Фактично, йшлося про впровадження Open Data на державному рівні – концепції, за якою певні дані мають бути вільними для використання та поширення будь-ким. А надто державні дані, адже вони, практично, є інструментом оцінки та контролю роботи влади. Інформація, яку мали оприлюднити, стосувалася всіх сфер життя — починаючи від кількості шкіл в окремому місті та завершуючи фінансовою звітністю комунальних підприємств. Надалі на основі цих даних почалася розробка сервісів, корисних для пересічних українців. Як-от EasyWay, який дає змогу відстежувати в реальному часі пересування тролейбусів, автобусів, трамваїв тощо на основі відкритої містом інформації про рух громадського транспорту. Рік тому Громадянська мережа «ОПОРА» запустила власний проект під назвою «Дані міст», який мав пропагувати філософію відкритих даних серед посадовців. Адже й інформація про кількість кафе з літніми терасами у Сєвєродонецьку, й інформація про безмитні магазині в Україні — це все відкриті дані. Але виявилося, що чиновники не зовсім розуміють суть явища і часто плутають Open Data із «доступом до публічної інформації». А подеколи поширюють набори даних на дошках оголошень, замість систематизувати інформацію й викласти на єдиному онлайн-ресурсі. Тиждень поспілкувався про це із Русланою Величко — координатором проекту «Дані міст».
Як в «ОПОРІ» виникла ініціатива «Дані міст»? Ідея народилася з нуля чи вже були напрацювання?
— Громадянська мережа «ОПОРА» займається виборами. І в нас була проблема під час порівняння або перевірки членів окружних і дільничних виборчих комісій. Наприклад, чи не працювала людина на інших виборах з якимось конкретним кандидатом чи партією абощо. І мої колеги із «ОПОРИ» зробили невеличкий проект: вони за допомогою робота взяли дані із сайту ЦВК і на їх основі зробили пошуковий сервіс. Ти міг увести ім’я і прізвище людини і з’ясувати: на яких виборах вона працювала і від якої партії. І це лише один із прикладів того, як можна використовувати відкриті дані. І чим далі, тим більше ця тема почала в «ОПОРІ» розвиватися.
Тобто «Відкриті дані» — це не перший досвід?
— Наш перший досвід роботи з відкритими даними — проект Rada4you. Фактично, це великий калькулятор, що аналізує, як саме голосують депутати в Раді. Його плюс в тому, що ви можете взяти конкретне голосування і проаналізувати, які депутати і як голосували. Але це не все. Адже є політика загалом. Наприклад, антикорупційна. І є багато голосувань. І є багато законопроектів. Які або шкодять антикорупції, або навпаки — підтримують її. І за допомогою сервісу можна відстежити, чи послідовним був той чи інший депутат в антикорупційній політиці. Він був постійно проти? За? Або включився десь посередині? І головне. Цей сервіс віддає дані в машиночитному форматі (тобто такому, який можна використати в подальшій роботі з відкритими даними). Таких речей на той момент не робила навіть сама Верховна Рада.
Читайте також: Чиновники: тихе місце
Тобто відкриті дані…
— Це дані, які структуровані певним чином у певному форматі. І які можна використати для обробки машиною (комп’ютером) в інших сервісах.
Повертаючись до «Даних міст». Як виникла ідея проекту?
«ОПОРА» працювала із парламентом щодо відкритих даних і розробки порталу з такими даними. Як і з іншими центральними урядовими структурами. Але певної миті ми зрозуміли, що найцікавіші дані є в містах. І на основі саме цих даних можна розробити корисні онлайнові сервіси. Наприклад, транспортні дані. Багато людей користується сервісом EWay. За його допомогою можна дізнатися, де саме перебуває потрібний тобі транспорт (автобус, тролейбус, трамвай, маршрутка) і за скільки часу він приїде до твоєї зупинки. Цей ресурс зробили на основі відкритих даних. Але ж, окрім транспортних, є освітні дані. Медичні дані. Вони також є важливими. І з упровадженням політики відкритих даних у життя цією інформацією зможуть вільно користуватися пересічні громадяни. Не так багато людей буде аналізувати роботу депутата. Водночас, думаю, більшості буде цікавий сервіс, скажімо, для пошуку шкіл. Де буде інформація про кількість вільних місць, гуртки, секції, завантаженість учителів, криміногенну обстановку в районі тощо.
Як на таку ініціативу відреагувала місцева влада?
— Для місцевої влади це було щось про космос. Чиновники сприймали відкриті дані як публічну інформацію. У їхньому розумінні відкриті дані — це скановані документи з підписом і печаткою. Але це не ті дані, які можна обробити автоматично. Їх треба чистити. Та й після того, як Кабмін оприлюднив «Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» — була плутанина. Дані оприлюднювали в не правильному форматі, оприлюднювали не ті дані. Кожен мав своє розуміння, не було структуризації. Коротше, публікували що завгодно. І в результаті хороша ініціатива перетворилася на сміттєзвалище.
Читайте також: Свобода не сваволя
Можна навести якісь приклади?
— Нещодавно у нас був піврічний проект з нашими польськими партнерами з фундації TechSoup, під час якого ми працювали з низкою міст. Зокрема — з Миколаєвом. Під кінець проекту у трьох містах ми запустили освітній сервіс. З Миколаєвом не вийшло, бо місто не передало нам потрібної інформації. І ми про це розповіли на презентації результатів конкурсу. А через певний час нашим аналітикам почали телефонувати з міськради Миколаєва, типу: «Вам треба дані, куди їх відправити, дайте поштову адресу». Ми намагаємося пояснити, що нам інформація потрібна у цифровому форматі, все слати електронною поштою. А нам відповідають: «Ні-ні, тоді нам ці стоси паперів доведеться не лише копіювати, а ще й сканувати!». Здавалося б. Усе пояснили на пальцях. Провели купу освітніх заходів для чиновників. І от, маємо результат.
Легше працювати у великих містах? Чи у малих?
— Виявилося, що у менших містах працювати простіше, бо там менше політики. Здавалося б, відкриті дані — суто технічний процес. Але навіть його можна заполітизувати. Та ж Миколаївська міськрада. У ній є відділ, який відповідає за впровадження відкритих даних. І вони працюють з іншими департаментами. Але з окремими департаментами вони категорично не можуть зістикуватися. І в результаті для аудиту даних ми отримуємо інформацію не з усіх департаментів. Бо, виявляється, можна провести конференцію з красивим підписанням меморандумів про відкриті дані, а потім нічого не робити.
Читайте також: Криза представництва
Уже є успішні історії з упровадженням відкритих даних?
— Після конкурсу минуло замало часу, щоб був якийсь видимий результат. Хоча, наприклад, у Вознесенську, Коломиї у нас був хороший досвід роботи. Він не порівнюваний з Рівним, Ужгородом і Миколаєвом. Узагалі, у Коломиї і Вознесенську нам вдалося зробити те, чого ми не планували: ми спільно з міськрадами запустили портали відкритих даних.
До речі, без міськради реально щось зробити?
Без неї ти нічого не зробиш. Бо тоді всі потрібні дані ти вибиваєш запитами. А потім довго і тяжко з ними працюєш: чистиш, обробляєш. А в тих же Коломиї і Вознесенську ми визначили пріоритетні набори даних, почистили їх і запустили портали. У Коломиї все вже готово, Вознесенськ поки допрацьовує. Хоча, якщо чесно, від чиновників був шалений фідбек. Тренерам телефонували, консультувалися, ставили купу запитань.
Добре. А як ви добирали міста на конкурс?
— Спочатку ми створили ініціативу «Дані міст» і запустили портал для конкурсу сервісів на основі відкритих даних. Ми розіслали по 5 запитів у 145 міст. І попервах у нас обривалися телефони, нам писали в соцмережі. Бувало й таке, що висували претензії, як-от: «Що ви за запит прислали, у нас літо, відпустки і взагалі кондиціонер не працює». Була ще історія. Нам надсилають анкету для аудиту даних, які є в місті. А в анкеті написано: «Формат відкритих даних: на папері. Місце розміщення: при вході на дошці оголошень».
Читайте також: Чи має Україна ознаки failed state
Чиновники розуміли, що від них хочуть?
— Тепер уже простіше, бо є постанова Кабміну, яка ніби й обов’язкова. Але правових наслідків за її невиконання немає. І вони це добре розуміють. Водночас, їм постанову про відкриті дані згори спустили, як якесь «новшество». Але ніхто не пояснював, що із цими робити. Приклад. Ми працюємо із відкритими даними у Рівному, читаємо воркшопи. Розповідаємо про відкриті дані. У кожного є інтернет, смартфон. Урешті, 4G уже з’явився. І в нас був такий фідбек: привезіть побільше друкованих посібників, де пояснюється, що таке відкриті дані та як з ними працювати. Те, що цей посібник давно є в інтернеті ситуацію не рятує. Бо, виявляється, чиновникам треба привозити пояснення на листочках. Після цього ми почали готувати тезисні конспекти і розсилати учасникам воркшопів. Зі скріншотами екранів, де пояснюється: що тицьнути, де тицьнути, як і що обрати. Бо інструкцій чиновникам ніхто не дає. Звісно, можна сміятися. Але часом стає гірко. Бо ти витратив купу часу і ресурсу, щоб їх навчити. А потім виявляється, що вони оприлюднюють відкриті дані на дошках оголошень.
Тож все-таки, як ви добирали міста на конкурс «Дані міст»?
— Наш перший проект — конкурс сервісів відкритих даних. Ми працювали з активістами, які могли виграти певну грошову допомогу на впровадження таких сервісів. Але ми зрозуміли, що бракує даних міст.
Тоді ми оголосили конкурс із поданням заявок. У них треба було описати, що міста готові робити для впровадження відкритих даних і наскільки. Це був перший етап відбору. Потім ми телефонували конкурсантам і вели переговори, щоб з’ясувати, наскільки щиро вони готові працювати. Бо виявилося, що деякі міста подаються на конкурси лише для того, щоб звітувати перед начальством. Типу «цього року ми подали на конкурси стільки-то заявок». Ми не очікували, що на 5 конкурсних місць подадуться 55 міст.
Звідки йшло фінансування на проект?
— Фінансування під проект було грантовим. Але, насправді, як керівник проекту можу сказати, що без відданості моїх колег нічого б не вийшло. Бо багато роботи було поза проектною діяльністю. Ті ж запуски порталів міст. Просто ми настільки були вражені, що місто хоче портал відкритих даних… Ми не могли відмовити.
Надалі ви плануєте аналогічні конкурси?
— Потрібно робити успішні історії. Як не крути, міста між собою конкурують. Отже, якщо виходить працювати з малими містами — треба працювати з ними. І насаджувати культуру відкритих даних. Улітку ми плануємо почати роботу в малих містах і, можливо, навіть з об’єднаними територіальними громадами. Бо у великих містах забагато політики. Тим паче попереду вибори. І нас будуть використовувати для піару. А ми в цьому не зацікавлені. Нам потрібен розвиток. І результат.
Читайте також: Реакційний популізм
Для свого проекту із відкритими даними ви використовуєте іноземний досвід? Якось його адаптуєте?
— Був у нас один випадок. Колега слав запит чиновникам, просив надіслати статут міста в електронному форматі. Прийшла відповідь: «Статут був на дискеті, яка вийшла з ладу». Добре, той же Володимир Гройсман регулярно піариться на темі відкритих даних. Але якщо на місцях немає нормальних комп’ютерів — як працювати? Ми перекладаємо купу посібників. Із США, Британії. Але завжди треба зважати на рівень чиновників. Звісно, ми позичаємо, адаптуємо закордонний досвід. Під українські реалії. Бо одна справа, коли в посібнику для Штатів пишуть, що ті чи інші дані можна опрацювати в АРІ (прикладний програмний інтерфейс. — Ред.), то для наших чиновників, то незрозуміле поняття і дай боже, щоб наші чиновники змогли працювати в Excel, не просто, як з таблицею. Завжди треба робити поправку на освітній рівень.
Запуск порталу багато часу забирає?
— На запуск порталу може піти тиждень роботи. Але якщо це розповісти чиновникам — це ж просто вбивство для них. Якось в одного із міст ми просили дані, щоб їх почистити для такого порталу. То чиновники не змогли їх знайти. Чому? Тому що вони лежали в архівах. Класичних архівах. Із стелажами, картонними папками й паперами, прошитими ниткою. Часом простіше працювати не з міськрадою, а просто запустити робота, який сам збере потрібну інформацію. Але якщо ми хочемо змін — то чиновників треба навчати, треба з ними працювати.
———————————————
Руслана Величко народилася 1987-го на Рівненщині. Координаторка «Дані міст/Apps4Cities» — ініціативи з просування ідеї відкриття міських даних. Організаторка Конкурсу Apps4Cities Challenge, що охопив усі міста України та у першому етапі зібрав 68 ідей міських сервісів. Організаторка конкурсу «Відкритий виклик», де у п’яти містах за результатами конкурсу впроваджувалася політика відкритих даних. У трьох містах були запущені Портали відкритих даних, у чотирьох — освітні сервіси на основі відкритих даних. Член журі у Ministry of Data Challenge (Конкурс охоплює Західні Балкани).
Тривалий час займалася моніторингом виборчого процесу, як регіональний координатор, брала участь у міжнародних спостереженнях. Працювала зі сферою житлово-комунальних послуг, енергозбереження, альтернативних джерел енергії, у результаті чого зацікавилася та почала працювати з відкритими даними міст і сервісами для міст.