Російська ПВК «Вагнер» присутня в багатьох африканських країнах: Малі, Буркіна-Фасо, Центральноафриканській Республіці… Чи могли б ви окреслити спектр діяльності та вплив цієї парамілітарної структури? Наскільки ситуація відрізняється від країни до країни?
— Ці загони «офіційно» прибули до Африки у 2017 році через Судан за правління Омара Ель-Башира. Потім вони потрапили до Лівії, щоб воювати на боці генерала Халіфа Хафтара, і до Мозамбіку. Ситуація відрізняється від країни до країни. Наприклад, у Мозамбіку воєнізовані формування намагалися воювати проти джихадистів, діяли невдало, з відчутними втратами в їхніх лавах. У Центральноафриканській Республіці їх спочатку покликали для інструктажу місцевих збройних сил і посилення персональної охорони вищої влади країни, зокрема прем’єр-міністра та президента. З грудня 2020 року вони беруть участь у боях проти повстанців.
У ЦАР, Малі та Буркіна-Фасо розміщено французькі військові бази. Наскільки правдива інформація про те, що нині збройна присутність колишньої метрополії сприймається в цих країнах негативно?
— У Центральноафриканській Республіці діє загін оперативного забезпечення (ДЕТАО). Це, звісно, база, але вона там переважно для цивільно-військових дій, тобто невеликої гуманітарної роботи та навчання, зокрема через систему Європейського Союзу (Європейська тренувальна місія). Французький контингент не численний: менш як 300 солдатів, які відбувають ротацію кожні чотири місяці. Вони не беруть участь у бойових діях. Востаннє французи воювали в ЦАР під час операції «Сангаріс» між 2013 і 2016 роками.
Проте в Малі стоять кілька повноцінних військових баз?
— Так, у Малі все інакше. Тут відбувається операція «Бахран», де французькі військові протистоять терористам та джихадистам. Вони присутні з 2013 року. Спочатку, за правління Франсуа Олланда, це була операція «Сервал». Це майже 5 тис. військових, розкиданих по всьому Сахелю. Тут були справжні успіхи, нейтралізації лідерів джихадистів, однак були й промахи, зокрема 3 січня 2021 року, коли французьке бомбардування вбило 19 цивільних мешканців під час весілля. Була й брехня, що заплямувала імідж Франції в очах малійців та, в ширшому спектрі, народів Сахелю.
Читайте також: Російська група Вагнера переслідує та залякує цивільних жителів ЦАР – експерти ООН
Ці «помилки» використовують й інструменталізують у малійській пресі та в інших медіа, ворожих до Парижу. На думку малійців, французи зазнали невдачі: «Франція на нашій землі, щоб грабувати, Франція продає зброю джихадистам!» — чуємо по 10 разів на день у малійських ЗМІ. Це впливає на суспільну свідомість. Розумієте, для малійців та їхніх сусідів важливо те, що джихадисти не покинули регіон, тож є підстави припускати «прихований план Франції». І водночас 68 французьких солдатів віддали життя, захищаючи Сахель та його мешканців.
На численних відео з Буркіна-Фасо місцеві мешканці спалюють французькі прапори. На місці французьких триколорів з’являються російські. Це не випадково?
— Існують ще інші відео, де палять опудало президента Емманюеля Макрона. Справді, росіяни, зокрема Євґєній Пріґожин (російський бізнесмен, засновник ольгінської фабрики тролів, якого також називають власником ПВК «Вагнер» — Ред.), Максім Шуґалей та інші, менш значущі, пильно стежать за тим, що відбувається в Африці. Цього року вони першими привітали державний заколот від 26 січня в Буркіна-Фасо, водночас відразу ж нагадали про себе тамтешній владі: «Ми тут!». Чому Буркіна-Фасо? Бо там присутня Франція, вона має тут військовий контингент, а також існує тривала спільна колоніальна історія. Оті французькі прапори, що палають, ця антифранцузька ненависть насамперед збуджені та заохочуються панафриканськими рухами, що використовують темні сторінки колоніальної історії.
Не варто забувати, що держави Сахелю — дуже молоді за складом населення. Третина мешканців Буркіна-Фасо молодша 25 років, і, попри численні заходи міжнародного співробітництва, рівень грамотності та зайнятості дуже невисокий. Це молодь, геть покинута напризволяще та дезорієнтована, яка шукає винних у своєму нещасті: еліти, влада, звичайно ж Франція та, в ширшому розумінні, Захід.
Тобто Росія користається з цього почуття гіркоти, щоб накинути свою присутність, не завжди юридично оформлену, бо найманство не сумісне зі стандартами міжнародного права?
— Так, Росія протиснулася в цю шпарину й інструменталізує людський гнів. Я не експерт із зовнішньої політики Владіміра Путіна. Проте, попри всі регулярні заперечення, Путін працює пліч-о-пліч із Пріґожиним, і вони розпалюють гнів, щоб заохочувати хаос. Вони також працюють пліч-о-пліч із Китаєм, що зосереджений, зокрема, на пошуках нових шовкових шляхів.
Читайте також: InformNapalm оприлюднив імена українських найманців у складі ПВК "Вагнер"
Загалом ідеться про те, щоб підживлювати ці антифранцузькі настрої за посередництвом дуже бідної преси та тролів, яким платять за заповнення соцмереж публікаціями во славу путінської Росії та контентом, що демонізує західні інтереси. Пекін діє приховано та вправно. Наприклад, він купує рекламну площу на місцевому радіо й телебаченні, щоб поширювати свою «м’яку силу», ніколи не наражаючись на фронтальне протистояння із Заходом. Те, що робить Росія, не має жодного гуманізму і не є порятунком народів Африки. Ідея полягає в тому, щоб витіснити звідти Францію, здобути собі більше ринків, ресурсів для російської чи китайської продукції або ж для своїх компаній чи союзників РФ. Деякі називають це економічним хижацтвом. Насправді це бізнес.
Отже, ви поділяєте думку, що йдеться насамперед про війну за ресурси, якими багата Африка?
— Так. Історично Франція мала значні інтереси в ядерному секторі Ніґеру, але слід пам’ятати, і на цьому є сенс наголосити, що левову частку природного урану для своїх АЕС Франція експортує з Казахстану. Ідеться, як я вже сказав, про компанії, що хочуть здобути нову частку ринку на новому шовковому шляху. Гроші — то нерв війни. Це також нові можливості для російськомовних та русофільних бізнесменів, які шукають місце під сонцем та нові вигоди. Тому «Вагнер» у регіоні також боронить доступ до різних родовищ та видобутків. Сама його діяльність — не новина.
Нині ж відбувається «інформаційний бліцкриг», мішенню якого стали Франція, Європейський Союз та інші західні держави. Власне, нове те, що ці ПВК беруть участь у бойових діях набагато активніше, ніж інші воєнізовані угруповання, принаймні в недавньому минулому. Знайомий французький військовий, який давніше служив у Малі, висловив думку, що скупчення російських військ та техніки на кордонах з Україною замислені для того, щоб відволікти увагу від експансії російських інтересів в Африці. Що ви думаєте про таку гіпотезу?
— Може бути так, а може й навпаки. Складно визначити. Чи африканська карта для Росії настільки тотально та глобально важлива? Або ж мета — налякати Захід новою холодною війною в Африці, щоб розв’язати собі руки в Україні? Я не знаю, що від чого відволікає.
Чи доводилося вам наживо бачити найманців з «Вагнера»?
— Так, я їх бачив.
Як вони аргументують свою присутність та як ставиться до них місцеве населення?
— Вони кажуть те, що завжди: «Влада покликала нас на допомогу, ми відгукнулися на її заклик», а потім додають, що вони також там, «щоб захистити мирне населення та підтримати країну». Як їх сприймають? Неоднозначно, позаяк скрізь, де вони з’являлися, практикувалися вбивства, катування, зґвалтування, мародерство, особливо в Центральноафриканській Республіці. Неурядові організації, журналісти, населення та навіть ООН побоюються «Вагнера». Ба більше: комунікація загонів на тому й збудована. Вони не намагаються переконати, сподобатися — вони залякують. І це працює. У 2018-му були вбиті троє журналістів, яких Міхаїл Ходорковський відрядив розслідувати діяльність «вагнерівців» в ЦАР. Тоді ж почалося нездорове захоплення цими загонами разом із параноєю.
Читайте також: ЄС погодився накласти санкції на "вагнерівців". Розповідаємо про найвідоміші злочини російських найманців у світі
Наші колеги не хочуть більше розслідувати діяльність цих структур, щоб також не загинути. Було кілька дуже цікавих, ґрунтовних статей і звітів, які викривають брутальні дії «Вагнера», але машина Пріґожина спрацювала як каток, щоб «викрити та розгромити західну пропаганду», як вони кажуть. У Центральноафриканській Республіці ми майже не маємо доступу до інформації з глибинки, і важко сказати, що там насправді відбувається. Потрібно витратити дуже багато часу, щоб отримати повну інформацію.
Чому ви вирішили взятися за цю небезпечну тему?
— Суто випадково. Я працював у Центральноафриканській Республіці, коли вони туди прибули. Почали вони із Судану, але ЦАР стала певним чином їхньою такою собі лабораторією, дослідницьким майданчиком «Вагнера» в Африці.
Нещодавно президент Макрон відвідав Москву та Київ. Під час спільної пресконференції Путін заявив, що не впливає на діяльність «Вагнера» в Африці, а Макрон не став сперечатися. Дипломатична служба Єлисейського палацу не дуже любить обговорювати з пресою конфлікт інтересів з РФ у Малі та Буркіна-Фасо. Чому, на вашу думку?
— Африканська політика Макрона цілком зрозуміла, він її визначив під час своєї виборчої кампанії у 2016 році. Загалом в Африці він вважає цікавими лише країни з високим ВВП. Він воліє покласти край системі відносин із колишніми колоніями, що дісталися йому в спадок від попередніх президентів. Досить безплідна спадщина, дозволю собі зазначити. Бідні країни, за винятком Західної Африки, де потрібно боротися з джихадизмом, його не цікавлять. Він утомився від того, що Париж витрачає купу грошей на політику впливу, політику присутності. Бути присутнім йому цікаво, якщо Франція може заробити трохи грошей разом зі своїми економічно та фінансово вигідними партнерами. Ідеться про Кенію, Руанду, Нігерію — стабільні країни з ресурсами, які можна використовувати й за допомогою яких французькі компанії можуть заробляти. Економічний клімат тут також здоровий, якщо порівняти, скажімо, із Центральною Африкою.
Чи можливий, на вашу думку, такий собі таємний обмін, згідно з яким Франція погодилася б не надто додивлятися до того, що Росія робить в Україні, в обмін на спокій у своїх колишніх африканських колоніях? Такий хід — це реалізм чи фантастика?
— Не зможу відповісти на це запитання. Якби подібні переговори десь відбувалися, то тільки за щільно зачиненими дверима. Можу висловити лише свої припущення, які не матимуть фактологічної цінності. Не вірю, що Макрон має достатньо ваги, щоб домовлятися про такі речі. Роль, яку він виконує, — суто церемоніальна. Пам’ятаєте, як у 2008 році Саркозі змусив усіх повірити, нібито він розв’язав грузинську кризу? Насправді ж я не впевнений, що грузини згідні з такими висновками.
Мирний план Саркозі насправді лише допоміг легалізувати російське загарбництво на Південному Кавказі. Власне, тому в Україні виникли подібні побоювання…
— А подивіться, що сталося з Саркозі після його президентського терміну. Він почав їздити з конференціями по російськомовному простору. Колишній прем’єр-міністр Франсуа Фійон став директором нафтохімічного гіганта — російської компанії «Сибур». Коли дивишся на шлях цих людей за останні 10–15 років, починаєш замислюватися: якими були їхні стосунки з Путіним у той час, коли вони були при владі? Їхній політичний та навіть філософський вибір — то їхня відповідальність. Мене ці люди дивують, однак це їхній вибір.
Повертаючись до «Вагнера»: чи існують дієві способи унеможливити діяльність приватних армій у світі?
— Це справді цікаве запитання. Загалом міжнародне право забороняє використовувати найманців у збройних конфліктах і в певних мирних ситуаціях, але закон не розглядає легітимності такої діяльності. Водночас у найманців є внутрішній кодекс поведінки. Це не щось таке подібне до Женевської конвенції, а певний перелік правил. Я не знаю його напам’ять, але за бажання ви можете знайти. Якщо дивитися на ситуацію з позицій історичних закономірностей, з відстані досить тривалого часу, то аномалією поступово стають державні, регулярні армії. Проблема «Вагнера» полягає в тому, що вони набирають людей, які перебувають далеко від централізованої системи командування, що існує в усіх арміях світу — чи то французька, чи малійська армія. Схоже, ці загони не дотримуються жодної доктрини чи процедури, характерної для мистецтва війни. Майже всі країни світу мають своїх найманців: Туреччина, Китай, США… У Франції також були свої найманці. Хіба швейцарська гвардія Папи Римського, яка захищає Ватикан, також не починала з найманства?
Нині пресу непокоїть те, що до Африки приїздять брутальні росіяни та чинять, що заманеться. Американці бачать у цьому нову холодну війну. Врешті, Франція також. Але чи не стає найманство банальністю? На рівні санкцій проти «вагнерівців» багато не зробиш. Дещо все-таки здійснили: Євросоюз восени 2021 року наклав на ПВК «Вагнер» санкції, інші фінансові обмеження проголосили персонально проти Пріґожина у 2016 році — на рівні Міністерства фінансів США. Санкції запровадили внаслідок справи Cambridge Analytica. Практикуються також замороження активів певних осіб. Проте все це — політичні кроки, які по суті нічого не змінюють. У найгіршому випадку ці загони підуть, а на їхнє місце прийдуть інші, такі самі, які займуться тими ж справами — чи то в Африці, чи в Україні, чи в Лівії.
Чи підписаний договір про співпрацю між урядом Малі та ВПК «Вагнер»? Про таку перспективу не раз писала французька преса.
— Ні, я не володію такою інформацією. Це складна історія. Вони повідомлять про підписання самі або в той самий день, або коли їм це буде вигідно. Можливо, офіційно, можливо — як витік інформації… Сьогодні єдині, хто знає, чи є «вагнерівці» у Малі, — це тамтешня влада, сам «Вагнер» і, ймовірно, Путін.