Якою є наразі ситуація із протестами?
Вони й досі тривають. Відправною точкою протестів ми вважаємо 1 жовтня. Навіть називаємо їх жовтневими протестами. Люди все ще на вулицях. Тут слід розуміти, що Ірак є мультирелігійним та мультиетнічним середовищем. Найбільша локалізація протестів – у центрі, у Баґдаді, та на півдні країни (Баґдад знаходиться у центральній частині Іраку – Ред.), де в основному живуть мусульмани-шиїти. Більшість у парламенті та прем’єр-міністр також шиїт. На разі прем’єр-міністр (Адель Абдул Магді – Ред.) пішов у відставку і ми маємо тимчасовий уряд.
Якими є вимоги протестувальників?
Протести на початку були за належні базові послуги. Здебільшого мова йшла також про корупцію. Тепер же вимоги розширилися і є значно ширшими. Що я зараз бачу – це певна вікова прірва у суспільстві, бо на вулицях в основному молодь, і чоловіки, і жінки. Вони чітко заявляють, що керівна еліта країни не представляє їх. Вони всі прийшли після 2003 разом із американською військовою операцією. Навіть головний слоган звучить як: «Нам потрібна Батьківщина». Є певна криза ідентичності. Видається, що вони не є частиною цієї країни, тому такий слоган. Він також має два значення. Перше – пов’язане з теперішньою елітою, яка є корумпованою та не представляє тих людей, що вийшли на протест. Друге значення такого слогану – це протест проти іноземного втручання, особливо з боку Ірану.
Читайте також: Чарльз Тріпп: «Ірак перетворюється на авторитарну державу»
Чи не могли б ви більше розповісти про втручання з боку Ірану? Де воно відчувається найбільше?
Це почалося як протест проти корумпованих еліт, які мають тісні контакти з Іраном. Та й Іран сам по собі відіграє дуже негативну та чітку роль в Іраку. Представники Тегерану відвідують Ірак щотижня, зустрічаються з міністрами та політиками. Вони мають вплив на телебачення та медіа, що є передавачем їхньої пропаганди. Вони прагнуть накласти свій вплив на мусульман-шиїтів Іраку. В Ірані сповідують шиїтський напрямок ісламу, більшість Іраку – це також мусульмани-шиїти. Є ще багато шляхів впливу. У нас 1400 км спільного кордону. Однак політики є основним джерелом впливу з боку Ірану, особливу ті, що мали зв’язки з ним до повалення режиму у 2003 році.
Якою є роль США після військової операції 2003 року? Чи має Америка вплив на деяких із ваших політиків?
Звісно. Більшість іракських політиків були розділені на тих, кого підтримує Іран чи Америка та, меншою мірою, Туреччина чи Саудівська Аравія. У США немає чіткого бачення. Цього прем’єра (Аделя Абдула Магді – Ред.) часто критикували як такого, що ігнорує американських друзів.
Чи є хтось, кого протестувальники вважають своїми союзниками на міжнародній арені?
Наразі протести не є проти США, а проти Ірану. Наприклад, одне із консульств Ірану горіло вже двічі впродовж останніх двох місяців. Злість щодо Ірану набагато сильніша, а ніж проти будь-кого іншого. Окрім контролю над політичною елітою, Іран тисне на економіку Іраку. Вони не підтримують інвестиції в економіку нашої країни. Місія ООН в Іраку доволі позитивно ставиться до протестувальників. Вони вважають, що ця молодь, що протестує, вимагає змін і до неї треба дослухатися.
Читайте також: Фарад Хосрохавар: «Еліта «ІДІЛ» сформувалася в іракських тюрмах під час американської окупації»
Що очікує, на вашу думку, на ці протести в майбутньому?
Вимоги протестувальників є значно ширшими та більш політичними, а ніж на початку протесту. Тепер вони виступають проти наявної системи. Прем’єр-міністр пішов у відставку. Президент має призначити людину, що очолить перехідний уряд. Все це має відбуватися крок за кроком. Мають також бути зміни у законі про виборчу комісію та законі про вибори. Протестувальники вважають, що система виборів, виборча комісія та закон про вибори на сьогодні є на користь керівної партії. Малі партії чи окремі особи не можуть потрапити до парламенту. Потрібно здійснити чимало кроків, аби відбулися зміни. Молодь також не приймає тих, хто очолює перехідний уряд. Вони вважають, що вони також є частиною цієї еліти корумпованих політиків.
Чи була проблема корупції настільки нагальною, що саме вона вивела людей на вулиці?
Так, але слід також розуміти загальну ситуацію. Починаючи з 2003 року у нас були вибори, далі війна між сунітами та шиїтами (у 2006-2008 рр. Ред.) в країні, тоді знову вибори, а далі з’явився ІДІЛ. Отже, були інші пріоритети. Безпекова ситуація була не зовсім сприятлива. Люди не можуть протестувати, коли панує насильство. Тепер після перемоги над ІДІЛ, ми нарешті мали вибори (у травні 2018 року – Ред.). Люди прочекали кілька місяців, аби побачити, чи будуть справжні зміни і тепер зрозуміли, що настав час для протесту.
Важливо також розуміти, що Ірак не є диктатурою. У нас немає режиму на зразок того, що панує в Саудівській Аравії чи Єгипті. Однак політична система Іраку не функціонує як слід, не працює в інтересах людей і є величезні приклади корупції (мільярди доларів вкрадено з 2003 року).