30 листопада прессекретар МЗС Китаю Джао Лідзянь розмістив пост у своєму твіттері із фотоколажем, де було зображено австралійського солдата, який приставив закривавленого ножа до горла афганської дитини з ягням на руках. Як супровід до фото він написав, що «шокований убивствами цивільного афганського населення та в’язнів австралійськими солдатами». Зображення було роботою китайського графічного художника Фу Ю, який уже не вперше вдається до таких провокативних фотоколажів на політичні теми. Те, що написав у твіттері китайський політик, стосувалося оприлюднених напередодні австралійською владою результатів розслідування, згідно з яким австралійські солдати з елітного спецпідрозділу у 2009–2013 роках безпідставно вбили в Афганістані 39 осіб. Однак серед них не було дітей, їх не різали ножами й наразі австралійська поліція займається розслідуванням кожного злочину окремо. Публікація цього фотоколажа прессекретарем МЗС Китаю спровокувала бурхливу реакцію з боку австралійської влади. Прем’єр-міністр Скотт Морісон назвав зображення «огидним» і вимагав прибрати його й офіційно вибачитись. Натомість пост із фотоколажем і досі висить прикріпленим угорі у твіттері Джао Лідзяня.
Ця суперечка — приклад так званої дипломатії «воїнів-вовків» чи ще одна ознака погіршення відносин Австралії та Китаю?
— Ні, гадаю, ця ситуація специфічна саме для Австралії. Терміном «дипломатія воїна-вовка» часто зловживають. Я не думаю, що в Китаї є послідовна стратегія з такою назвою. Вважаю, було чимало не пов’язаних між собою, на думку китайців, дій, які люди з-поза меж КНР трактували як нову норму в дипломатії. Австралійсько-китайські відносини перебували під сильним тиском упродовж останніх двох-трьох років. Австралія займає унікальне місце серед західних країн або майже унікальне, якщо ми також беремо до уваги Нову Зеландію (вона в тій самій ситуації). Китай глибоко проник в австралійське суспільство. І лише за останні два роки Австралія почала усвідомлювати, яка глибока ця інфільтрація і як сильно вона загрожує австралійській демократії. Австралія вжила низку заходів для захисту власної демократії від китайського впливу.
Читайте також: Зона чи угода
Це викликало бурхливу реакцію Піднебесної. Іронія полягає в тому, що попри всі провокативні дії, до яких вдавався Пекін проти Канберри впродовж останніх двох років до публікації цього фото, прем’єр-міністр Австралії ніколи не згадував Китай як потенційного противника або щось, що може стати потенційною проблемою. Він завжди був дуже дипломатичним, коли казав, що Австралія прагне захистити свою демократію чи, наприклад, розслідувати походження коронавірусної інфекції. Тобто постійно обережно уникав говорити щось негативне про Китай. Це фото — той випадок, коли він конкретно вказав на КНР. Це справді однобока дипломатична війна. Однак вона стосується інфільтрації Піднебесної в австралійське суспільство й мало зачіпає міжнародні відносини.
Китай має міжнародні суперечки в Південно-Китайському морі, в Ладакху та щодо островів Сенкаку. Але між Австралією та КНР немає протиріч на міжнародному рівні. Немає спільного кордону й територіальних суперечок. Тут ідеться про внутрішню австралійську політику.
У своєму останньому дослідженні для CIS ви згадуєте книжку Клайва Гамільтона «Тихе вторгнення» (Silent Invasion, 2017), у якій ідеться про проникнення Китаю в різні сфери австралійського суспільства. Також австралійський новинний портал ABC News у 2017 році оприлюднив розслідування про те, що китайські підприємці є найбільшими міжнародними донорами всіх політичних партій країни. І книжка, і розслідування з’явилися три роки тому. Чи змінилося щось відтоді?
— В австралійській громадській думці відбулися різкі зміни щодо Китаю. Щорічне опитування аналітичного центру Lowy Institute показує різкий спад довіри до Пекіна. Центр здійснює такі опитування щорічно, і падіння дуже стрімке (у 2018 році рівень довіри був 52%, натомість у 2020-му — лише 23%. — Ред.). Це те, що спрямувало політику в цьому напрямі. Політики дуже неохоче засуджували Пекін або вказували на китайську владу, коли йдеться про будь-який скандал. Саме громадськість визнала, що КНР є проблемою і саме вона підштовхнула політиків до дії. Політики були дуже неохочими щодо такого, і це зрозуміло. Оскільки китайські донори давали пожертви на кампанії, а бізнесмени з Піднебесної сприяють тим, хто підтримує цих політиків.
Багато бізнесменів, які підтримують австралійські політичні партії, мають дуже вигідні контракти чи продажі в Китай. Пекін перебуває за бумом нерухомості в Австралії, який підтримував процвітання у країні впродовж останніх 20 років. Це все було зумовлене придбанням австралійської нерухомості китайцями. Політики неохоче засуджують КНР. Але австралійська громадськість так скептично ставиться до Піднебесної, що політики її тепер наздоганяють. І книжка Клайва Гамільтона відіграла велику роль у цьому. Я не австралієць, я американець. Як сторонній спостерігач, маю сказати, що книжка Клайва Гамільтона стала своєрідним сигналом для пробудження австралійців щодо Китаю.
Читайте також: Не згоріти в полум’ї дракона
Чи є Китай та Австралія рівними партнерами в контексті економічної співпраці, чи все ж хтось від когось залежить більше?
— Очевидно, що не може бути рівного партнерства між країною з населенням у 1,4 млрд людей та Австралією (де проживає 25 млн осіб. — Ред.). Залежність — це підступне слово. Чи залежна Австралія від Китаю як від покупця її залізної руди, чи Пекін залежить від Канберри як від постачальника цього ресурсу? Очевидної відповіді немає. 1973-го ніхто не говорив, що ОПЕК залежить від Америки як замовник. Тож хто має владу в цих відносинах? Більшість людей в Австралії вірять, що Китай, але, думаю, так вважають лише тому, що Пекін охочіше використовує свою силу, ніж Канберра. Деякі австралійські установи дуже сильно залежать від китайського ринку, і саме вони лобіюють відповідні рішення в уряді. Наприклад, залізорудна промисловість, гральний бізнес і представники ринку нерухомості дуже агресивно лобіюють прокитайську політику в уряді. До того ж щодо грального бізнесу, то деякі працівники мережі казино «Корона» сидять за ґратами в Китаї, проте лобіюють прокитайську політику. А також університети. Через їх залежність від китайських студентів і співпрацю з Піднебесною в дослідженнях, вони знову ж таки лобіюють дуже послужливу політику щодо КНР. Майже при всіх австралійських університетах працюють Інститути Конфуція.
Єдина країна, що має схожу кількість таких установ, — це Нова Зеландія. Тож великі гравці австралійської політики згуртовані довкола прокитайського напряму, однак виборці стали дуже налаштованими проти Піднебесної впродовж останніх трьох років. Якщо розглянути це в перспективі, то мені хочеться згадати ультиматум, який Австрія висловила Сербії напередодні Першої світової війни. Ішлося про довгий перелік того, що має зробити Сербія, щоб Австрія на неї не напала. Схожий ультиматум ми бачимо в тому, що Китай оприлюднив нещодавно (21 листопада посольство Китаю в Австралії передало представникам австралійських ЗМІ список із 14 пунктів, які, на думку Пекіна, є антикитайськими рішеннями. Зокрема, у списку наявне рішення заборонити компанії Huawei прокладати мережу 5G в Австралії чи заблокувати 10 інвестиційних угод Китаю. — Ред.) Він означає, якщо Канберра хоче повернутися до нормальних відносин, вона має зробити те, що вказано в переліку. Однак навіть незважаючи на ультиматум із 14 пунктів, австралійський уряд не висловлювався проти КНР. Лише після того зображення. Це була остання крапля, що змусила вимагати вибачень від Китаю. Якби будь-якій європейській державі країна-сусід висунула ультиматум, вимагаючи змінити внутрішнє законодавство з 14 питань, це був би світовий інцидент. Але у випадку Китаю та Австралії ситуацію замовчували.
Читайте також: Die Welt: Китай – необхідний партнер
Чому те зображення спровокувало такі зміни?
— Бо воно дуже грубе. Солдат, який убиває дитину закривавленим ножем, — це такий сильний візуальний образ, що австралійські політики мусили висловитись, інакше вони зіткнулися б із політичним вибухом серед власного населення. Тоді в них не було вибору. Коли Китай представив меморандум на 14 пунктів, більшість людей узагалі не зрозуміли, що це таке. Зображення прямолінійніше. Навіть ті, хто не слідкує за політикою, почали вимагати від уряду щось зробити, коли побачили це зображення.
Як ви оцінили би вплив уже згаданої необхідної наявності китайських студентів і співпраці з Пекіном на атмосферу в австралійських університетах та академічній сфері?
— Західні університети, зокрема австралійські, мають академічну свободу. Проте вони не інвестують у певні дослідження, які можуть засмутити Китай. Очевидний приклад — робота з тибетською адміністрацією Далай-лами. Якщо я пишу статтю, що підтримує Центральну тибетську адміністрацію, це абсолютно нормально. Мій університет мене не зупинить. На мене ніхто не тиснутиме тощо. Але якщо я подаю заявку на грант на поїздку до Індії, щоб попрацювати там над дослідженням щодо цієї адміністрації, дуже малоймовірно, що я його отримаю. Саме так китайські гроші зіпсували австралійські й інші університети. Це переконало їх не ризикувати поведінкою, яка може розлютити Пекін. Як результат, ми маємо Центр вивчення Китаю, який не займається жодними дослідженнями, що можуть бути провокативними для китайського режиму. Це не заборонено. Якщо я хочу зробити антикитайське дослідження, я цілком можу його здійснити, але цього не робить Китайський центр досліджень. Гадаю, якщо перенести ситуацію на великий масштаб, то Пекін визначає, що загалом роблять університети, навіть якщо поодинці ми досі можемо критикувати Китай.
—————
Сальваторе Бабонес. Народився 1969 року у США. Від 2008 року живе в Австралії. Професор Сіднейського університету, позаштатний дослідник австралійського Центру незалежних студій (CIS). У 2003 року отримав PhD в Університеті Джона Гопкінса. Викладав в університетах США, Сінгапуру й Тайваню. Автор семи книжок, із яких найновіші такі: «Американська Піднебесна: китайські гроші, американська влада та кінець історії» (American Tianxia: Chinese Money, American Power, and the End of History, 2017) та «Новий авторитаризм: Трамп, популізм і тиранія експертів» (The New Authoritarianism: Trump, Populism, and the Tyranny of Experts, 2018).