Останніми роками купити рибу в магазині чи навіть замовити рибну страву в ресторані стало набагато дешевше, ніж витрачатися на якісне рибальське спорядження. Однак для тих, кому рибальські трофеї важливіші за кулінарне задоволення, «Тиждень» дасть кілька рекомендацій, як краще вибрати вудку
Карась, короп чи сом?
Сучасні технології та новітні матеріали дозволяють виробляти вудки, щоб зловити різну рибу, й навіть для різного типу водойм. Наприклад, якщо у вас немає авто з “безрозмірним” багажником, а поїздки до водойми відбуваються спонтанно, то краще підійдуть телескопічні вудилища та спінінги, які легко складаються. Їх основні недоліки – відносно велика вага та менша довговічність бланку, бо всередину «телескопа» має здатність потрапляти пісок та пил. Якщо вудка занадто важка, то вже через годину-дві у рибалки почнуть боліти передпліччя та спина.
Кращими за «телескопи», але дорожчими, є штекерні вудилища. Зазвичай вони складаються з двох-трьох, рідше чотирьох частин завдовжки 1,3–1,7 м кожна. Переваги штекерних вудилищ: вони легші, міцніші, кільця розставлені по довжині бланку таким чином, щоб максимально використати гнучкість бланку та погасити ривки рибини. Однак таке вудилище не завжди зручно вмістити в багажнику або салоні авто.
Щоб ловити рибу з берега річки, озера чи ставка, на поплавкову снасть краще використовувати «болонське», махове або матчове вудилище. Перше є класичним «телескопом», розміром у зібраному стані 1-1,4 м, а у «бойовому» – від 3 до 7 м. Махові вудилища схожі на “болонські”, але без кілець для дальнього закидання, завдовжки 4-9 м, хоча трапляються вудки і до 13 м. Чим більша довжина, тим важча вудка. Однак вона дозволяє швидко закидати принаду до місця вилову. Також цю вудку використовують, аби ловити на течії, коли часто потрібно перезакидати принаду. Щоб ловити на махову вудку, не потрібна безінерційна котушка.
Фідерне вудилище розробили для донної риби. Всі якісні фідерні вудилища – штекерного типу. Розрізняються між собою вагою грузила та принади, які можна закинути в річку, не зламавши кінчик фідера. Більшість вудилищ випускають у тестовому діапазоні (див. словничок) 50–150 г з трьома змінними кінчиками. Цього арсеналу достатньо, щоб ловити на ставку чи в річці з середньою течією.
Щоб упіймати хижака – щуку, судака, сома, в’язя тощо, – найкраще пристосований спінінг. Виробники пропонують безліч версій спінінгів для різних випадків. Їх розрізняють за тестовою вагою принади, яку можна закинути на максимальну відстань: надлегкі – 1–5 г, легкі – 5–10 г, середні – 10–25 г та універсальні – 10–40 г. Виробляють спінінги і з більшою тестовою вагою до 80 г. Різниця між ними в тому, що принаду вагою 2 г далеко не закинеш спінінгом з тестом у 10–25 г та більше. Чим «легший» спінінг, тим більшої майстерності він вимагає від рибалки.
Спінінги різняться також за строєм: виділяють швидкий стрій, середньошвидкий та параболічний. Перші точніше закидають принаду, останні краще гасять пручання важкого хижака, адже рівномірніше розподіляють навантаження на весь бланк вудилища. Середній варіант є компромісом між точністю та надійністю.
Для спінінга, матчового, “болонського” та фідерного вудилищ потрібна якісна котушка, як правило, безінерційна.
Яка ціна, така і якість
За цінами вудилища можна поділити на три типи. Перший – дуже дешеві вудилища зі скловолокна ціною від 20 до 50 грн за «болонську» вудку та до 100 грн за спінінг-телескоп. Більшість з них дуже поганої якості, важкі та ненадійні.
Бюджетні вудилища є компромісом між якістю, надійністю та ощадливістю і найкращим варіантом для більшості любителів та початківців. Ці вудки виготовляють із композитних матеріалів, наприклад, карбону, з додаванням інших волокон для більшої міцності. Такі вудилища витримують усі випробування на риболовлі, але важчі, ніж професіональні спортивні вудилища. На вартість бюджетних вудилищ впливає якість його компонентів: кілець, місць штекерного з’єднання частин бланку, матеріал кінчика вудилища, конструкція кріплення котушки, руків’я бланку та інші. Ціна якісних бюджетних вудилищ коливається від 200–500 грн для «болонської» вудки, 250–750 грн для мачтового та фідерного вудилищ, 250–1000 грн для спінінга.
Надійні бюджетні вудилища випускають практично всі виробники спортивних снастей, але найпопулярніші вудочки японських та корейських виробників.
Ціни на якісні професіональні спортивні вудилища не мають верхньої межі. Не рідкість спінінги за 8000–10 000 доларів – це як недорогий автомобіль. Незважаючи на таку ціну, ця вудочка не вміє сама ловити рибу.
Усі професіональні вудилища відзначаються якістю кріплень та кілець, надійністю матеріалів та малою вагою. Максимально легкі вудилища виробляють із високомолекулярного графіту. Ціна фідерного вудилища з такого матеріалу в київських магазинах коливається від 1700 до 5 500 грн. Приблизно у цьому ж ціновому діапазоні й професіональні карпові вудилища. Однак графітовий бланк – дуже вимогливий у використанні та зберіганні. Навіть невеликий удар об камінець може значно пошкодити бланк. Тому такі вудочки зберігають у спеціальних чохлах, а на риболовлі обов’язково використовують підставки.
Автор цих рядків випробував доступні за ціною бюджетні спінінги та котушку від Shimano Nexave: 570 та 270 гривень відповідно, надійні навіть при не дуже вмілому поводжені зі снастю. А махова вудка Shimano SpeedMaster довжиною 4 м та вагою 80 г, куплена під час розпродажу в Швеції, просто знахідка. Вивужуючи карася чи плітку, думаєш, що вчепився короп. Непогано зарекомендував себе бюджетний фідер Jexon за 350 гривень та спінінг цього ж виробника, вартістю лише 160 гривень. Останній значно важчий від Shimano, але у поході до Карелії витримав усі екстремальні навантаження.
Однак найбільш уловистою виявилася “болонська” вудочка невідомого китайського виробника, куплена років десять тому за 20 гривень. За час експлуатації кінчик вудлища зламався, а руків’я геть потріскалось і тримається на ізострічці. Тим не менше, щороку на неї клюють найбільші екземпляри. Останнім був короп вагою близько 2 кг. Так що рибальське щастя – не в дорогій вудці. [358][359][360]
СЛОВНИЧОК
Бланк – основна частина вудилища від кінчика до руків’я.
Безінерційна котушка – відрізняються від інших типів котушок тим, що при закиданні шпуля не обертається, а ліска змотується через борт шпулі.
Тест (кастинг) – діапазон ваги принади, в якому вудилище має найкращі якості управління цією принадою та запас міцності.
Стрій – форма вигину бланку вудилища під навантаженням.
Шпуля – рухома частина котушки, на яку намотується ліска.
СУЧАСНЕ ВУДИЩЕ
.jpg)
Кінчик вудки повинен витримувати навантаження грузила та принади та бути гнучким для вдалого підсікання риби.
Тюльпан повинен захищати ліску від тертя по металевих чи пластикових частинах кінчика вудки.
Кільця SIC з керамічними вставками повинні бути легкими та добре відполірованими, найкращий варіант – титанові від Fuji.
Легкий бланк з високомодульного графіту. Пропускає електричний струм, тому не можна ловити рибу під час грози або біля електроопор.
На маркуванні вказується оптимальне тестове навантаження вудки, яке бажано не перевищувати.
Кріплення повинно надійно фіксувати котушку. Титанові встановлюють на дорогі моделі, інші оснащують алюмінієвими або з композитних матеріалів.
Якісне руків’я виготовляють з пробкового дерева, воно зменшує вагу вудки, і її приємно тримати в руках навіть у дуже холодну погоду.
Краще, коли місце з’єднання секцій вудилища підсилене захисним кільцем.
ІСТОРІЯ З ЖИТТЯ
Отар Довженко
письменник, рибалка з дитинства
Найкращий спінінг – перший
Цивілізований рибалка-спортсмен, споглядаючи страшний риб’ячий геноцид у водоймах, цілком може й сам дати природі фору, відмовившись від надто витончених знарядь. Хоча я нещодавно із задоволенням долучився до модної нині тенденції ловлі на «ультралайт» – легкий, як пір’їнка, спінінг. Для мене дотепер ідеальною поплавцевою вудкою є бамбукова, а до телескопів я ставлюсь із недовірою. Зрештою, подарований мені на 10-й день народження саморобний кількакілограмовий спінінг із титанової рапіри з дерев’яною ручкою приніс більше рибальського щастя, ніж весь теперішній парк розмаїтих імпортних вудлищ. Він важив як пів мене, абсолютно не гнувся, мав величезні титанові пропускні кільця (приварені), а котушку треба було до ручки примотувати величезною кількістю ізоляційної стрічки (скотчу тоді ще не було). Але я був страшенно щасливий, і примудрився зловити на цю бандуру набагато більше, ніж на всі сучасні надтонкі супер-гіпер-карбонові вудлища.