Районні військово-цивільні адміністрації (ВЦА) в зоні АТО очікували із зими. З липня вони почали роботу. Скільки наразі в Луганській області створено ВЦА?
— Створено чотири адміністрації прифронтових містечок: Новотошківки, Троїцького, Кримського і Трьохізбенки. Остання одна з найбільших, тому що об’єднує п’ять сіл і хутір, близько 50 км по лінії розмежування та 3,5 тис. людей у районі.
Що сталося з членами сільрад, які працювали раніше?
— Люди, які виявили бажання, працюють і далі. У нас лишився інспектор із військового обліку й прибиральниця. Інших звільнили. Двох через те, що вони могли втратити пенсії у зв’язку зі своїм перепризначенням на посади держслужбовців, ще двоє пішли самостійно з невеличким скандалом. Загалом звільнено чотирьох осіб. Ми оголосили відкритий конкурс, щоб набрати до адміністрації 12 фахівців. Народ відгукнувся. Так, спеціаліста з будівельних робіт і ЖКГ знайшли в Лисичанську, головний бухгалтер працював в одному з найбільших банків України, діловод-касир закінчив КНУ. Ще в нас у команді є хлопець із батальйону «Айдар». Однак більшість людей у ВЦА місцеві, з Трьохізбенки.
Читайте також: Один вечір у Донецьку
За місяць роботи ставлення місцевих до української влади змінилося?
— Можу сказати, що з уведенням наших військ, зведенням укріпрайонів місцеві змінилися на словах, але за суттю своєю, на жаль, ні. До того ж при владі в сільраді доволі тривалий час лишалися люди, які багато в чому симпатизували сепаратистам. Інакше як можна пояснити факт, що навіть останні місяці деякі підприємства сплачували податки в окупований Слов’яносербськ? Попри те що в нас уже давно Новоайдарський район.
Які факти ще відомі?
— Попередня в. о. голови сільради Трьохізбенки (сам голова втік), на жаль, багато в чому не сприяла встановленню порядку. У багатьох випадках, можливо, більше через свою емоційність вона створювала скандали. А в усіх негараздах звинувачували українську владу. Скажімо, була така історія. Трьохізбенці допомагає Норвезький гуманітарний фонд. Він забезпечує людей дровами, вугіллям, будматеріалами для відновлення будинків. І от людина приходить і не розуміє, чому їй не дали вугілля, хоча вона як малозабезпечена має на це право. Їй секретар сільради пояснює, що українська влада так вирішила й необхідно звертатися у вищі інстанції. Але це нісенітниця! Адже гуманітарка — це межі відповідальності Норвезького гуманітарного фонду. Там є своя методика визначення малозабезпеченості, є пояснювальні документи, є регламент. І його просто треба розтлумачити.
То врешті малозабезпечені вугілля отримали?
— Минулої зими сталося так, що хтось одержав, а хтось ні. Наскільки методика Норвезького фонду була дотримана, поки що не відомо, ми розбираємося.
Збитки, завдані Трьохізбенці внаслідок обстрілів, уже рахували?
— У нас дев’ять будинків знищені вщент. По всій адміністрації близько 200 будинків пошкоджені: вибиті вікна, двері, тріщини в стінах. Загалом же в нас 700 домогосподарств. Збитки від обстрілів поки що не рахуємо. Зараз є нагальніші проблеми. Зокрема, постійно поновлювати електропостачання через обстріли бойовиків. Чотири дні тому люди знову сиділи без світла. Газу поки що теж немає. А на електроплитах тут готують їжу, закачують воду для поливу теплиць і городів тощо.
Яке ставлення в місцевих до української армії?
— Загалом змінюється на краще, однак був випадок з мого досвіду. Обстріляли в Трьохізбенці будинок. Хазяйка була на городі, а в хату прилетів ПТУР з боку Сіверського Дінця. Вибух, дах відлетів до сусідів, знищена веранда, тріщина пішла по будинку. Вона на мене в істериці напала, мовляв, скільки армія обстрілюватиме людей. Як відомо, ПТУР керується дротом, тож ми з нею пішли городами дивитися напрямок пострілу. Вона зрозуміла, що йдемо ми в бік сепаратистів. Начебто є прямий неспростовний доказ. Але вона заявила, що то українці виїхали, розвернули бойову машину задом до сепаратистів і вдарили по селищу. І такий настрій, на жаль, у більшості жителів.
Читайте також: Російські ЗМІ як дзеркало агресії
Звісно, ми намагаємося такі ситуації спокійно сприймати, пояснювати реальний стан речей. Півтора місяця тому приїжджав заступник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Клименко, представляв нового голову ВЦА та мене — в. о. його заступника. Був повний зал людей, ставили запитання й вимоги. Одна з них — відкриття сполучення зі Слов’яносербськом, колишнім райцентром.
Вимогу щодо відновлення моста люди якось пояснили?
— Просять відкрити міст, бо у Слов’яносербську живуть родичі. Буває так, що дружина тут, а за річкою чоловік. Там у нього в кращому разі робота. А ще у Слов’яносербську вчетверо дорожче можна продавати городину. Водночас частина мешканців доволі адекватна. Запитували про доставку товарів на українську територію, продаж, проблеми з перетином блокпостів. Їде, скажімо, людина із Сєверодонецька до Трьохізбенки з товаром. А її не пропускають, бо в неї немає певних документів. Тож у перші дні роботи ми видали близько 50 таких довідок.
Українське ТБ є в Трьохізбенці?
— Українське телебачення є, але багато й російського. На частині будинків встановлені супутникові тарілки. Є можливість дивитися українське ТБ, але немає бажання. Ну і, як на мене, мало зусиль влади з поширення українського інформаційного простору на цій території. Тому це одне з наших пріоритетних завдань. Зокрема, шукаємо спонсорів на створення свого FM-радіо. Сума, до речі, доволі бюджетна — близько 6 тис. грн. І трансляція в радіусі 10 км. А це вся Трьохізбенка і той самий окупований Слов’яносербськ. Дуже важливо, щоб люди отримували інформацію про те, що відбувається в їхньому районі.
Як у селищі з медициною?
— Періодично до нас заїжджає бригада «Медиків без кордонів». Вони надають не лише консультації, а й меддопомогу. Коли ми тільки починали працювати, то в селищі не було жодного лікаря, лишилася єдина старша медсестра. У нас є амбулаторія. Там мають бути терапевт, стоматолог та акушер. Зараз шукаємо цих фахівців, особливо стоматолога. Є кабінет, однак немає людини, яка не побоїться з інструментами приїхати майже на лінію розмежування. Також тут не було інсуліну. А в нас близько 20 хворих на діабет. Ми вийшли на управління охорони здоров’я Новоайдарського району й повідомили про проблему. За день-два її вирішили. А перед цим упродовж року люди шукали ліки власним коштом. Як виявилося, сільрада просто не подала відповідних документів у вищі інстанції.
У селищі є школа й дитсадок. Приміщення готові до навчального року?
— Школу в нас обстрілювали. «Градом» розбило дах, кілька мін прилетіло на подвір’я, вибили вікна. Військові провели розмінування території, вилучили небагато снарядів. Лишилися якісь тубуси від гранатометів, гільзи.
На ремонт школи з держбюджету виділили 1 млн грн. Зараз у приміщенні міняють вікна, ремонтують дах. Директор школи допомагає, було прохання лише відремонтувати будівлю ззовні, а всередині впорається колектив із батьками. Усі необхідні для цього матеріали дав Норвезький гуманітарний фонд. Виділених грошей, очікувано, не вистачає. На повне відновлення школи треба близько 2,5 млн грн. Але, думаю, ми вкладемося, адже відновимо тільки те, що треба терміново. Школа велика — розрахована на 700 дітей. Зараз у 10 разів менше. Дитсадок, на щастя, він постраждав менше. У ньому буде 36 дітей. Фактично він заповнений. До війни було 40 дітей, дві групи.
Читайте також: Банка з павуками
Припустимо, школа й дитсадок почали роботу. А якщо обстріли?
— Директорові дитсадка я порадив не прибирати мішків з піском із вікон. Про всяк випадок. Звісно, жодних гарантій, що снаряди знову не полетять у школу чи дитсадок, ніхто не дасть…
Насамкінець традиційне запитання. Які перспективи?
— Є бажання випускати газету чи принаймні робити для Трьохізбенки спецвипуск у «районці». Місцеві не хочуть дивитись українське ТБ. Але якщо підкладати листівки під двері, то люди хоч оком пробігалися б. Вони впевнені, що українська влада слабка й нічого не робить. Ми намагаємося переконувати: якщо Україна вклала мільйони гривень в укріпрайон, у школу, то що це, як не турбота держави? У нас немає затримок із виплатою пенсій. Держава допомагає людям через фонди, соціальні програми. Проте дуже важливо й інше: треба пояснювати людям, що ніхто не планує і не здаватиме ці населені пункти. Населення має знати реальний стан речей.
—————————
Руслан Ткачук народився на Вінниччині 1971 року. У 1992-му закінчив Львівське військове училище, факультет військової журналістики. Червоний диплом. Працював у різних військових виданнях.
З 4 лютого 2015-го — речник АТО в Луганській області. З липня —
в. о. керівника військово-цивільної адміністрації Трьохізбенки.