Брехати не буду, ініціатива не моя, це все запропонували активісти (назву кілька осередків: PEN Ukraine, Центр прав людини ZMINA, Кримськотатарський ресурсний центр). Ідея проста: підтримка просто так гуртом усіх наших у їхніх тюрмах мало що змінить, варто мобілізувати медійних персон, чиї імена хоч якось на слуху, щоби кожен із них поширював відомості про одного конкретного бранця. Не факт, що й це щось змінить, але навіть за східним кордоном оті орки без жодних ознак людськості все ж намагаються уникати розголосу, тож наше завдання протилежне: бити в усі дзвони.
Мені випало представляти Рустема, і я страшенно цим задоволений: він не «розкручений», не популярний, його практично ніхто за межами кримськотатарської спільноти не знає. Отож-бо, знущання з відомих усьому світові героїв, як-от Наріман Джеляль, заступник голови Меджлісу, автоматично отримає моральний опір сотень і тисяч хоч скільки-небудь адекватних і порядних людей, і це правильно! Але, перепрошую, хто заступиться за скромного крамаря з сімферопольського ринку?
Читайте також: Монополія
У тім-то й річ, що нічим, крім мужності й, тисячу разів перепрошую за пафос, героїзму в скрутній ситуації Рустем Шейхалієв не відзначився. Він займався своїм маленьким бізнесом, доки окупанти не почали хапати його співвітчизників киримли. За що хапати? А ні за що. Того ж таки Нарімана Джеляля звинуватили в диверсії на газогоні між Сімферополем і Алуштою — це все одно, що духовні попередники нинішніх російських чекістів років 80 тому висували арештованим звинувачення в копанні підземного ходу від Бомбея до Лондона. І ось тоді дрібний комерсант перетворився на громадянського журналіста: він почав фільмувати арешти, викрадення, обшуки й судові розправи, а потім поширювати їх у мережі. Так Рустем потрапив на олівець нащадкам Ягоди, Єжова й Берії, далі — справа часу. Шейхалієва та ще сімох киримли звинуватили в організуванні осередку міжнародної мусульманської організації «Хізб-ут-Тахрір», яку, втім, навіть обпечені ісламістським тероризмом США та Ізраїль визнають такою, що принципово відкидає насильницькі методи у своїй діяльності.
Я ще не згадав, що Рустем — мусульманин-практик (утім, як і більшість киримли), а в очах загарбників належність до віри Пророка сама собою підозріла. Тут принагідно варто зазначити, що на ісламофобію ще до окупації страждали кримські, з дозволу сказати, еліти. Я неодноразово чув від цілком нібито притомних вихідців із півострова, що, мовляв, усі ці ваші татари тільки й чекають, що сигналу до ґазавату проти невірних (щоправда, мене в університеті вчили вимовляти «аль-джазафат» — це я до того, що наші пересічні уявлення про світ ісламу щонайменше вторинні й запозичені з бозна-яких джерел). А для наших внутрішніх військ, розташованих у Криму, звичною легендою навчань було відбиття атак якихось фантастичних джигадистів — я не жартую, інформація з першоджерела. Може, тому частина українських військових у 2014-му так покірно здала доручені їй рубежі, бо готувалася до війни не з тими?
У березні буде три роки, як Рустем Шейхалієв потрапив за ґрати. Спершу його тримали в Сімферополі, потім перевели до Ростова. Йому 42 роки, в нього гіпертонія, хворий шлунок і нирки, не кажучи про такі «дрібниці», як варикоз і проблеми із зубами. Російська феміда в особі суддів Південного окружного військового суду РФ зі звинуваченими не панькається, але й не поспішає, вбиваючи непокірних повільно, та несхибно.
Читайте також: За що воюємо?
Але він, як і решта подільників, навіть не збирається підігравати чекістам, хоча напевно була можливість пом’якшити умови, скоротити термін — а їм світить по 20 років на кожного. Дивний узагалі вони народ! За даними Кримськотатарського ресурсного центру, станом на сьогодні нараховується 89 політв’язнів-киримли, не рахуючи тих, хто вже звільнився, має обмеження або випробувальний термін, просто зник безвісти, тобто викрадений, далі не фантазую. Є окремі випадки, коли люди під тортурами (сама практика вживання окупантами тортур задокументована багато разів) зізнаються в усьому аж до вбивства товариша Сталіна — у ФСБ катувати вміють, школа потужна. Але простої слабкодухості, звичайного людського боягузтва, такого нібито зрозумілого в цих обставинах, немає. Нема звички. Не заведено в цьому середовищі.
Днями Рада ухвалила Закон «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей». Тепер звільнення кремлівських бранців — справа держави. Ну й моя, звісно.