Ризики за розкладом

Світ
23 Січня 2019, 16:54

2019-го у світі відбудеться кілька ключових подій, які можуть мати вплив на розвиток глобальної безпекової ситуації. Це і регулярні зустрічі політичного керівництва, як-от саміти НАТО, і конференції на кшталт Мюнхенської, які зазвичай присвячені широкому колу питань, не лише нагальним, а й теоретичнішим, із планами на майбутнє. Не менше значення матимуть і ймовірні багатосторонні зустрічі політичних лідерів, хоча зазвичай вони сфокусовані на вужчих проблемах. Утім, через глобалізацію їхні рішення можуть мати вплив не лише на двосторонні відносини між конкретними країнами чи перебіг регіонального конфлікту, а й на весь світ.

Наразі не відомо, про що саме вестимуть мову лідери країн — членів Альянсу на майбутніх самітах цього року. Адже, за правилами, остаточний порядок денний таких зустрічей формується лише за кілька тижнів до початку, щоб вирішити найактуальніші проблеми. Утім, якщо поглянути на результати торішніх засідань, можна зробити певний прогноз щодо обговорюваних тем. У 2018-му одним із топових питань стало незадоволення президента США Трампа розподілом витрат на оборону серед учасників НАТО. Не дивно, що після палких дебатів саме рішення збільшити оборонні бюджети стало першим на липневому саміті Альянсу в Брюсселі. З огляду на доволі повільні темпи досягнення необхідних 2% ВВП у низці європейських країн і далекі від ідеалів економічні показники членів ЄС можна сміливо передбачити продовження Трампової риторики й цього року. Із відповідним пунктом пов’язаний ще один — співпраця НАТО з ЄС, адже європейські країни хочуть більшої самостійності в питаннях безпеки.

 

Читайте також: Безпекова політика: жорсткий зліт

 

Уже не раз порушувалася тема створення єдиної європейської армії, Макрон та Меркель дуже хотіли б менше залежати від мінливої волі американського лідера. Водночас їм бракує ресурсів для участі одночасно у двох союзах. Як колись неофіційно прокоментував цю ситуацію один із військових аташе, це додасть телефонів командирам, на які вони мають відповідати, але не додасть солдатів і танків. Із Європою, напевно, будуть пов’язані питання Brexit. Хоч ідеться про вихід Великої Британії з ЄС, а не з НАТО, але зміна статусу Лондона може вплинути на логістику підрозділів у Старому світі. Найімовірніше, порушуватиметься питання Північної Македонії. Після кількох ускладнень країні вдалося владнати суперечки щодо своєї назви, і тепер вона має непогані шанси стати 30-м членом Альянсу вже влітку, як це раніше зробила Чорногорія.

Можливі теми — наявні конфлікти, зокрема Афганістан, Ірак та, головне, Сирія. Сирійська війна має, на думку представників НАТО, прямий вплив на стабільність у всьому регіоні та безпеку самого блоку. Рішення Трампа щодо виведення американських військ із Сирії може спричинити ланцюгову реакцію та призведе до виходу з регіону британських і французьких сусідів по Альянсу. Це, своєю чергою, збільшить шанси на відновлення «Ісламської держави» і в перспективі змусить НАТО нарощувати антитерористичні зусилля. Водночас такий відступ зменшує ймовірність іншого небажаного конфлікту — із Росією. У підсумковій заяві за результатами торішнього Брюссельського саміту про РФ сказано доволі прямо: агресивні дії Москви, включаючи погрози та застосування сили для досягнення політичних цілей, є викликом для Альянсу та підривають усю євроатлантичну систему безпеки й світовий порядок, заснований на верховенстві права. Експерти з американського аналітичного центру Council on Foreign Relations у своєму щорічному звіті «Дослідження превентивних пріоритетів-2019» (Preventive Priorities Survey: 2019) також розглядають потенційний конфлікт між РФ і членами НАТО, зокрема США. Попри надзвичайно великий вплив на Сполучені Штати, за оцінками аналітиків, імовірність такого конфлікту наразі низька.

Саудівська Аравія та Ємен, КНР та Південно-Китайське море, Росія та Азов — за відсутності «світового поліцейського» будь-хто може наважитися випробувати межі дозволеного

А найзагрозливішими для Америки, на думку центру, є кібератаки проти її об’єктів критичної інфраструктури, провал переговорів щодо денуклеаризації КНДР, збройне протистояння з Іраном і сутички в Південно-Китайському морі за участю КНР і союзників Вашингтона. До речі, у цьому звіті є й Україна: конфлікт на Донбасі з контрольованими Росією терористами вважається таким, що матиме помірний вплив на США, а ймовірність його ескалації розцінюється як середня. Своєю чергою, фахівці НАТО, зокрема Джеймі Шей — на сьогодні вже колишній помічник заступника генерального секретаря Альянсу з питань новітніх викликів безпеці, — наголошують на еволюції загроз. За словами Шей, часи, коли країнам-членам загрожували тільки ворожі танки, ракети та солдати, давно минули. На його думку, тепер потрібно аналізувати всі сфери діяльності суспільства, адже йдеться про перетворення будь-чого на озброєння. Така мілітаризація вважається однією з головних загроз разом із новітніми технологіями, вплив яких на майбутнє безпекової сфери поки що не можливо визначити. Тому одним із напрямків роботи Альянсу є пошук підходів до роботи з технологічними гігантами на кшталт Facebook, а також робота з приватним сектором. Наступним потенційним джерелом небезпеки експерт вважає Близький Схід і регіон пустелі Сахель в Африці. Ця географія, каже він, вимагає від Альянсу активізації партнерства з локальними гравцями та союзами.

 

Читайте також: Поповнення арсеналу. Яким буде нове озброєння ЗСУ у 2019-му

Таке розуміння загроз і конфліктів у НАТО збігається з тезами, що були озвучені на Мюнхенській конференції з безпеки торік. Утім, ці заходи певним чином схожі на тижні високої моди: приваблюють безліч зірок у своїй сфері, можна почути гучні, навіть скандальні заяви й побачити відірвану від реальності haute couture. Втім, усе, що відбувається, часто має дуже умовний вплив на сьогодення і радше сфокусовано на стратегічних речах, як-от формулювання нового світового порядку, що має стати однією з тем на цьогорічній зустрічі в Мюнхені. Очікується також обговорення розвитку трансатлантичних відносин в умовах протекціонізму та ізоляціонізму Трампа й внутрішніх проблем у ЄС.

Глобальнішою темою стануть спроби перегляду деякими країнами свого становища у світі, зважаючи на згортання глобальної безпекової ролі США. Саудівська Аравія та Ємен, КНР і Південно-Китайське море, Росія та Азов — за відсутності «світового поліцейського» будь-хто може наважитися випробувати межі дозволеного. І це вже відбувається. Мова не лише про очевидні події на кшталт захоплення українських кораблів. Є й менш відомі, але не менш важливі для глобальної безпеки інциденти. Можна подивитися, скажімо, на останні новини із Судану, де Кремль вдався до своєї вже звичної тактики застосування найманців для досягнення політичних цілей. Крім того, як і у Сирії Росія може розгорнути там військову базу за запрошенням лояльного до Москви уряду в обмін на захист та економічні преференції.

Зі схожим проханням (військова база в обмін на політичний захист Кремля) звернулися також представники невизнаної Сомаліленд. Повідомляється про таку саму діяльність РФ у ПАР, Уганді та ЦАР. До речі, невипадково, що ПАР, Чад, Бурунді, Еритрея, Уганда та Зімбабве голосували проти останньої резолюції ООН щодо прав людини в окупованому Криму. Отже, процес боротьби за вплив триває. На конференції також варто чекати на оцінку двох схожих подій минулого року: вбивства саудівського журналіста Хашукджі та спроби отруєння Скріпаля. Обидва випадки, хоча й мінімальні з погляду кількості жертв, утім, мають надзвичайно масштабний вплив на світову безпеку. І, звичайно, експерти не зможуть обійти стороною питання кібербезпеки, особливо зважаючи на нещодавній скандал з оприлюдненням персональних даних політиків та інших впливових і відомих персон у Німеччині.

 

Читайте також: 2019: битва за емоції

Чи стануть ці зустрічі корисними для України? Якщо пригадати торішній саміт НАТО, то він для Києва був затьмарений протистоянням з Угорщиною і, на жаль, не мав практичного змісту. Поки євроатлантичний рух України заблоковано, покладати якісь великі очікування на цьогорічні заходи не варто. Водночас одним із чинників, який може посприяти руху Альянсу назустріч Україні, є питання безпеки в Чорному морі. Липневий саміт у Брюсселі показав, що керівництво НАТО не зробило значних кроків уперед у розвитку стратегії щодо Чорного моря, усі дії обмежуються тільки збільшенням кількості патрулів і не надто активним розвитком сил у Румунії. Наразі морські сили Альянсу в Чорному морі значно поступаються російським. Однак після загострення в Азові це питання набуває більшого значення, тому можна чекати на певні зрушення. Це якоюсь мірою підтверджується заходженням двох кораблів Альянсу майже одразу після конфлікту. Спочатку в грудні 2018-го до Одеси прибуло британське розвідувальне судно HMS Echo (H87), а вже у новому році 7 січня до румунського порту Констанца зайшов американський десантний експедиційний корабель USS Fort McHenry (LSD 43). Це поки що не означає, що НАТО воюватиме з РФ в Азові, утім, навіть така підтримка важлива з огляду на поточну ситуацію. 

Можливо, більшу практичну користь матиме конференція щодо Росії, яку щороку навесні проводять у Балтійському оборонному коледжі в Тарту. На ній збираються експерти з різних сфер, — від економіки до дипломатії та безпеки, — які обговорюють імовірні варіанти стримування та протидії агресивній політиці Кремля. На відміну від абстрактніших розмов у Мюнхені, їхні поради можуть стати в пригоді українському керівництву.

Не менше значення для світової безпеки, зокрема й для України, матимуть і різні зустрічі на рівні політичних лідерів. Наприклад, економічне протистояння між США та Китаєм вплине на весь світ, зважаючи на важливість виробничих і логістичних ланцюгів. Поки що в цьому протистоянні немає остаточного рішення, повідомлення про зняття мит змінюють новини щодо чергових погроз із обох боків. Не менш доленосним стане вирішення долі Сирії. Трофеї, найімовірніше, ділитимуть представники Ірану, Туреччини й Росії, а Європі та США лишається лише спостерігати за процесом. Цікавим може виявитися продовження шоу, яке влаштували Трамп та Кім Чен Ин. З одного боку, північнокорейський диктатор шукає можливість організувати другу зустріч з американським президентом і навіть відвідав Китай, щоб заручитися підтримкою Сі Цзіньпіна. Із другого — американська розвідка фіксує, що ніяких суттєвих рухів у напрямку роззброєння КНДР не робить. Водночас Дональду Трампу важливо мати показові дипломатичні перемоги перед президентськими виборами 2020 року. Іншим напрямком політичних, а можливо, і збройних загострень може стати Іран, однак, на відміну від Кім Чен Ина, керівництво цієї країни навряд чи шукатиме зустрічей за кордоном.