Доброго вечора усім!
(…а тим, хто читатиме це уранці, – доброго ранку!)
Минуло декілька днів після мого останнього оновлення, тож з’явилося багато тем для обговорення. Тому одразу переходжу до суті.
Насамперед – на тлі візиту трьох українських високопосадовців до Вашингтона та напередодні кількох інших важливих зустрічей українських та західних чиновників, про які багато говориться цими днями, – думаю, що маю зауважити та застерегти шановних українців: я серед тих, хто каже, що вам не варто очікувати ніякого «запрошення» до НАТО.
Цього не станеться. Принаймні поки що.
На початку… звісно, НАТО буде повторювати свої заяви про те, що воно повністю підтримує Україну та пов’язані з цим домовленості, що майбутнє України в НАТО та інше звичайне бла-бла-бла… Але, зрештою, вони додадуть, що це стане можливим «лише після виконання умов» – і представлять список умов, які, швидше за все, закінчуватимуться словами «високий рівень корупції».
Не робіть помилку, думаючи, що справа лише у корупції; це також багато в чому про політику, стратегію, системну некомпетентність і, як наслідок, нерішучість. Серед іншого, у НАТО принаймні стільки ж корупції, скільки в Україні.
Просто вона менш очевидна.
Є й інші – «актуальні» – причини. І деякі з них, відчуваю, пояснюють «алергію» на ЗСУ у багатьох членів НАТО. Це не так легко пояснити: як це не дивно (принаймні для мене), але мені знадобилося декілька днів, щоб ретельно все обдумати і сформулювати…
Принципова відмінність між «НАТО» (особливо – американцями, британцями та іншими подібними особами) та ЗСУ полягає у тому, що називається «менталітетом».
Читайте також: Двосторонні безпекові угоди — милиця на шляху до НАТО
По-перше, генерал-полковник Сирський – «біла ворона» і не дає американським та іншим західним розумакам втручатися у підбір персоналу, планування й проведення операцій.
Але, як кажуть, «диявол криється в деталях». І тут я починаю говорити про зовсім інші речі.
Наприклад, західні генерали можуть бути навіть більш корумпованими, ніж українські (просто поцікавтесь, скільки з них після звільнення з військової служби стають «членами правління» різних корпорацій та аналітичних центрів). Але більшості з них не подобається «інфляція» серед вищого командування ЗСУ таких нагород, як «Герой України», – які, до речі, Зеленський роздає так, ніби це ранкові газети.
На Заході подібної практики немає, це факт. І дійсно, поклавши руку на серце, – навіщо присвоювати звання Героя України лише за те, що, людина, наприклад, «керувала обороною Києва»? …або (і, мабуть, просто зараз це більш актуально, чому – див. далі): «командує обороною Одеси»?
Так, зараз, як кажуть у НАТО «святих місць» немає: за лінією фронту немає місця безпечнішого, ніж на самій лінії фронту. Бо такий супротивник, як росія, може – як видно з подій останніх місяців – ударити десь за 70-100 км за лінією фронту: точно, легко і без будь-якого попередження, наприклад, балістичними ракетами «іскандер». І одні Небеса знають, скільки українських командних пунктів було розтрощено за останні два роки…
Все ж таки на Заході у таких випадках більш-менш «нормою» є винагороджувати воїнів. Не командирів. Воїнів, таких як офіцери та рядові 72-гої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців за їхню героїчну оборону Мощуна… а потім Вугледара. Або 1-шої окремої танкової Сіверської бригади за оборону Чернігова. Або офіцерів та рядових 58-мої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського за фантастичну оборону на Десні, при Ніжині чи Прилуках… більше нікого не називаю, бо поряд із такими яскравими прикладами є і менш відомі (і таких – сила-силенна; я назвав лише ті, що одразу спливли у моїй пам’яті).
Але подивіться, хто і за що отримує в Україні звання Героя України.
Можливо, найгіршим прикладом може стати людина, що знаходиться у «топі» різноманітних обговорень приблизно з 24 червня цього року. Тоді президент Зеленський – зверніть увагу, саме Зеленський, не генерал-полковник Сирський (хоча, сподіваюся, Зеленський зробив це за згодою Сирського) – звільнив командувача Об’єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенанта Юрія Содоля (до речі, ще один генерал зі званням «Герой України»…)
Але давайте з самого початку.
Я вже два роки запитую, хто відповідав за командування ЗСУ на півдні України у лютому 2022 року? Хто так «вміло» встановив аж рівно нульову (цифрами: 0) оборону на Кримському перешийку і таким чином дозволив росіянам у перші 24 години після початку повномасштабного вторгнення захопити греблю у Новій Каховці та Мелітополь, приблизно за 60 годин – Херсон, висадитися під Бердянськом і змусити відступити маріупольський гарнізон?
Зараз вже зрозуміло, що тоді Зеленський «з політичних міркувань» відмахнувся від усіх попереджень США та Британії. Однак, незважаючи та те, що Зеленський вагався, ЗСУ мало діяти. Розмістити там бригади, побудувати укріплення й не допустити швидкого просування росіян на півдні України. Але так не сталося. У результаті у перші 36-48 годин вторгнення росіяни не лише окупували стільки території (майже всю Херсонщину і південне Запоріжжя), а й, як я тепер оцінюю, захопили або знищили стільки українських сухопутних сил і техніки, яких вистачило б на цілу механізовану бригаду, якщо не дві, плюс приблизно два полки ППО наземного базування.
Перші пояснення, які я почув щодо цього з України, були щось типу «давайте вже після війни». Але війна триває, і почали лунати інші пояснення: «це все СБУ» (так ніби СБУ керує ЗСУ, що просто не відповідає дійсності), а потім – «СБУ це розслідує». Повідомляли, що «розслідування» СБУ обмежилося допитом сержантів і військовослужбовців подібного рангу (тобто молодшого командного складу)… та якби допитали командирів бригад або навіть більших формувань, – типу це вони вирішували, де кожна з них мала бути розгорнута…
Ні. Щоб закрити це питання раз і назавжди: єдиним органом, що відповідає за те, де знаходиться той чи інший підрозділ ЗСУ, є Генштаб України.
…і треба було, щоб аж до червня цього року лунали скарги з різних сторін – наприклад, від депутатки Мар’яни Безуглої та начальника штабу 12-тої бригади спеціального призначення «Азов» майора Богдана Кротевича , – щоб звернути нарешті увагу на «Героя України» генерал-лейтенанта Юрія Содоля.
Далі ще цікавіше. Содоля, серед іншого, називають «командуючим обороною Маріуполя» (тобто, він командував у цьому районі у 2022 році). Ну, якщо так, то він облажався, молодець, в його стилі.
Але і це ще не все. Для мене особливо цікавим у словах Кротевича є таке твердження, пов’язане з недавнім вчинком Содоля:
« …Будучи командувачем східного фронту, Содоль наказав «Азову» наступати, хоча бригада не мала для цього достатньо артилерійських боєприпасів. Коли бійці відмовилися це робити, проти командира «Азова» було розпочато слідство».
…і далі:
«Мені неприємно, що командирів батальйонів і бригад засуджують за втрату спостережного пункту, а генерала за втрату областей і десятків міст – ні».
Облишимо «білий шум» про те, що це ще один «класичний» приклад «славетних радянських традицій»: генерали, бачте, звинувачують у своїх невдачах всіх навколо, окрім себе, а коли їм закидають власну некомпетентність, то вони починають розслідування щодо скаржників… Але зверніть увагу на те, що сказав Кротевич: «областей».
Це множина.
Тобто «кілька областей»… таких як Херсонська область (майже вся вона перебувала під контролем росії з кінця лютого по листопад 2022 року). Або південь Запорізької області (він весь досі перебуває під контролем росії)…
Інакше кажучи, Содоль облажався і з Кримським перешийком, не захистив його…
Що є дивним, так це те, що Зеленський діяв оперативно і 24 червня, через звернення Кротевича до СБУ з проханням про розслідування щодо Содоля, Зеленський – знову звертаю вашу увашу: Зеленський; не Сирський (хоча, сподіваюся, за згодою Сирського) – замінив Содоля бригадним генералом Андрієм Гнатовим.
…і це повертає нас до типової реакції на подібні ситуації, коли вони виникають в Україні: «буде проведено розслідування (щодо Содоля)».
…що, як правило, означає, що взагалі нічого не буде. Зеленський і Генштаб України, як завжди, замнуть цю справу.
Мене непокоїть те, що це не єдиний такий випадок. Військовослужбовці 14-тої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого (дислокується в районі Куп’янськ-Сватове) гірко скаржаться на те, що їх командира (за наказом Сирського) замінили на бригадного генерала Сидорова. Мовляв, Сидоров «неефективний в операціях», «неадекватно реагує» на критику та поради, через нього у підрозділі виникла криза, і нині багато військових хочуть перевестися в інші місця.
…що знову ж таки вказує на системні проблеми в збройних силах: там досі залишаються багато офіцерів «радянського зразка». Це люди, які вважають, що сили, якими вони командують, – це «витратний матеріал» і, отже, анітрохи не турбуються про їх збереження. Це люди, які видають необґрунтовані накази, що призводять до непотрібних і безглуздих жертв. Це некомпетентні генерали.
…поруч існують і такі випадки, як активний та енергійний командир 59-тої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Богдан Шевчук – який, схоже, вважає, що його робота полягає у контролюванні кожного пострілу, який роблять його війська, тоді як (якщо вірити скаргам) навички командування формуванням рівня бригади і знання місцевості у нього відсутні.
На жаль, це непросто. Не можна призначати командиром бригади офіцера, який не вміє делегувати повноваження та не довіряє своїм підлеглим, але «як штик» з’являється на обидва щоденні інструктажі зі своїм начальством. Як я вже кілька разів казав, ефективний командир роти чи батальйону не стає «автоматично» ефективним командиром бригади. Нарешті, вище командування має бути достатньо самокритичним, щоб визнавати власні помилки й скасовувати подібні рішення.
У цьому конкретному випадку проблема ще більша. Адже для таких випадків просто немає рішень (окрім відправки відповідного офіцера на додаткову підготовку). У тому числі й тому, що сьогодні така поведінка є ендемічною – і у політиці, і у військовій та економічній сферах; і в Україні, і на «Заході».
…До речі про Захід. Якщо ми поглянемо на те, що часто наводять за «приклад, ким має прагнути стати ЗСУ» – армію США, – то вона просто прекрасна у своєму недобачанні некомпетентних генералів (і розвідувальних служб) щонайменше з кінця 1960-х років. Не кажучи вже про її останні «подвиги» в Афганістані та Іраку. Як наслідок, ще у 2021 році виник конфлікт між офіцерами середнього рангу, багато з яких звільнилися зі служби. Позаяк армія США може собі це дозволити – або принаймні все ще має серйозні шанси реформуватися – просто тому, що США (все ще) багаті і не ведуть війну на знищення (принаймні вони не стикаються з якимось іноземним загарбником). Можна сказати, що це твердження справедливе й для ще деяких армій різних країн – членів НАТО (дивіться, наприклад, «перформанс» Іспанії в Іраку або ситуацію з вищими генералами у Німеччині та Греції).
Це ніяк не означає, що ЗСУ має наслідувати цей приклад і залишати некомпетентних офіцерів на своїх посадах. Навпаки: сподіватимемося, що українські сили зможуть стати набагато кращими.
Нарешті, деякі з повідомлень, посилання на які наведені вище, мають «віддалену спільну рису» – щось на зразок «загальної неприязні» до генерала Сирського та його стилю командування. Уже очевидно, що Сирський, який командував сухопутними військами («армією») ЗСУ з 2019 року, та призначені ним нові командири різних підрозділів за останні кілька місяців, схоже, насадили у військових рядах сувору дисципліну. Поки що все було добре. Але він – як і Залужний до того, – навіть будучи головнокомандуючим усіма Збройними силами України, досі не робить жодних кроків, щоб розібратися з некомпетентністю. Принаймні не проявляє ініціативи: у більшості випадків він (і Зеленський) виправляє, а не діє.
Цьому просто немає виправдання. Не можна тримати на посадах таких людей, як Содоль чи Сидоров, і очікувати, що ситуація покращиться. Адже досвід показує, що якщо ті самі люди залишаються на тих самих позиціях, то покращення бути не може.
Майте на увазі: навіть якщо Україна вступить до НАТО «завтра вранці о 9:01», ніяке «НАТО» не замінить жодного некомпетентного генерала ЗСУ. Це може зробити тільки ЗСУ (і ПС ЗСУ). У цьому Україні ніхто не допоможе.
Отже, якщо самі українці нічого не роблять, то що може зробити НАТО?
…і це лише «приклади, які зараз стали публічними». На жаль, є й багато інших. Згадую ще один… ок, визнаю, що тут мені не вистачає даних (бо у таких справах в людей часто «рот на замку»), тому я не називаю дати, імена та багато інших деталей… але той самий (сумнозвісний) свербіж у моєму мізинчику підказує, що, мабуть, цей командир бригади, про якого піде мова, може йменуватися другим найгіршим прикладом.
У десятках західних описів того, що відбувалося в Україні 24 лютого, експерти наввипередки вихваляють ЗСУ та ПС ЗСУ за те, що вони змогли «розсіятися» ще до того, як росія нанесла перший удар. Ги-ги-ги… навіть при тому, що я сам бачив тоді багато таких повідомлень, опублікованих в українських ЗМІ, я можу навести десятки прикладів того, що це не так.
Власне, частина, якою керував цей командир, була саме такою. По суті, вона почала війну, потрапивши в руки росіян просто на своїй базі. У результаті вона у перші хвилини повномасштабного вторгнення втратила під ракетними ударами дорогоцінних людей і техніку. Люди загинули.
І що? Його звільнили? Ні.
«Навпаки», він представив до нагороди «Герой України» одного зі своїх підлеглих за те, чого цей офіцер точно не міг зробити. Далі цей командир «заслужив» і собі таке саме звання («Герой України») за нібито… гм… збиття трьох… «російських чогось». До сьогодні немає жодних доказів того, що він взагалі щось збив (а на цій війні реально у будь-чого є речові докази… особливо у того, що мало статися у густонаселеній частині України…). Потім, коли хтось, швидше за все, убив одного з його підлеглих у ситуації «дружнього вогню», він наказав нагородити останнього (офіцера, який загинув) тим самим званням… потім ще один офіцер з того підрозділу був убитий і негайно нагороджений, а через декілька днів перенагороджений – за події, які просто не могли статися (навіть фізично).
…а потім усю цю справу швиденько замели під килим, бо всі учасники (тобто, більшості з них вже немає) за цей час стали «Героями України»… тож підрозділ, про який йдеться, має бути одним з найбільш відзначених в усій Україні (або, краще сказати, його командний склад та офіцери, які загинули в бою, стали найвідзначенішою групою українських військових офіцерів)… І тоді, і зараз люди дивуються – як частину, серед командирів якої стільки героїв, трощать росіяни, і вона при кожній нагоді втрачає ще більше дорогоцінного спорядження…
Звісно, що б подумали американські генерали (наводжу їх просто як «найочевидніший приклад»), якби хтось із їхніх… офіцерів на подібній посаді (як-от згаданий вище український командир бригади) «трохи перебільшив» і в кінці кінців йому приписали «три чогось», коли насправді є лише одне. Одна особиста перевірка, одна приватна розмова з ним, навіть визнання цього усіма (у даному випадку і генералами, і офіцером).
Але нагородження вищого командира званням «Герой країни» – за дію, явно необґрунтовану і перебільшену…?
Вибачте, але для західних офіцерів, які вважають себе «крутими і продуманими професіоналами» – це так «по-радянськи», у них на це така «алергія», що годі й казати. Так, ніби їм доводиться мати справу особисто з Леонідом Брежнєвим чи Юрієм Андроповим, а не з такими генералами, як Сирський…
…це не лише «червона лінія», а й «червона ряднина прямо перед їхнім носом».
Ті, хто трошки не розуміє, про що я… поставте себе на місце цих «генералів НАТО», уявіть, як вони мають «розмовляти про справи» з якимось українським… ммм… (вставити звання та найменування частини) «командиром підрозділу», який носить звання «Герой України» – але з абсолютно необґрунтованих причин, і вони («генерали НАТО») це знають?
Як вони запитають в цього офіцера поради – або, наприклад, дослухаються до його вимог щодо певного виду обладнання, – якщо вони не сприймають його серйозно?
Загалом, шановні українці, при всій повазі до ЗСУ, ваших героїчних воїнів та більшості їхніх командирів (не сумнівайтеся, багато з них мають реальні заслуги, особливо старші й молодші офіцери, а також молодший командний склад ЗСУ!!!). Але «риба гниє з голови». І якщо хоча б із більшістю подібних випадків не розібратися раз і назавжди… то, вибачте, завжди будуть не лише «кілька» «генералів НАТО», які гальмуватимуть прийняття вашої країни до свого («святого» та «настільки чистого, вони усі працюють у білих рукавичках») альянсу.
…і ваші збройні сили продовжуватимуть стикатися з великими проблемами з мобілізацією.
(…далі буде…)