Звісно, реформуючи правоохоронну систему, краще було б робити так, як в Австралії, Новій Зеландії чи США, де розпочинали з нуля, поступово додаючи й поліпшуючи окремі елементи.
Ми почали з деталей, із маленького кроку під назвою «поліція». Реформи та вдосконалення системи МВС не розпочинають із цього, бо то реформа згори. Але я погоджуюся навіть із ненависними та незрозумілими для мене керівниками моєї силової системи, що нині це чи не єдиний шлях у нашій країні, де навряд чи можливо все знищити, а потім збудувати з нуля. І нехай цей маленький загін поліцейських — діти, яких взяли з вулиці, але вони технічно відібрані за певними якостями, такими як чесність, справедливість, чистота, незаангажованість та незабюрократизованість, і це дуже важливо. Вони не жили в системі.
Треба бути готовими до того, що всі процеси в правовому полі, там, де ми формуватимемо нашу правову систему, відбуватимуться з гучним тріском, великим перевантаженням. У нас ментальність минулого. Тому просто необхідно придивлятися до чужого позитивного досвіду, аби сформувати загальне уявлення, що нам потрібно. Концепція майбутньої реформи має стосуватися всіх гілок: від міліції, яка завжди близько до народу, до Верховного Суду.
Сьогодні немає системності змін. На чолі провідних силових відомств залишаються ті, хто служив попередній владі та президентам, які занапастили країну. Тому реформа може тривати ще дуже довго. І тому нам потрібно за будь-яку ціну (тут я погоджуюся, на превеликий жаль для моїх друзів, із якими ми пройшли десятиріччя важкого шляху й серед яких багато порядних людей) очиститися. У поліції, прокуратурі, судах має бути професіонал, дуже чиста особа, якій довірятиме народ. Професіонал, який підписав контракт, і жоден міністр чи навіть президент не може його звільнити, окрім як згідно із законом. Як набираємо людей до лав поліції, так само технічно потрібно набирати працівників у всі силові структури. Аналогічним способом призначати керівників, які стежитимуть за реформою та оновленням структури.
Міністри, генерали намагатимуться зберегти якомога більше повноважень, якомога більше людей, оскільки це посади і звання. Тому перший крок – звільнити керівників усіх силових відомств, і неважливо, яким чином. Якщо важко прибрати законним шляхом, давайте відкуповуватися «золотим парашутом». Тому що вони головне гальмо.
Читайте також: Капітан міліції: «Соромно ховатися за вічну ментівську відмазку: не ми такі – життя таке»
Очищення має відбуватися технічно, з максимальним залученням до процесу суспільних інститутів, громадських організацій, журналістів. Саме громадськість повинна з’ясувати, хто може стати обличчям Верховного Суду, МВС. Крім того, саме суспільство мусить на певних етапах і в певних межах бути причетним до процесу відбору керівництва на місцях, обирати в селах чи районах тих, хто його влаштує.
Влада за жодних обставин не повинна мати можливість формувати систему тільки так, як вона це бачить. Треба не боятися порушувати питання про заміщення всієї верхівки включно з тією, яка прийшла після Майдану нехай навіть законним шляхом, інакше всі процеси реформування затягнуться надовго й буде супротив. Не боятися, що якесь міністерство чи відомство оголиться. Цього не станеться. Сьогодні необхідно встановити бар’єри, які ніхто вже не зможе перейти. Давайте починати з простого: кожен майбутній президент чи міністр, верхівка суддівська, слідча, прокурорська або емвеесівська не повинні думати, що їхні посади і владу вони отримали пожиттєво. Вони мають бути готовими розкрити про себе всю інформацію від народження. Їм доведеться змиритися з публічністю та прозорістю, що кожен їхній крок буде в суспільства під мікроскопом. Ці люди повинні або прийняти такі правила й підкоритися, або піти.
Читайте також: Поліцейський: «Люди із совковим типом мислення нас не сприймають»
Не може бути жодного квотного принципу в «розподілі портфелів». Призначати політика, скажімо, керівником МВС лише тому, що його політична структура прийшла до влади, – це абсурд. Тим паче якщо в цього діяча є негарний шлейф у тіньовій економіці, якщо він не є взірцем ні для правоохоронців, ні для народу. Особливої уваги потребує судова система як структура, що приймає остаточні рішення. Адже коли помилка допускається на первинній стадії: у поліції, прокуратурі, то за чесного судочинства існує хоч якась імовірність, що в підсумку справедливість переможе. Чесно кажучи, мене навіть прокурорська система не так хвилює, бо в нинішньому вигляді вона не може існувати. Рано чи пізно всі функції, спрямовані на узурпацію влади, будуть у неї забрані.
На нас чекає не повернення в минуле, а хоча б якийсь крок уперед. Сьогодні ми вже інші. Правова свідомість у народу зросла в десятки разів, люди навчилися себе цінувати й не боятися. Це надзвичайно важливо. Безперечно, попри певний прогрес, нам належить ще багато зробити, але надалі ми рухатимемося тільки вперед, хоча рух буде непростим.