Ринок чудес

До кризи практично кожен українець так чи інакше інвестував заощадження: хтось ніс гроші в банк, хтось довіряв їх кредитній спілці (такі установи пропонують на 2–3% вищу дохідність, ніж банки), а найбільш відважні громадяни в гонитві за надприбутком купували інвестиційні сертифікати. Під час кризи практично кожна фінустанова так чи інакше зіткнулася з проблемою дефіциту ліквідності й труднощами повернення грошей населенню. На 1 січня 2010-го у стадії ліквідації перебували 14 банків (минулий рік банківська система завершила зі збитком у 38,45 млрд грн). Тільки за перший місяць 2010-го понад десяток кредитних спілок втратили ліцензії, пішли з ринку кілька великих компаній з управління активами. Постраждали десятки тисяч вкладників та інвесторів: виявилося, що законодавство, нібито покликане захищати їхні інтереси, у більшості випадків просто не працює.

Банки і таємниці

Теоретично найзахищеніша категорія вкладників – клієнти банків. Учасників цього ринку конт­ролює регулятор – НБУ, що затверджує низку нормативів, яким має відповідати фінансова звітність здорових банків. Якщо та чи інша фінустанова неспроможна виконувати зобов’язання, Нацбанк може підтримати її кредитом рефінансування, у крайньому разі ввести тимчасового адміністратора (з жовтня 2008 року вони працювали у 25 банках – це майже 15% загальної кількості учасників ринку). Криза засвідчила, що контроль регулятора за банками не завжди ефективний. Наприклад, тільки у вересні – грудні 2008-го НБУ надав їм понад 111 млрд грн, однак левову частку кредитів рефінансування було витрачено на валютні спекуляції і кредитування підприємств, по­в’я­заних із власниками фінустанов (докладніше див. Тиждень, №47/2009 р.).

З погляду вкладника введення в банк тимчасового адміністратора НБУ є радше злом. У низці випадків представники регулятора захищають інтереси кого завгодно, тільки не простих клієнтів. «Після введення тимчасового адміністратора зняти депозит достроково виявилося неможливо, крім того, мені не повернули грошей навіть після закінчення терміну дії договору», – скаржиться Ольга Морозова, вкладниця банку «Європейський». І її випадок можна вважати типовим. Зазвичай відмову повернути депозит банкіри мотивують постановою НБУ №413 (від 4 грудня 2008 року) про введення мораторію на дострокову видачу вкладів (цей документ, до речі, не був зареєстрований у Мін’юсті), а іноді посилаються на мораторій на задоволення вимог кредиторів, до яких зараховують і вкладників.

Утім, вкладник має право в будь-який момент розірвати депозитний договір. Якщо фінустанова відмовляється видати кошти, потрібно писати заяву у відділення банку про повернення депозиту (бажано отримати повідомлення про одержання цього листа банком). Юристи рекомендують писати заяву не на ім’я конкретного клерка, а просто в банк, бо в разі звільнення адресата лист може залишитися без розгляду. Якщо протягом 30 днів відповідь не надійшла (або надійшла відмова), вкладникові пряма дорога до суду. Це клопітно, але практика засвідчила, що Феміда у 99 випадках зі 100 підтримає громадянина, – стаття 1060 Цивільного кодексу зобов’язує фінустанови повертати депозит (або його частину) на першу вимогу власника. Щоправда, навіть маючи на руках судове рішення про повернення коштів, вибити їх украй важко, адже банк може знайти безліч причин для відмови, типова: «Потрібної суми немає в наявності».

У вигіднішому становищі (якщо такий пасаж застосовний у цьому контексті) перебувають вкладники фінустанов, які НБУ вирішив ліквідувати. Їхні заощадження поверне держава, точніше — Фонд гарантування вкладів, але тільки якщо сума на рахунку не перевищує 150 тис. грн. «Ліквідатор банку протягом 20 днів після прийняття рішення про його банкрутство складає повний перелік вкладників – фізичних осіб, які мають право на відшкодування», – розповідає старший юрист ЮК «Юрімекс» Любомир Пітель. Щонайбільше через місяць розпочнеться виплата компенсацій через банки-агенти. Зараз, приміром, вкладники Української фінансової групи і Банку регіонального розвитку отримують кошти у ПриватБанку, Брокбізнесбанку та Укрсоцбанку. Причому жодних заяв ні на ім’я ліквідатора, ні на ім’я Фонду не вимагається – звертаючись у відділення банку-агента, достатньо надати паспорт та ідентифікаційний код. «Щоб уникнути можливих непорозумінь, клієнтам слід усе-таки звернутися до ліквідатора й уточнити, чи подано про них інформацію до Фонду», – радить Любомир Пітель.

Фонд гарантування вкладів – структура відносно надійна. Принаймні зараз Фонд повертає кошти вкладникам восьми фін­установ (Української фінансової групи, Східно-Європейського бан­ку, Банку регіонального розвитку, Одеса-Банку, банків «При­чорно­мор’я», «Європейський», «Національний стандарт», Європейського банку розвитку та за­ощаджень). Виплати здійснюються без збоїв, коштів поки що вистачає. Клієнтам фінустанов, де введено тимчасову адміністрацію НБУ, не слід турбуватися: їхні сукупні заощадження становлять 3 млрд грн – це на 40% менше від суми, яку мав у своєму розпорядженні Фонд станом на 1 лютого 2010 року. Щоправда, у цій калькуляції не враховані депозити в Надра Банку – близько 7 млрд грн.

Якщо в банку завис вклад від 150 тис. грн, то для отримання коштів понад гарантовану суму потрібно протягом місяця з початку процедури ліквідації (офіційне повідомлення публікують у газетах «Урядовий кур’єр» і «Голос України») написати на ім’я ліквідатора відповідну заяву. Звернення, не подані у встановлений термін, не розглядають (підстава – стаття 96 Закону «Про банки і банківську діяльність»), а зобов’язання фінустанови в такому разі вважають погашеними. Перспективи судового позову вкладника, який проґавив момент, юристи вважають туманними.

Щоправда, шанси повернути депозит понад 150 тис. грн у разі ліквідації банку невеликі в будь-якому разі, оскільки такі вимоги вкладників прирівнюються до кредиторських і погашаються в останню чергу за рахунок коштів, виручених від продажу майна банкрута. Та й сама процедура ліквідації може затягтися на роки. До речі, в такій самій ситуації апріорі опиняються й ті, хто ризикнув відкрити депозит у банку, переведеному в тимчасові учасники Фонду гарантування вкладів.

Довіряючи, перевіряй

Інвестиції в кредитні спілки (далі – КС) практично не захищені. Державної програми повернення вкладів ліквідованих КС немає, тому єдиною інстанцією, до якої можуть апелювати їхні вкладники у разі виникнення проблем, є суд. У вигіднішому становищі перебувають клієнти 38 КС, що входять до Національної асоціації. Ці фінустанови беруть участь у власному проекті компенсування вкладів, кошти збирають у формі разових та періодичних внесків. Але у випадку виникнення проблем із поверненням депозитів фінансове підживлення із загальної каси отримують лише ті члени НАКСУ, в яких введена тимчасова адміністрація (або за рішенням самої спілки, або за ініціативою Держфінпослуг). При цьому КС не повинна бути в процесі ліквідації, а її керівництво не має фігурувати у кримінальній справі. За словами президента НАКСУ Петра Козинця, якщо всіх цих умов дотримано, вкладники КС можуть розраховувати на відшкодування суми до 25 тис. грн – цього достатньо, враховуючи, що станом на 1 жовтня 2009-го середня сума вкладу становила 16,2 тис. грн (дані Держфінпослуг).

Донедавна була ще одна система гарантування вкладів – спілок – учасниць Програми захисту Всеукраїнської асоціації КС (загалом 46 установ). Ці спілки страхували депозити клієнтів в Українській страховій компанії кредитних спілок. Однак розраховувати на відшкодування (до 50 тис. грн) вкладник міг лише у разі, якщо в судовому порядку було доведено неспроможність КС повернути гроші. 28 січня 2010 року Держфінпослуг призупинила всі ліцензії цієї страхової компанії, не виявивши її за місцем реєстрації.

Таким чином, гарантії повернення заощаджень вкладників КС є вельми умовними. «Особисто мені довелося понад рік судитися з кредитною спілкою, – розповідає вкладниця Ольга Полунєєва. – Суд зо­бов’язав фінустанову повернути гроші, однак її керівництво знаходить безліч аргументів, щоб цього не робити: мовляв, вільних коштів немає і платити нічим». Задля уникнення таких ситуацій юристи рекомендують під час складання позовних претензій до КС вимагати «стягнення грошових коштів», а не «повернення депозитного вкладу». Жорсткіше формулювання в рішенні суду дозволяє відкрити виконавче провадження, під час якого можна перевірити рахунки КС. Якщо ж коштів буде недостатньо, суд може накласти арешт на майно фінустанови або навіть ухвалити рішення про його ліквідацію (підстава – стаття 9 Закону «Про кредитні спілки»). Утім, навіть маючи на руках вердикт про ліквідацію КС, повернути кошти буде нелегко. За інформацією Петра Козинця, кілька десятків учасників ринку свідомо обманюють вкладників, виводячи їхні гроші шляхом видачі кредитів, не забезпечених заставою.

Страх і ризик

Вкладників інвестфондів поки що розчаровувала лише їхня від’ємна дохідність. У 2008 році, коли фондовий ринок обвалився на 75%, збитки зафіксували майже всі гравці, оскільки більша частина коштів вкладалася в акції українських підприємств. Експерти прогнозували масові банкрутства компаній з управління активами, але цього не сталося.

Система управління коштами учасника інституту спільного інвестування (ІСІ) є вельми прозорою. «Управлінням активами займається спеціальна компанія (КУА), рух коштів вкладників контролює банк-зберігач, виконуючи розпорядження КУА тільки в тому випадку, якщо вони не суперечать чинному законодавству», – пояснює головний юрисконсульт КУА «Арт-Капітал Менеджмент» Артур Волошин. При цьому облік прав на цінні папери ІСІ в бездокументарній формі веде Всеукраїнський депозитарій, який у разі виявлення порушень у діяльності КУА повідомляє про це Держкомісію з цінних паперів та фондового ринку. Така схема не дає КУА змоги вивести активи без дозволу зберігача та регулятора.

Якщо ж Держкомісія з цінних паперів вирішує ліквідувати фонд, усі кошти, виручені від реалізації його активів, розподіляються між пайовиками. «У першу чергу гроші отримають ті, хто подав заявку на викуп інвестсертифікатів до прийняття рішення про ліквідацію ІСІ», – нагадує Любомир Пітель. Схоронність коштів учасників ІСІ державу не турбує (законопроект «Про Фонд гарантування інвестицій на фондовому ринку» було знято з розгляду Верховної Ради ще 2008 року), що цілком логічно, адже гра на фондовому ринку передбачає ризик.

ДЕВАЛЬВАЦІЯ ДОВІРИ. Динаміка депозитів фізичних осіб в українських банках

Проблемні фінустанови

У 10 банках введено тимчасові адміністрації НБУ:

ВАТ КБ «Надра»,
АКБ «Транс­банк»,
ВАТ «Банк «БІГ Енергія», ВАТ «РОДОВІД БАНК»,
ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» (м. Львів),
ВАТ «КБ «Володимирський»,
ВАТ «Банк Столиця»,
ВАТ «Інпромбанк»
(м. Харків), ВАТ КБ «Іпобанк», ТОВ «Діалогбанк» (м. Дніпропетровськ)

У стані ліквідації перебувають 14 банків:

АБ «Банк регіонального роз­витку»,
ТОВ «Український промисловий банк»,
АТ «Градобанк», ТОВ «Київський універсальний банк»,
ВАТ «Європейський»,
ВАТ КБ «Національний стандарт»,
КБ «Українська фінансова група», АКБ «Східно-Європейський банк»,
ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»,
ВАТ АКБ «Одеса-Банк»,
ВАТ КБ «При­чорно­мор’я»,
Закарпатський АКБ «Лісбанк»,
КАБ «Слов’ян­ський»,
КБ «Княжий»