Два тижні тому в Берліні відбулася церемонія нагородження лауреатів премії Європейської кіноакадемії. Головну відзнаку здобула стрічка Томаса Вінтерберґа «Ще по одній», але зараз не про неї. На сайті кіноакадемії відбувалася пряма трансляція події, і якщо ви бачили у своєму житті щось кумедніше і зворушливіше, то поділіться інформацією. Лишень уявіть: невеликий зал, ба навіть кімната. У ній стоять парадно одягнені академіки-вручанти на чолі з режисером Аґнешкою Холланд. Перед ними — стіна, схожа на збільшені медові стільники, а в кожному стільнику — власне маленьке життя. Це номінанти, які вийшли у свої зуми на церемонію. Тобто майже глядацька зала. Далі — усе як завжди: оголошення переможців, промови, привітання, таємні сльози. Так нині відбуваються головні культурні й не дуже події…
Скільки це триватиме — ніхто зараз не скаже. Головне — що не завжди. Мабуть. Проте хтозна. Але один із культурних підсумків цієї війни з вірусом очевидний: культура без нас проживе, натомість ми без неї — ні. Як з’ясувалося, культурі ми не особливо потрібні. Їй не треба наших рукостискань, наших обіймів, наших запахів і наших натовпів, які приходять її вітати. Вона не мусить нас бачити. У Росії, наприклад, театральні зали зараз можна заповнювати тільки на 25%. І нічого: спочатку актори трохи напружувалися, коли бачили незвично багато порожніх стільців, а потім звикли. Якщо завтра вийде розпорядження заповнювати зали на 10% — звикнуть і до цього. Післязавтра взагалі можуть скасувати глядачів офлайн, а для тих, хто купить квитки, увімкнуть трансляцію — й актори гратимуть у порожній залі. І нічого, звикнуть. Здавалося б, колишня міцна й необхідна зв’язка «видовище — глядач» ослабла по всій довжині, але від цього страждає лише фінансове забезпечення театрів, у яких забрали можливість заробляти на квитках. 75% глядачів відсіялися — саме ті, для кого похід у театр був радше світською подією, аніж культурною. Театрали становили ті найстійкіші 25%.
Читайте також: В Україні вперше відбудеться онлайн-фестиваль баварських комедій
Водночас раптом виявилося, що без культури ми не можемо. Варто було зачинити музеї та скасувати виставки, як почався загальний лемент: «Тобто як закрили?! А що я робитиму без Лувра (Прадо, Музею прикладного мистецтва, музею паровозів etc.)?!». Люди, які востаннє відвідували музей під час екскурсії з класом році в 1975‑му, завили з відчаю. Те саме — з консерваторіями та філармоніями. Раптом з’ясувалося, що 90% населення планети не уявляють свого життя без Баха та Шнітке.
Але, звичайно, найпотужніший удар прийшовся по кінематографу як найбільш затратному виду мистецтва. Ледь-ледь, нашкульгуючи й покрекчуючи, відбувся в усіченому форматі Венеційський кінофестиваль. Відчуваючи непереборне бажання втерти носа скасованим Каннам, венеційська Мостра стала схожою на ранок у лікарні — усі учасники мало не через день бігали здавати тест на коронавірусну хворобу, фестивальна територія кишіла лікарями, а із залу будь-кого могли запросто вивести під білі рученьки після другого попередження за зняту в темряві маску. По залу шастали наглядачі, які суворо охороняли високе призначення маски. Утерла Венеція носа конкурентам чи ні — сказати важко, але захід вдався сумнівним, хоч як на нього глянь.
Берлінський фестиваль оголосив початок акредитації, але раптом схаменувся, вирішив сам себе скасувати й пішов в онлайн. Усі акредитовані сидітимуть по домівках і відвідуватимуть фестивальні покази, переходячи з кухні у вітальню. Звісно, ні атмосфери фестивалю, ні особливого духу, що об’єднує професіоналів з усього світу, не буде, але ж кіно нікуди не зникне. Воно транслюватиметься в тому самому режимі, що і на «справжньому» кіноогляді.
Фестивалі фестивалями, але щоб вони відбулися хоч онлайн, потрібні, як неважко здогадатися, фільми. Потрібні гроші й умови. І ось тут криється найбільша підстава для сьогоднішнього кінематографу, по якому підлий COVID-19 пройшовся ґрунтовно. Відкладений ефект позначиться за деякий час — просто ми його ще не відчули. Зате вже відчули власники кінотеатрів, які зазнали величезних збитків. Наприклад, у Франції, країні, як прийнято вважати, з найбільшою кількістю кіноманів, яка найраніше відновила прокат (наприкінці червня), продажі квитків упали на 70%. А за місяць більшість кінотеатрів закрили знову — стало очевидним, що без голлівудівських блокбастерів вони не виживуть. Але голлівудівські блокбастери не поспішають: прокати фільмів переносять один за одним. Найнеприємніше ще попереду: втрати американського ринку, які, за найвиваженішими прогнозами, виявляться не просто відчутними, а фатальними. Цього року в Америці Голлівуд заробить приблизно $3,5 млрд. Торік було $11,5 млрд тобто в три з половиною рази більше — дуже болюча ситуація. Тому пандемія тільки починає відбиватися на кіноіндустрії й ударить вона не лише по вже готових фільмах і тих, що перебувають у виробництві, а й по майбутніх проєктах — продюсери нині значно обережніше оцінюватимуть межі ризиків, що призведе до фінансових труднощів.
Читайте також: Юлія Федів: «Культурні події повинні мати два виміри — віртуальний і реальний»
Водночас багато хто навіть серед найдосвідченіших кіношників не зовсім розуміє масштаб лиха. Їм здається, що ось зараз відновлять виробництво: і все стане на торовані рейки, тобто буде як раніше. Натомість іще влітку 2020 року Альянс телевізійних і кінопродюсерів США опублікував план відновлення виробництва в умовах пандемії. Так звана Біла книга містить 22 сторінки, на яких прописано десятки правил, що їх має дотримуватися знімальна група, якщо хоче продовжити виробництво. У разі недотримання нових вимог зйомки можуть зупинити. Так, наприклад, продюсерам рекомендовано розділити майданчик на зони, а команду — на групи, щоб мінімізувати контакти. Перед зйомками всім треба виміряти температуру. Кожному окремо тепер доставляють упаковане харчування, а будь-які застілля заборонені. На кожному майданчику має перебувати незалежний ковід-співробітник, який стежить за дотриманням правил. Він зобов’язаний тестувати персонал, навчати, а головне — спостерігати за зйомками й розв’язувати спірні ситуації, що можуть бути спровоковані порушенням правил. Навіть страшно уявити собі, як сильно це все гальмує процес. Виконати абсолютно всі вимоги взагалі майже неможливо, тому зйомки більшості фільмів просто зупинилися. Продюсери поки не наважуються відкрито виступати проти «Білої книги», але невдоволення зростає й то тут, то там у пресі з’являються статті обурених анонімних працівників кіноіндустрії.
У тій самій «Білій книзі» прописано такі несподівані речі, як зменшення кількості поцілунків і бійок у фільмі — звісно, задля мінімізації контактів. На знімальному майданчику тепер може працювати тільки один гример за зміну. У фільмах з’явиться величезна кількість комп’ютерної графіки — там, де раніше були живі люди й живі зйомки. Жодних масових сцен. Особливо це стосується дитячих фільмів. Будь-які скупчення дітей у фільмі заборонені. Самотні діти стануть головними героями наступних фільмів. Суцільний «Сам удома».
Читайте також: Відкритий світ і сингулярність ідентичності
Особливо боляче ці вимоги вдарять по виробниках серіалів, переважну більшість яких знімають в інтер’єрах, а згідно з новими вимогами, закритих приміщень у фільмах має бути якомога менше. «Усі в сад».
Але й це ще не все. Із фільмів майже зникнуть еротичні сцени. До того ж у багатьох випадках не лише через вимоги альянсу, а й через обережність акторів. Налякані кепською ситуацією з коронавірусною хворобою актори просто не захочуть цілуватися аби з ким, навіть якщо це Анджеліна Джолі. Утім, їй ніхто особливо й не пропонує. Зате з’явився унікальний шанс нав’язувати продюсерам власних дружин і чоловіків як партнерів по фільму — на щастя, акторських династій у Голлівуді предостатньо. Автори серіалу «Зухвалі і красиві», який іде по ТБ уже понад 30 років, придумали геніальний вихід: запросили дружин і чоловіків акторів і актрис як дублерів. Там, де за сюжетом були потрібні обійми й поцілунки, знімали других половинок акторів — зі спини, звісно.
Експерти впевнені, що найближчим часом якість картин знизиться. Це й не дивно — лещат нових вимог ані розтиснути, ані не проігнорувати. Кіноманам доведеться потерпіти або на якийсь час перекваліфікуватися в любителів живопису, а краще — літератури. Бо принаймні їй жодні пандемії не страшні.