Нова влада атакує кримський та український парламенти мовними ініціативами. Один за одним розробляються законопроекти нібито про захист мов національних меншин. Однак навіть побіжний аналіз нових мовних правил від влади засвідчує, що мета зовсім інша.
Мовна бравада
Нещодавно до знайомої представниці німецького кабельного освітнього каналу для дітей в Україні зателефонував провайдер і поцікавився, коли канал перейде на російську. Мовляв, останнім часом його відмовляються купувати оператори кабельних мереж Криму, бо він транслюється українською. Знайома відповіла, що коли це станеться, вона разом з усією командою проекту втратить роботу, а в Україні транслюватиметься версія з Москви.
Депутати кримського парламенту днями оголосили півострів територією російської мови, прийнявши постанову про присвоєння російській мові статусу регіональної (див. довідку). Своє рішення депутати Вєрховного Совєта Крима (так тепер називається Верховна Рада Криму) аргументують, посилаючись на вимоги Закону «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». Але при цьому самі регіонали, які й просували згадане рішення, чудово усвідомлюють, що не мають достатньо повноважень для його ухвалення. «Ця постанова не має жодного юридичного значення, – заявив Тижню колишній міністр юстиції України, член Партії регіонів Сергій Головатий. – Органи місцевого чи регіонального самоврядування, до яких належить і кримська Верховна Рада, не мають компетенції визначати статус мов на своїй території, його визначають тільки Конституція і закони України. Про це йдеться у 10 ст. Конституції, яку я писав власноруч».
Така мовна бравада органів самоврядування в Україні спостерігається не вперше. У 2006-2007 рр. низка місцевих рад на Півдні і Сході України оголосили, що на їхній території російська мова матиме статус регіональної. Ще будучи міністром юстиції, Сергій Головатий підписав юридичний висновок щодо рішень місцевих рад, який без змін можна застосувати і до кримської постанови. Зокрема, у ньому йдеться про те, що в чинному українському законодавстві вже гарантовано вільне використання російської органами місцевого самоврядування як мови роботи, діловодства і документації, забезпечено право громадян звертатися до державних органів російською та використовувати її в адміністративних чи судових справах. Але застосування російської мови за законом має здійснюватися одночасно із застосуванням державної і не повинно підмінювати використання української мови як державної. Якщо йдеться про заміщення української мови російською, то це русифікація, що вже суперечить тій самій Європейській хартії, яка захищає й позиції державної мови.
«Регіональна мова в жодному разі не може заміняти собою державну. Це та мова, якою можуть дублюватися всі документи, – наголошує директор Інституту правового суспільства Олександр Данилюк. – Якщо в Криму і дискримінуються якісь мови, то це українська і кримськотатарська. За останні п’ять років держава не зробила нічого, щоб популяризувати українську на Сході та Півдні. А до цьогорічної урядової програми соціально-економічного розвитку на 2010 рік взагалі відмовилися включити заходи на підтримку української мови. Фактично нічого після постанови Верховної Ради не зміниться. Як не виконувалися законодавство про державну мову й Конституція України в частині мовного питання в Криму, так і не виконуватимуться. Вони (депутати ВРК – Ред.) хочуть ухвалити якесь рішення, щоб отримати умовну легітимізацію того, що вони де-факто роблять».
Схоже, що черговий парад присвоєнь російській мові статусу регіональної є одним із пунктів плану масштабної русифікації українського простору, зокрема підготовкою до її узаконення.
.jpg)
Обхідні шляхи для російської
Кримські депутати закликали Верховну Раду якнайшвидше прийняти законопроекти, внесені головою організації «Русскоязычная Украина», нардепом від ПР Вадимом Колесніченком. Законопроекти «Про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» та «Про регіональні мови і мови меншин» було зареєстровано у парламенті на початку травня. Тим часом Партія регіонів допрацьовує так званий Базовий закон «Про мови України», який мають намір внести на розгляд Верховної ради вже найближчим часом. Тижню вдалося отримати цей законопроект на ознайомлення. Достатньо навіть побіжного аналізу документа, щоб зрозуміти, що саме за його допомогою влада збирається реалізувати одну з програмних обіцянок президента: «Русский язык займет надлежащее место в жизни общества». Робитимуть це за рахунок української під прикриттям захисту мов меншин і традиційно з маніпулюванням вимогами Європейської хартії регіональних мов, що передбачає в тому числі захист державної мови.
Отже, «захист» регіональних мов виглядатиме так. Проект Базового закону «Про мови України» передбачає список із 16 мов, які може бути визнано регіональними. Такий статус може бути наданий будь-якій із мов, що потрапила до списку, якщо нею розмовляє 10% населення певної адміністративно-територіальної одиниці або за рішенням місцевої ради.
«10% – це майже все угорське населення на Закарпатті та румунського на Буковині, – коментує законопроекти «Про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» та «Про регіональні мови і мови меншин» історик Віталій Нахманович. – Тобто можна буде не лише зробити російську регіональною по всій Україні, а й визнати регіональними мовами угорську на Закарпатті й румунську на Буковині. Фактично жодна інша мова за цими законопроектами нічого не зможе отримати. Хіба що в деяких селах Одещини регіональною можна буде визнати болгарську або молдавську. Єдина мова, яка має понад 10% носіїв у регіоні, – це кримськотатарська в Криму. Але це саме той випадок, коли ні Верховна Рада Криму, ні жоден кримський суд не ухвалить рішення на користь кримських татар. Тому можна передбачити скільки завгодно регіональних мов, але реально законопроекти спрямовані на підтримку лише трьох».
Однак сьогодні вже зрозуміло, яка з трьох рівних регіональних мов, перефразуючи Оруела, буде рівнішою за інші. Автори законопроекту «Про мови України» чи не в усіх статтях виокремлюють російську. Наприклад, п. 1 ст. 4 проголошує, що державна мовна політика України базується на визнанні української мови державною, російської, інших регіональних мов, мов міжнародного спілкування, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини. «Російська та регіональні» – це формулювання трапляється майже в кожній статті законопроекту.
Жодна з мов, що потенційно може стати регіональною, на практиці не отримає преференцій (за винятком, звісно, російської), бо на їхню підтримку банально не знайдеться грошей. Такий приклад. На територіях, де може функціонувати регіонально мова, вся документація органів державної влади потребуватиме перекладу, як і публічні виступи посадовців. Важко уявити, що в міських і тим більше сільських бюджетах знайдуться гроші на перекладачів з української на угорську, з румунської на українську тощо.
Натомість підтримка російської передбачена майже в кожній статті законопроекту. Приміром, у всіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і російської. Ще один приклад – дублювання іноземних фільмів має здійснюватися державною мовою, російською або регіональною на замовлення дистриб’юторів і прокатників. Зрозуміло, що жоден кінопрокатник не витратить тисячі доларів на дублювання стрічки, скажімо, румунською, оскільки він чудово розуміє, що такий фільм ніхто не побачить – у місцях компактного проживання румунів немає кінотеатрів. При цьому прокатникам, звісно, буде дешевше користуватися лише російським дубляжем.
До речі, якщо буде ухвалено «базовий мовний закон», люди не зможуть обійняти державну посаду в регіоні, де використовується мова з регіональним статусом (де-факто російська), якщо вони нею не володітимуть. Фактично це робить знання державної – української – мови необов’язковим у регіоні – всі охочі можуть за бажання без неї обійтися.
Регіональній (російській) мові фактично надається пріоритет у використанні.
Це підтверджують наміри авторів законопроекту прибрати з цілої низки нормативних актів посилання на ст. 10 Конституції, яка передбачає, що державною мовою в Україні є українська. На заміну пропонується посилатися… на Базовий закон «Про мови України». Це відкриває шлях до витіснення української мови із судів, державних органів, телебачення і радіо тощо.
Та найстрашніше те, що мовні закони від Партії регіонів, які відверто надають пріоритет російській мові, не сприяють єдності суспільства, навпаки, можуть призвести до насадження внутрішньої ворожнечі та штучного поділу країни. Адже штучне створення двох ідентичностей неминуче спричиняє конфлікт. Приклад під боком – Придністров’я (читайте тут).
«Близько 30% населення України різниться за мовною ознакою, – наголошує Олександр Данилюк. – Ми не можемо ігнорувати їхні права. Тому що ігнорування піднімають на прапор деструктивні сили, які вносять розкол у наше суспільство. Зараз саме державники, ті, хто переживає за соборну державу, мають порушити питання справедливої мовної політики. І не допустити того, щоб під нібито процесом захисту мов національних меншин відбулася русифікація».
[1888][1889][1890][1891]
Держава має забезпечити підготовку вчителів, наявність перекладів найважливіших національних законодавчих актів регіональними мовами, дозволяти адміністративним органам складати документи цими мовами, дозволяти використання прізвищ цими мовами на прохання зацікавлених осіб. Суди на клопотання однієї зі сторін процесу мають здійснювати провадження цими мовами. Органи регіональної влади повинні використовувати ці мови в дискусіях на їхніх зборах, не виключаючи використання офіційної мови держави. Гарантується свобода прямого прийому радіо- і телепередач із сусідніх країн, що транслюються цими або подібними мовами. Забороняється застосування у внутрішніх правилах компаній і приватних документах будь-яких положень, що виключають або обмежують використання цих мов, принаймні між особами, які вживають одну й ту саму мову.
Законом «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» положення Хартії застосовуються до білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської. До закону не увійшли ромська, караїмська, кримчацька та вірменська мови. Крім того, грецька має бути замінена на румейську, урумську та новогрецьку, а єврейська – на ідиш.
Окремі норми проекту Базового закону «Про мови України»
Повний текст законопроекту можна подивитися тут.
• Регіональна мова використовується нарівні з державною на відповідній території України в роботі місцевих органів державної влади.
• Жодне з положень цього Закону про заходи щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови не повинне тлумачитися як таке, що створює перешкоди для володіння державною мовою.
• Засідання Верховної Ради України, її комітетів і комісій
ведуться державною мовою. Промовець, який недостатньо володіє державною мовою, може виступати іншою мовою.
• Вищі органи державної влади забезпечують опублікування найважливіших актів російською мовою.
• Посадові та службові особи, які працюють із відвідувачами, спілкуються з ними державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова, з відвідувачами, що вживають регіональну мову, – цією регіональною мовою.
• Паспорт громадянина України і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною
і російською мовами.
• Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, за клопотанням сторони процесу суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою. Ця гарантія має забезпечуватися при доборі суддівських кадрів.
• Гарантується право здобуття освіти державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова, – цією регіональною мовою. Потреба громадян у мові навчання визначається за заявами про мову навчання, які подаються учнями та батьками, студентами в обов’язковому порядку при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, в будь-який час періоду навчання (фактично це та сама русифікація середньої і вищої освіти, давно обіцяна міністром Табачником. – Ред.).
• В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і російської.
• Держава сприяє створенню відповідної мовної інфраструктури, що включає можливість використовувати у науковій діяльності державну мову, російську та інші регіональні мови, мови міжнародного спілкування та інші іноземні мови, читати цими мовами наукову літературу, проводити наукові заходи, писати і захищати дисертаційні дослідження, публікувати результати науково-дослідних робіт і наукові видання, здійснювати інші подібні дії (знову ж таки цікаво буде побачити реакцію президії МАН на дисертацію румунською мовою. – Ред.).
• Виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою або російською, іншими регіональними мовами на замовлення дистриб’юторів і прокатників.
• Телерадіоорганізації України можуть вести мовлення державною мовою, російською, іншими регіональними мовами, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами. Для державних загальнонаціональних телерадіоорганізацій частка мовлення державною мовою має становити не менше 60 % (зараз 75% – Ред.), російською – не менше 20 % загального обсягу добового мовлення
(за такого формулювання українська мова може взагалі зникнути з денного ефіру – Ред.).
• Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною або іншою мовою на вибір рекламодавця (рекламодавці можуть цілковито перейти на російську. – Ред.).
Доки парламентарії ламають голову над тим, як би ще захистити російську, деякі мови в Україні справді зникають. Носії багатьох мов старіють, забираючи із собою зразки традиційної культури. Общини ж здебільшого зосереджуються на національній культурі як фольклорі, і не автентичному, а стилізованих під нього піснях і танцях.
Згідно із Законом «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» 13 мов підпадають під захист Хартії. Але всі вони потребують диференційованого підходу і різного рівня підтримки, тому що проблеми у різних мов різні. Караїмська та кримчацька мови мають в Україні відповідно 1200 та 400 носіїв і перебувають на межі зникнення. Ромську (романі) в Україні офіційно мовою не визнано, проте вона представлена кількома діалектами та говірками. «За конкурсом міносвіти ми з колегами розробили програму з ромської мови і літератури для 5–12-х класів, – розповідає Сергій Єрмошкін, голова Ромського конгресу Одещини. – Але перш ніж Міносвіти її видало, довелося «пробивати» міністерство близько п’яти років. Програма для 1–4-х класів написана, пройшла конкурс і лежить у міністерстві вже три роки через брак коштів на її видання. Проте нам не вистачає не так грошей, як розуміння від держави. Хоч як парадоксально, Держкомнацрелігії не займається проблемами нацменшин. На кожне наше звернення нам відповідають: зверніться до Міносвіти або до Мінкультури».
У Криму налічується 15 кримськотатарських шкіл, але цією мовою не викладаються всі предмети, тому їх лише умовно можна назвати кримськотатарськими. Усі без винятку нацменшини потерпають від браку підручників їхньою мовою. Нацменшини, які мають свої держави, можуть сподіватися на культурну підтримку цих країн. У той час як ромам, кримчакам, караїмам чи гагаузам допомагати, крім України, нікому.