Офіс на Нивках. Група схвильованих людей схилилася над мапою, про щось перемовляються приглушеними голосами, показуючи на те чи інше місце. На карті позначені точки, таке враження, наче зібралися пограбувати банк. «Розвідка доповіла, що тут знову почалося», – каже один, на вигляд най авторитетніший. «Все, вирішено», – погоджуються інші. Далі – кілька днів, а іноді й тижнів, на підготовку до операції, подробиці якої тримаються в таємниці. У час «X» молодики несподівано, як із-під землі, опиняються в місці «Y». Почалося!
Декілька десятків людей раптово оточують аптечний кіоск, вішають на його дверях великий замок, а на стінах швидко пишуть яскравими фарбами: «Трамадол – наркотик! Тут продають смерть! Україна – територія життя!» В цей час щосили врубають аудіоколонки, з яких лунають пісні землі, що вмирає: «Я вмираю! Немає більше сил!» у виконанні якогось прогресивного рок-гурту. Водночас пікетувальники виносять із фармзакладу упаковки з трамадолом і… спалюють їх на очах у перехожих. Люди по-різному ставляться до акцій Руху. Та мешканці довколишніх будинків зазвичай дякують: мати під своїми вікнами наркомагазин – поганий фен-шуй. Це стандартна акція об’єднання «Молодь України», котре громить аптеки, в яких продається трамадол (див. Тиждень № 44 за 2008 рік). «Розвідка» – це наркомани, які хочуть, але не можуть позбавитися залежності. Дійові особи – люди, котрі зіскочили. Вони знають життя й бачили смерть. Під час погрому в них реально зриває дах. За даними міліції, нещодавно зламали руку аптекарці. Нам може задатися, що постраждала невинна жіночка в білому халаті, для них – це лише невелика відплата за тисячі скалічених життів.
Після серії погромів Юлія Тимошенко розповідала про те, як люди громлять аптеки начебто у з’вязку з подорожчанням ліків. Невже їй не доповідали, що в активістів Руху проти наркоти криза триває вже не перший рік? Під вікнами уряду Рух проводив свої акції не одноразово.
НІБИТО АПТЕКИ
«Наш Рух, який заявив про себе активними діями з весни 2008 року, таки домігся того, щоб трамадол був визнаний наркотиком. Для цього ми виходили на демонстрації, влаштовували голодування під Кабміном, зустрічалися з президентом і прем’єр-міністром», – нагадує один із лідерів Руху Сергій Кушнірук.
Він неохоче згадує своє наркоманське минуле. «Вживав одинадцять років тому все, що міг дістати. Так тривало три-чотири роки, однак потім таки зав’язав», – ділиться спогадами він. Кушнірук зараз заочно вчиться в педуніверситеті. А також очолює організацію «Молодь України», яка бореться з негативними явищами в суспільстві, і наркоманія – одне з таких.
Роман Трохін – ще один лідер Руху протидії наркокорупції та наркоманії. В нього за плечима 11-літній стаж наркомана. Зумів відмовитися від смертельного кайфу. Сьогодні це фізично тренований, впевнений у собі чоловік. Трохін не вживає навіть алкоголю. «Недавно стояли в магазині з сином, а перед нами якийсь мужик купував пиво. Малий побачив і пхикнув: «Фу, тату, дядько пиво купив, а ти ж кажеш, що справжні чоловіки не п’ють!» Чолов’яга аж зніяковів», – сміється Роман.
Трохін – учасник усіх акцій Руху. Взагалі-то ми вже п’ять років поспіль виступаємо проти наркотиків, вдаючись до різних способів. Точки з продажу наркотиків – не зареєстровані та знаходяться не в правовому полі. Міліція в це «поле» не хоче втручатися – тому доводиться громадянам.
Одна з таких точок розташована під Індустріальним мостом у Києві. Там постійно зміїться черга з кількох десятків підлітків. «Вони купують трамадол, їдять його, а потім йдуть на заняття в школу», – обурюється Роман.
Кілька разів Рух проводив свої акції разом із СБУ. Виглядало це так: хтось із активістів навідувався в аптеку й купував трамадол, після контрольної закупівлі туди заходили «конторські», затримували продавців і складали акти. Проте жодної кримінальної справи в результаті цих дій поки що не порушено.
НАРКОТИЧНА ЕПОХА
Розповідає активістка Руху Марина Мкртчян: «Мені 36 років, 15 із них я вживала наркотики. З 14-ти курила травичку, потім почала колотися, тричі, загалом це п’ять років, сиділа у в’язниці. Коли я починала, наркоманом стати було складно. Для цього необхідно було входити до певного кола, близького до криміналітету. В той час дуже боялися міліції, бо вона не співпрацювала з наркоторговцями. А нині стати наркоманом щодень простіше. В нас зроблено все для того, щоб дитина почала вживати наркопрепарати з 12-ти років. Раніше наркомани кололися, а щоб увести собі щось у вену, треба подолати певний бар’єр. Зараз же жінки в білих халатах із добрими очима продають дітям пігулки, дія яких нічим не поступається героїну. Я не можу в це повірити! Я прожила цілу наркотичну епоху: постійні похорони, ломки… Одного разу, коли вже думала, що не можна зійти з цього шляху, я сказала собі у відчаї: якщо мені вдасться за в’язати, то я своє життя присвячу тому, що допомагатиму іншим наркоманам одужати. От чому я сьогодні тут», – каже Марина.
Відділення Руху діють в багатьох містах України, особливо активні в цьому сенсі – Одеса та Сімферополь. Київський офіс знаходиться на Нивках за адресою вул. Олександрівська, 5. Тут борці з наркоманією орендують двоповерховий будинок, тут-таки розташовується реабілітаційний центр для наркозалежних. Тим, хто ще не надто вірить, що наркотики – серйозне зло, рекомендую відвідати його. Ви побачите мешканців Центру – досить молодих людей, багато з яких ледве розмовляють і насилу пересуваються… Бо той самий трамадол руйнує людину в середньому всього за два роки.
Є в центрі так звані неваляшки – наркохворі, котрі взагалі не встають із ліжка. Мій співбесідник, 32-річний Володимир Висоцький, ще кілька років тому теж був таким. «Я 10 років вживав наркотики. Почав із марихуани, потім була саморобна ширка й аптечні препарати, та в першу чергу – трамадол. Ці наркотики зробили мене інвалідом. Чотири роки я не вставав, мене носили. Про себе тезка відомого барда говорить, що він уже п’ять років як вільний. Зараз колишній наркоман Висоцький – директор Добродійного фонду «Життя без виправдань», що допомагає тим, хто колись був узалежненим. А ще Володимир – студент університету «Україна», активний учасник усіх акцій Руху.
ІЗ САНДЕЄМ У ГОЛОВІ
Ми спілкуємося в офісі Руху. Раптово звідкись доносяться дивні звуки. Це так звані глосолалії. Люди збираються в коло, спочатку читають молитви, а потім починають бурмотіти – така практика є в харизматичних церквах. Як виявилося, Рух протидії наркокорупції та наркоманії – структура церкви Посольства Божого, керованої Сандеєм Аделаджею. Вже згаданий Роман Трохін має звання старшого пастора Посольства. Розумію, далеко не всі наші співвітчизники в захваті від проповідника з Нігерії, та як оцінювати його, коли бачиш колишніх наркоманів, яким реально допоміг Центр? До речі, фінансування Центру, за словами Трохіна, здійснюється за рахунок особистих пожертв прихожан церкви. Автор цих рядків неодноразово бачив, як на богослужіннях Аделаджі збираються гроші на лікування наркозалежних.
«У мене померло дуже багато знайомих, – каже Олександр Фещенко, ще один активіст Руху. – Якщо щось і втримувало на певний час моїх знайомих від смерті, так це – в’язниця. А багато хто помер на моїх очах». До реабілітаційного центру Олександр звернувся два роки тому. Сьогодні він приватний підприємець, збирається вступати до вишу. Про дію трамадолу каже: «Ти приймаєш його й ловиш кайф. Неначе літаєш, відчуваєш себе суперменом, надлюдиною. Та вже за дуже короткий час розумієш: тобі треба знову приймати препарат, щоб просто стати собою». Активістка Руху Світлана Ігаєва сама не ковтала наркотиків, але ця біда спіткала її доньку. «Коли їй було 15, вона приходила в аптеки й купувала трамадол. Я дізналася про це тільки через півтора року. Зараз моїй дитині – 21, у неї виразка шлунку, вона періодично вживає наркотики, та вже менше, ніж раніше. Я у Русі, щоб уберегти інших людей від цього гіркого досвіду».
Віктор Ксендзовець – випускник Інституту економіки та права, працює в Центрі юристом. Коли вчився на юрфаці, бачив, як багато студентів вживають наркотики, вживав і сам. Пішов працювати в судові органи – там така сама картина. Звільнився, прийшов сюди. В Центрі працює вже шостий рік.
«ДЕСЯТЬ КРОКІВ» НАЗУСТРІЧ ЛЮДЯМ
Роман і Ольга Ступницькі познайомилися на ґрунті неприйняття наркотиків. Вона прийшла в Центр, тому що в неї брат – наркоман, а він колись вживав сам. Тепер Ольга працює тут секретаркою, вчиться в Академії внутрішніх справ України, після закінчення якої збирається займатися питаннями боротьби з наркоманією. Роман – один із керівників реабілітаційного Центру. «В 1990-ті, коли в нашу країну широко хлинули різні наркотики, я вчився в одному київському технікумі. Ми масово курили траву в той час. Далі дійшло й до героїну. Пам’ятаю, як на дні народження замість алкоголю вживали наркотики. Я був залежним шість-сім років. Бачив, як вмирають на моїх очах люди. Наркотики та в’язниця – дві рейки, які йдуть паралельно одна одній. Я теж сидів у СІЗО, але перспектива рятуватися від наркотиків у в’язниці мене не влаштовувала».
«Я ходжу по школах, розповідаю дітям про свій досвід, – продовжує він. – Коли запитую, хто з них вживав наркотики, то таких виявляється приблизно половина в кожному класі! Й зазвичай двоє-троє дітей «вгашені» просто під час нашого спілкування. Багато хто з них підходить потім до мене й каверзно запитує щось, використовуючи наркоманський сленг. Знайшли кому перевірки влаштовувати!»
Вітчизняні борці з наркоманією є супротивниками методів лікування залежності, які пропонує держава: насамперед, метадонової терапії. «Метадон також викликає залежність. У нас є своя програма реабілітації – «Десять кроків», вона подібна до тієї, що використовується в клубах анонімних алкоголіків. Головне в лікуванні – чітке усвідомлення людиною своєї залежності», – впевнений Роман.
МИ НЕ ДАМО ЇМ СПОКОЮ
Сьогодні Роман здобуває освіту в педуніверситеті, займається бізнесом. Люди, які пройшли реабілітацію в Центрі, об’єдналися, щоб створити фірму, яка доставляє їжу в офіси. Праця колишніх наркоманів виявилася потрібною. Зараз Рух купив за містом будинок із землею – там буде зведено великий реабілітаційний центр.
Учасники Руху запевнили Тиждень, що вони не збираються припиняти своєї «антиаптечної» діяльності. «Ми не дамо їм спокою», – заявляють вони. Отже, погроми ще будуть. Якщо станете свідком – не дивуйтеся. Громадяни роблять те, що має робити держава.