиться більш-менш міцно. Але шлях до цього моменту, схоже, ще дуже довгий.