Редагувати – не означає правити текст, написаний журналістом. Автори цих рядків уже кілька разів обпеклися на тому, що «поліпшували» матеріал, дописуючи нібито важливі й потрібні речі. Журналіст і сам здатен переробити свій текст, до того ж, він ображається, коли в його вуста вкладають чужі судження.
ГАРНИЙ ПЛАН – ОСЬ ТАЄМНИЦЯ УСПІХУ
Гарний журналіст – це той, хто вчасно здає статтю, яку дочитують до кінця. Простіше кажучи, цікаву й несподівану. Тут важливий письменницький талант журналіста – те, як він уміє подавати зібраний фактаж і власні думки. В Україні з цим здебільшого проблема. Певна річ, весь журнал не може бути цікавим для всіх, але кожен читач має знайти хоча б один-два «своїх» матеріали. А для того, щоб кожна окрема стаття і весь номер в цілому правильно виглядали, потрібне чітке планування.
Тому редагування – це планування. Звучить наче «екзистенціалізм – це гуманізм», але так і є – 50% успіху матеріалу закладаються на етапі планування. Немає нічого гіршого, ніж тобі надсилають матеріал і питають, чи можна надрукувати його в Тижні. Придумати тему, визначити, хто її писатиме, як її писатиме, що підверстувати, як ілюструвати – ось редагування.
Підручники пишуть, що спочатку треба придумати заголовок і на нього – як на шампур – нанизувати «м’ясо», тобто факти, твердження, коментарі й власні висновки. На практиці дотримуватися цього вдається не завжди. Але проговорити матеріал з автором перед написанням – обов’язково.
НЕ ЗАГУБИТИ СУТЬ
Деякі редакції використовують бланк письмової заявки, де журналіст має пояснити тези свого матеріалу, й чому це має зацікавити читача. Ми так і не наважилися впровадити аналогічну річ у Тижні – аби не вбити творчий дух. Із власного досвіду знаємо, що в принципі правильна ідея заявки згодом перетворюється на бюрократичну рутину. «Вибрати хід», – ця фраза Сергія Тихого допомагає загострити матеріал. «Хід» – це кут зору, під яким ми дивимося на проблему. Наприклад, матеріал «про проблеми охорони здоров’я» ніколи не з’явиться на шпальтах Тижня, оскільки тема сформульована занадто розмито. Зате влаштуватися на роботу санітаром і потім зробити репортаж – це те, що треба. Або розповісти про роботу відділення лікарні очима заввідділення, хай навіть анонімно – за рахунок чого живе його «безкоштовна» лікарня? Або порівняти нашу систему охорони здоров’я та світові аналоги в чітко вибраних параметрах (з цього гарна інфографіка може вийти).
У Тижні нещадно «ріжуться» матеріали, в яких забагато міркувань автора, не підкріплених конкретними фактами. Кожна теза, висловлена автором у матеріалі, повинна мати кілька аргументів. При цьому ми намагаємося дати читачам редакційне бачення подій і не граємося у квазіоб’єктивність, коли за різними поглядами губиться суть події.
А при використанні «різних поглядів» важливо не купитися на «партійні меседжі», що їх намагаються нав’язати суспільству політичні штаби. Тому ми використовуємо слова політиків тільки тоді, коли вони говорять по суті, а натомість намагаємося працювати з першоджерелами. Законопроекти, стенограми, повні тексти коаліційних угод – ось що читають наші журналісти вдома й на роботі.
ЖИТТЯ ЗА ГРАФІКОМ
У неоперативних матеріалах ми вимагаємо від наших авторів дотримуватися головних принципів драматургії. Читач купує журнал, щоб отримати як нову інформацію, так і нові емоції. Сюжет – ось що допомагає тримати читача в напрузі!
Власне процес редагування текстів зводиться до: а) слідкувати за тим, щоб журналісти дотримувалися викладених вище принципів, б) стеження за графіком (це найменш приємне завдання, бо творчі люди люблять графіки зривати і ображатися на зауваження – що часто закінчується скандалом).
Якщо матеріал вочевидь слабкий, його знімають. Якщо можна щось покращити, ми разом із редакторами відділів визначаємо, що і як краще переробити. Це відбувається у форматі дискусії, редактор відділу може аргументовано переконати, що претензія Кульчинського, Солодька чи Васютин не обґрунтована.
ЖИВИЙ ЖУРНАЛ
Ще один важливий момент. Тексти Тижня мають писатися розмовною мовою. Канцеляризми, штампи й академізми викидаються і замінюються людськими словами. Ну навіщо писати «негативної конотації я в цьому не вбачаю», якщо можна сказати «нічого поганого в цьому немає»?
Звичайно, цього всього не завжди вдається досягти. Й тоді замість Теодора Драйзера у друк іде виправлений авторедактором «Теодор Драйвер» (потім ми зробили його головним героєм наших коміксів-стріпів), замість холерного вібріону з’яв ляється «ембріон», замість шматка статті друкарня видає красиву синю шпальту.
Що ж, не хибить тільки той, хто нічого не робить. Ми прислухаємося до критиків і колег, і всією редакцією хочемо робити не мертвий інформаційний дайджест, а повнокровний продукт. Як написав у блозі один читач: «Так, лажі трапляються. Зате журнал живий і цікавий!»