“У мене чудові взаємини з іноземними журналістами, коли мова – дійсно про журналістів, – сухо зауважив Емманюель Макрон на спільній прес-конференції з Владіміром Путіним. – Якщо ж ідеться про спотворення інформації та про поширення неправдивих відомостей, мова – не про журналістів, а про агентів впливу. RT ta Sputnik діють не як медіа, а як засоби пропаганди, і саме тому я не надав їм доступу до свого виборчого штабу.”
Слова нового президента Франції пролунали несподівано. За замовчуванням, політична гостинність зобов’язує до обтічних формулювань та, на крайній випадок, езопової мови, щоб не образити “дорогих гостей”. Емманюель Макрон, відчувши токсичність кремлівських дезінформаційних технологій на власній шкірі, дозволив собі знехтувати неписаними стандартами та назвати речі своїми іменами.
Дійсно, журналістика та пропаганда — це зовсім різні професії. Журналістика, в ідеалі, ставить за мету максимально наблизитися до істини, пропаганда натомість є різновидом політичної реклами, де перебільшення або й відверта неправда запросто використовуються на шляху до “мети, що виправдовує засоби”. Різні завдання, різні методи, неспівставні етичні параметри… Тільки й спільного, що робота з інформацією. Але потужний, довжелезний корінь проблеми полягає в тому, що в останні сто років тоталітарні держави надто звикли використовувати пропагандистів під прикриттям журналістики, видавати псевдомедіа під видом звичайних газет та журналів, зловживати піаром — чорним, білим та всіма відтінками сірого, публікуючи такі тексти, ніби журналістські статті… Плутанина існує не лише на шпальтах видань, але й у головах журналістів, які сьогодні пишуть серйозне об”єктивне розслідування, а завтра підробляють на просуванні того чи іншого політика, не відчуваючи жодного дискомфорту.
Читайте також: Дорогі слов’яни
Заява Макрона, мабуть вперше у великій політиці, спробувала відокремити зерна від плевел. Проти чи можна вважати, що відтепер дійсно настане час очищення медіапростору від неінформаційного, маніпулятивного, фейкового продукту, бодай у Франції? Мабуть, ще рано поспішати з оптимістичними висновками, зважаючи хоча б на запуск франкомовного телеканалу RT (Russia Tuday), що запланований на грудень.
Дозвіл на мовлення канал, що повністю фінансується з державного бюджету Росії, отримав у вересні 2015 року, коли на Сході України не перший місяць тривала московська військова експансія. Крим вже було аннексовано і санкції проголошено. Проте Вища Рада з телебачення й радіомовлення Франції (CSA) з невідомих причин не завагалася, допускаючи до свого інформаційного простору пропагандистів держави, що не гребує захопленням чужих територій та підтримує диктаторський режим у Сирії.
Читайте також: Politico: Погляд на російську пропаганду зсередини
Про умови, в яких голова CSA, соціаліст Олів”є Шрамек, близький соратник колишнього прем’єра Ліонеля Жоспена та колишній посол Франції в Іспанії в 2002-2004 роках, знайшов доречним укласти угоду з RT, довідатися не просто. Відомо лиш те, що саме призначення пана Шрамека очільником CSA в 2013 році зазнало гострої критики, бо до цього часу чиновник високого рангу не мав жодного відношення до телебачення та радіомовлення. Його не раз критикували за вибір тих чи інших осіб, зокрема, керівника France Télévision, закидаючи Шрамеку “клієнталізм та брак прозорості”. Але через угоду з RT жодних скандалів не сталося. Французьке журналістське середовище, два роки тому, не відчуло небезпеки від появи в франкомовному інформпросторі дуже неоднозначного мовника.
Нині, за три місяці до початку роботи каналу, інтелектуальне середовище спохопилося. Пишуться листи до CSA та до Макрона, готуються петиції, обговорюються інші публічні й непублічні акції. Але, на думку правників, шансів зупинити вихід пропагандистського каналу до початку мовлення небагато. Перспективнішим юристи вважають ретельний моніторинг продукції рупору Кремля, з запереченням, на правовому рівні, кожної неправдивої інформації.
Тижню вдалося ознайомитися з текстом угоди, яку підписали RT та французький CSA. Мовник зобов”язався дотримуватися принципів свободи слова та інтелектуальної чесності, забезпечувати плюралізм думок та пропорційне надання слова представникам різних політичних партій. “Якщо канал вдаватиметься до відвертої брехні, його буде реально виснажити штрафами, – вважає Ніколя, паризький політичний журналіст. – Натомість, субтильна пропаганда у напівтонах зможе просочуватися “поміж крапельками” та помалу, неначе шашель, роз’їдати своїм контентом громадську думку”.
Механізми протидії відвертим маніпуляціям існують. Французька Вища Рада з ТБ та радіомовлення має доволі ефективну систему зворотнього зв”язку з глядачами. До прикладу, передача “Не чіпай мого посту” на телеканалі С8, через тисячі скарг глядачів на недоречні жарти ведучого, ледь вижила після важких штрафів по кілька десятків тисяч євро кожен та двох заборон розміщувати рекламу. Аналогічно працює британська система. RT за кілька років мовлення у Великій Британії англійською дістала чимало штрафів за поширення упередженої та однобокої інформації. Проте, як розповів Тижню журналіст Богдан Цюпин, який постійно працює в Лондоні, про перспективу закритття англомовної RT не йдеться.
Читайте також: Комфорт, контекст і колоніалізм
“Цей канал працює в Британії вже кілька років, – пояснив Богдан Цюпин. – Його аудиторія сьогодні — на рівні 2% глядачів, що не дозволяє назвати RT впливовим ресурсом. Особисто я ніколи не зустрічав жодного британця, який би його дивився. Інакше з інтернет-сайтом, що розміщує багато відео, і який можуть читати з будь-якої точки планети. Найбільша небезпека RT полягає в тому, що канал багато висловлюється на українські теми. Саме в Британії росіяни мають потужну конкуренцію з боку суспільного мовлення. Якість роботи ВВС, довіра до нього не дають RT активно впливати на британську опінію.”
На думку колеги, вирішальне значення в протистоянні з іноземними ресурсами типу RT відіграють авторитетні ЗМІ, які виконують суспільну функцію. У цьому сенсі французька ситуація суттєво відрізняється від британської. Впливові медіа, звичайно, існують, але абсолютної довіри вони не мають. Керівник франкомовної RT Іраклій Гашешіладзе, оголосивши набір на роботу 150 французьких журналістів, небезпідставно сподівається заповнити своїм контентом ті ніші глядацьких інтересів, де усталені французькі медіа довіру втратили.
Звичайний плюралізм, чесна конкуренція, протистояння світобачень, боротьба ідей? Формально — все ніби й відповідає означеним форматам, якби не інформаційна війна, яку Московія, не ховаючись, здійснює проти чужої свободи скрізь, де вона існує. “RT належить до тих стратегічних підприємств, що й атомні, збройні, енергетичні виробники, – робить висновок Жюльєн Носетті, дослідник з Французького інституту міжнародних відносин ( Ifri), в публікації на сайті інституту. – Росіяни практикують військовий підхід до інформації. Ось чому, попри падіння рубля, RT не потерпатиме від фінансових втрат.”
Конкретно для України це означає, що, з великою імовірністю, інформаційні атаки на уми пересічних французів з боку російської пропаганди, зокрема й стосовно подій на Сході та анексії Криму, помножаться в рази. Що Київ здатний протиставити прогнозованим інформатакам? На жаль, майже нічого. Розпочала роботу франкомовна сторінка Укрінформу, працюють приватні ініціативи – “Ukraine Crisic Media Center », StopFake … Доречні, потрібні крапельки. Але ж потужного водоспаду дезінформації з бюджетом 15 мільйонів євро на рік ними не перекриєш.
Читайте також: «Кримнаш» проти просвітництва
RT робить ставку на розгублених, не дуже щасливих людей, які не вміють собі пояснити причини власних негараздів, а тому раді схопитися за будь-яку конспірологію. Кожна держава має відсоток аудиторії, якою легко маніпулювати й яка не знаходить відповіді на свої запитання в традиційних, класичних ЗМІ. Нібито цілком очевидно, що вплив вороже налаштованої іноземної держави на таку публіку є дуже небажаним. Але не тільки змучена війною Україна, але й заможна Франція не дуже знають, як протистояти такому систематизованому впливові.
Минулої осені Європарламент ухвалив резолюцію “на спротив пропаганді, скерованій ззовні проти ЄС”. В документі, зокрема, зазначено, що російська влада “використовує панель інструментів, як, наприклад, багатомовні телеканали типу RT, або нібито інформаційні агентства, що працюють в режимі мультимедіа (наприклад, Спутнік), щоб здійснювати напади на демократичні цінності, посіяти розбрат у ЄС, знайти внутрішню підтримку та створити країнам східного з Євросоюзом сусідства репутацію держав, що не відбулися”. Поступово, отже, проблему починають усвідомлювати на рівні політичних еліт. Але швидкість західної реакції сильно поступається агресивності кремлівських пропагандистів.
Двобій журналістики та пропаганди, в умовах гібридної війни, – неминучий. Переможець не лише диктуватиме умови — він визначатиме хід розвитку історії в найближчий десяток років. Українська тема, без жодного на те бажання з українського боку, приречена стати лакмусом відокремлення правди від маніпуляцій не лише на своїй національній території, але й скрізь, де мріє поширити свій вплив агресор — Російська Федерація. Все йде до того, що за пару місяців про Україну активніше заговорять французькою. От тільки вміст повідомлень може виявитися не на нашу користь. Чи прийме Київ виклик та зуміє врівноважити потік брехні? Міністерство інформації України вже мусило б працювати над захисними стратегіями.