Тобто оголосить дефолт і вийде із зони євро або взагалі з Євросоюзу. Не скажу, що для нас це найактуальніша тема, однак Греція може дати нам корисний урок у взаємовідносинах зі світом і Європою зокрема, допомогти зробити висновки, які, в принципі, ми мали б зробити самостійно.
Поки що грецький прем’єр Ципрас торгується з лідерами Євросоюзу щодо умов почесної капітуляції (себто мінімуму реформ, які дозволять подальше кредитування хоча б для виплати відсотків). Можливо, їх вдасться переконати, проте це ніяк не змінить загальної картини: Греція нахапала €313 млрд зовнішнього боргу й віддавати їх не поспішає, бо нема чим. Хіба що допоможе друг Путін, котрий спить і бачить, як утерти ніс тій клятій Європі, все одно внутрішніх проблем країни це не вирішить.
А проблем накопичилося достобіса. Економіка вкрай неефективна, зарегульована, цілі її галузі планово збиткові й дотаційні, на державний сектор припадає близько половини ВВП. Загальний забобон, що Греція живе на прибутки зі своїх курортів і ще трохи з експорту локальних фішок (оливки, сир фета, узо тощо), вона виробляє також і сталь, і текстиль, і ще багато чого, але те, що модернізація обминула Богом благословенну країну, теж правда. Найбільший головний біль – непрозорість і патерналізм, держапарат роздутий, на тіньовий сектор припадає 20%, хабарі вимірюються цифрою приблизно в €1 млрд щорічно. Гаразд, цим у світі нікого особливо не здивуєш. Значно більше вражає сприйняття цих вад самими греками. Це їх влаштовує!
Коли попередні уряди, починаючи з 2010 року, робили спробу впровадити режим суворої бюджетної економії: скоротити армію чиновників, заморозити їм платню й оголосити підвищення пенсійного віку (отже, порядок денний уже не новий), країну щоразу стрясали хвилі демонстрацій і страйків. Протестні виступи ніяк не були схожі на наш Майдан: били шибки і чиновників, палили будинки… В Греції дуже потужні ліві профспілки, та й узагалі традиційно популярні ліві партії, аж до класичних анархістів, тож піднімалася вся країна проти зажерливих капіталістів і їхніх прислужників в уряді. Власне, на цьому настрої прийшов до влади нинішній прем’єр – класичний лівий популіст і демагог.
Гасла Ципраса близькі масам, які втомилися від справжньої, не вигаданої соціальної нерівності й водночас бажають зберегти незмінними звички дідівських часів. Пам’ятаю, коли ще років 20 тому я взявся супроводжувати родичів у місцеву мерію в передмісті Афін брати дозвіл на якісь роботи в їхньому будинку, бо цікаво було, як це в Євросоюзі робиться, вони страшенно нервували, щоби потрапити туди до обідньої перерви. Виявилося, після обіду на місці нікого не застанеш, крім племінника великого цабе, до якого ми йшли: дядько прилаштував його на роботу, але без жодних повноважень, по-родинному. Ми встигли. З того, що я зрозумів зі жвавих родинних діалогів грецькою, які мені не перекладали, за підсумками візиту, задоволення мало обійтися в штуку в доларовому еквіваленті (тоді ще ходили драхми). І ніякої тобі протестантської етики. Ще б пак, країна православна, й ніде у світі я не бачив стільки чоловіків, які хрестяться на вулиці або в автобусі – широко, щиро, демонстративно в бік церкви, що заховалася десь у глибині кварталу за будинками. Тут так заведено.
Читайте також: Із новенькими не до жартів
Грецію прийняли до Євросоюзу далекого 1981 року, задовго до Австрії чи Швеції – хай там як, колиска слова «демократія», до того ж після падіння режиму «чорних полковників» економіка була на підйомі. За рахунок ЄС тут побудували мережу бездоганних доріг, європейські приватні інвестори вклали кошти в сучасні курорти, але вони не змогли модернізувати звичні стосунки в суспільстві. Проблема «колії» не відпускає країну, й ніхто, крім самих греків, не зробить зусилля, щоби з неї вискочити.
Коли українці обрали західний вектор, коли на Майдані прапори Євросоюзу висіли поруч із українськими, не всі розуміли цей рух однаково. Багатьом здавалося, що Європа всіх нагодує, дасть роботу, впорядкує наш безлад і візьме під контроль хабарників. Мені від самого початку було зрозуміло, що наближення до ЄС слід використовувати виключно як інструмент самовдосконалення, як і, до речі, вимоги МВФ. Якщо не ми, більше ніхто не перезавантажить країну, не позбавить нас наших тупих бюрократів і продажних суддів, не приборкає неситих олігархів і не віддасть владу молоді. Велика подяка, звісно, Януковичу та Путіну, що розбудили нашу лють. А ще грекам, які показали, куди і як іти не треба.