2021 рік увійде в історію. Цього року, за даними Мінагропроду, Україна зібрала 32,8 млн т пшениці. Це на 8% більше, ніж у 1990-му — останньому році перед відновленням незалежності. І більше, ніж у 1989-му, коли на нашій території було зібрано рекордний урожай зернових і зернобобових за всю історію Радянського Союзу. Можна сказати, що Україні знадобилося 32 роки, щоб довести, що економічний потенціал власного господарювання на своїй землі вищий, ніж за відсутності суверенності. Комусь таке узагальнення здаватиметься занадто пафосним, адже йдеться лише про одну підгалузь (щоправда, у зборі ячменю теж установлено рекорд: 10,9 млн т, або на 19% більше, ніж у 1990-му). Але оскільки Україну вже давно називають житницею Європи, то цей рекорд украй принциповий. Мабуть, це те досягнення, яке здатне додати українцям упевненості в собі, віри у власні сили, можливості, обраний шлях. Тож не варто недооцінювати його значення.
Але чи матиме рекордний врожай хороші наслідки для країни та її мешканців? Звісно, як це нерідко буває, будь-яка подія, позитивна чи негативна, має широкий спектр наслідків, добрих і поганих. Так і тепер.
Приємний збіг
Почнімо з того, що пшениця — аж ніяк не єдина сільськогосподарська культура, яка рясно вродила в Україні. Можна сказати, що цього року в сенсі погоди наша країна виграла в лотерею: у більшості регіонів упродовж усього вегетаційного періоду майже щотижня випадав дощ, достатній для хорошого зволоження рослин, і замалий, щоб підтопити їхню кореневу систему. Тому вродило майже все. І це кардинально інша ситуація, порівняно з минулим роком, коли чималі площі зернобобових та інших культур було суттєво пошкоджено засухою другої половини літа.
Читайте також: Олександр Крамар: Прихований потенціал для розвитку
Якщо говорити про пшеницю, то вкрай сприятливі погодні умови на території України збіглися з посухами та різними кліматичними проблемами в інших куточках світу, які різко знизили підсумкові обсяги врожаю в низці найбільших експортерів, зокрема Росії, США, Канаді (див. «Манна небесна»). У підсумку, за серпневими оцінками Департаменту сільського господарства США, у 2021–2022 маркетинговому році у світі виробництво пшениці зросте лише на 4,5 млн т (0,6%), а в Україні — на 7,6 млн тонн (30%). Тобто якщо не враховувати Україну у світі буде зібрано менший урожай пшениці, ніж торік. З одного боку, це обмежить пропозицію цього виду продовольства на глобальному ринку, що вже добре для наших аграріїв. З іншого — Україна зможе істотно впливати на ринок: якщо ми стримуватимемо обсяги експорту, світова пропозиція буде меншою, ніж торік, що, безумовно, підштовхне ціни вгору, а якщо ми вивозитимемо збіжжя високими темпами, то навпаки, зможемо збити світову ціну. Це неймовірно важливий результат, який робить Україну вагомим гравцем на світовому ринку продовольства й уже зараз дає нам змогу претендувати на те, щоб конвертувати успіхи нашого сільського господарства в геополітичні дивіденди та знаходити собі союзників там, де раніше їх і бути не могло. Це дуже добре для країни. Головне — усвідомити цю можливість на державному рівні й не проґавити її.
І ще один чинник неабияк вплинув на світовий ринок пшениці, як і на ринок більшості інших сировинних товарів. Ідеться про інтенсивне друкування грошей, яке почалося торік для боротьби з економічними наслідками коронакризи й не припиняється досі. Річ у тому, що завдяки надлишку ліквідності в глобальній фінансовій системі ціни на сировинні товари б’ють багаторічні рекорди, і саме зараз ця тенденція досягла свого апогею. За даними МВФ, у серпні поточного року індекс цін на продовольство (об’єднує ринкову вартість зернових, олій, м’яса, риби, цукру, бананів та апельсинів) зріс на 33% рік до року. Сьогодні ціна пшениці на 23% вища, ніж торік, кукурудзи — на 37%, сої — на 19%. І це ще не межа: загальний індекс цін на сировинні товари зріс на 51% завдяки значно стрімкішому збільшенню вартості енергоносіїв та інших позицій. Тому суто теоретично ринкова вартість продовольства може зростати й далі, доти, доки зростає все інше й поки у світі не перестануть друкувати гроші сотнями мільярдів доларів на місяць. Безумовно, це позитивно для наших аграріїв. Принаймні поки що, бо коли ця тенденція розвернеться — а це станеться раніше чи пізніше — ситуація зміниться на протилежну. Якщо доти не вдасться продати врожай, то яскравість цього рекорду може потьмяніти.
Бути напоготові
Утім, в інших сегментах немає таких сприятливих обставин, які склалися для українських виробників пшениці. Наприклад, у виробництві кукурудзи Україна, мабуть, установить черговий рекорд: тут радянські досягнення давно перевершено, а точний обсяг урожаю стане зрозумілим ближче до кінця року. Проте у світі теж очікують на помітне зростання врожаю цієї культури (див. «Серед лідерів забігу»): за оцінками Департаменту сільського господарства США, у 2021–2022 маркетинговому році у світі вироблять на 80,65 млн т (7,2%) більше кукурудзи, ніж на рік раніше, до того ж очікують, що понад десяту частину (8,7 млн т) цього приросту забезпечить Україна. У цьому разі динаміка виробництва має бути помітно вищою, тож не дивно, що ціни на кукурудзу після того, як за рік до травня цього року зросли в понад двічі, до кінця серпня знизилися на 16%, порівняно з травневими максимумами.
Звідси випливає, що в низці сегментів виробничі рекорди сільського господарства України якось неймовірно не вплинуть на доходи виробників. Ба більше, за певних умов така жвава динаміка світового виробництва — у випадку з кукурудзою ідеться про вже згадані 7,2% — може чинити надмірний тиск на ринок з боку пропозиції й у підсумку рухати ціну вниз. Поки що не можна говорити про чіткий вияв такої тенденції, бо світові центробанки й далі друкують гроші, частина яких потрапляє на глобальні ринки сировинних товарів, підтримуючи їхню ринкову вартість. Але дуже ймовірно, що це трапиться. І тут українським аграріям треба бути напоготові.
Хронічно проблемні
Видатний результат у виробництві пшениці та ячменю, а також очікуваний у вирощуванні кукурудзи, — це доволі непогано для країни, якщо оцінювати в координатах нинішньої глобальної ринкової кон’юнктури. Утім, за багатьма іншими культурами ситуація значно гірша. Річ у тому, що добре вродили не тільки пшениця, ячмінь, кукурудза, а й більшість плодово-ягідних та овочевих культур. Точна статистика буде пізніше, проте деякі висновки можна робити вже зараз. Основна проблема — закритість ринку, тобто все, що в цих сегментах виробляють в Україні, тут же продають і споживають. Або не продають, і воно просто гниє на полях. Якщо в нашій країні для експорту зернових наявна потужна, розвинена інфраструктура, починаючи від мережі елеваторів і зернотрейдерів та закінчуючи портовими терміналами й міжнародними торговельними угодами (це саме стосується олійних, олій, цукру та деяких інших позицій), то багато видів овочів і фруктів ми ще не навчилися вирощувати й зберігати так, щоб мати змогу їх експортувати.
Читайте більше:"Зернові рекорди супроводжуються занепадом решти агропромислового комплексу"
А якщо й уміємо вирощувати, то маємо інші вузькі місця — у транспортуванні, мережі торговців, експортній документації тощо. Тому радість від величезного врожаю, який вдалося виростити виробникам овочів і фруктів, було помітно затьмарено обвалом внутрішніх цін на них і навіть елементарною відсутністю збуту. Очевидці розповідають, що на Півдні України врожай кавунів був таким великим, що спочатку ціна на них обвалилася, а потім деякі фермери пропонували людям просто приїжджати й забирати їх із поля безплатно, щоб вони не ставали розсадником для грибків, що загрожуватимуть врожаям наступних років. Саме тому ми спостерігаємо різке падіння цін на деякі овочі та фрукти (див. «Удар по кишені»). За даними Держстату, у серпні цього року середня ціна на овочі в Україні була на 8,1% нижча, ніж торік, а на фрукти — на 9,0% нижча. За рік середні ціни на яблука знизилися на 30%, на моркву — на 5%, картоплю — на 14%. І це на тлі величезної сировинної інфляції у світі. Якщо соняшникова олія за рік дорожчає на 76%, цукор — на 91%, а ціни на експортабельні продукти харчування теж суттєво зростають, то падіння ринкової вартості окремих позицій не можна назвати інакше, як результатом організаційно-інфраструктурної дисфункції галузі. Звичайно, це добре для споживачів. Але виробники отримають від цього лише збитки, що, очевидно, стане вагомою перешкодою для їхнього розвитку та в кінцевому підсумку завдасть шкоди всій країні.
Яскравий приклад — картопля. Цього року вона вродила дуже добре. Звісно, внаслідок хорошого врожаю ціна на неї почала падати. Фермери розповідають: щоб не втрачати прибутку, вони експортували картоплю до Білорусі — до того ж доволі успішно. Це нечувано, але факт! Мабуть, у розпалі закручування гайок і боротьби проти незгодних «бацька» забув приділити належну увагу своїй основній спеціалізації — сільському господарству, тому все пішло шкереберть. Хай там як, але спорадичний експорт картоплі до Білорусі — це радше виняток, аніж правило. На ринки інших країн пробитися значно важче. І це стратегічна проблема української економіки. Україна має вирощувати все, чому сприяє клімат, — лише такий підхід дасть змогу повністю реалізувати потенціал нашої землі незалежно від того, у чиїх руках вона врешті опиниться. А для цього Україна має опанувати відповідні технології виробництва, зберігання й транспортування. Оскільки вузькі місця наявні в експортній інфраструктурі багатьох культур, то було б добре, якби держава започаткувала систему комплексної підтримки виробників усіх можливих культур — від технологій вирощування до сприяння щодо отримання дозволів на експорт і напрацювань присутності нашого продовольства на ринках інших країн. Звісно, це складна, командна, стратегічна робота, до якої часто не готові ні держава, ні фермери передовсім через брак взаємної довіри та чиновницьку безініціативність. Але треба з чогось починати — й тоді рекордні врожаї перестануть приносити фермерам лише розчарування.
Наслідки для країни
Отже, хоча в підсумку Україна отримала великий врожай за багатьма позиціями, проте не можна стверджувати, що результат буде за всіма ними однаково виграшним для країни. Мабуть, найкраще вдасться конвертувати рекордний урожай у вигоду для України в тих сегментах, у яких налагоджено масовий експорт. Високі ціни на продовольство на глобальних ринках потенційно можуть перетворитися на високі доходи українських виробників зернових, олійних, олій, цукру тощо. Особливо це стосується пшениці, якої ми виробляємо багато та якої у світі неврожай. Але тут є два нюанси. По-перше, рано чи пізно період таких високих цін на продовольство закінчиться. Коли це станеться, поки що не відомо, але готуватися треба вже. По-друге, подейкують, що українські фермери не поспішають продавати збіжжя, бо сподіваються, що високі ціни підіймуться ще вище. Тут важливо, щоб надмірна жадібність не змусила втратити те, що є.
Звісно, найвищу вигоду від продажу найбільших експортних продовольчих позицій матимуть агрохолдинги, позаяк пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник, ріпак, цукровий буряк — це ті культури, у виробництві яких домінують саме вони. Левова частка цієї вигоди буде прибутком великих агрокомпаній, який у гіршому разі осяде в офшорах, у кращому — на рахунках в українських банках, збільшуючи ліквідність нашої банківської системи. Прості українці, навіть працівники цих агрохолдингів, отримають від цього невелику безпосередню вигоду.
Але наші громадяни матимуть опосередковану вигоду. Річ у тому, що збільшення фізичних обсягів експорту, ще й помножене на високі ціни, зумовить помітне зростання надходження валютного виторгу. Це означає, що на міжбанківському валютному ринку буде більша пропозиція валюти, ніж зазвичай, що, безумовно, тиснутиме на валютний курс, формуючи тенденцію до укріплення гривні. Останніми тижнями ситуація на валютному ринку лише підтверджує цю гіпотезу. Але тут важливо не переборщити. Ми добре пам’ятаємо, як хороший урожай 2019 року зумовив доволі різке здешевшання долара з 28 грн на початку року до майже 23 грн у кінці. Тоді, спостерігаючи за ревальвацією гривні, фермери й агрохолдинги впродовж другого півріччя намагалися якомога швидше позбутися зібраного врожаю. У підсумку вони продали левову його частку ще до нового року й так посприяли різкому зміцненню гривні. Унаслідок цього НБУ потрапив під шквал критики за невтручання в ситуацію, а Україна отримала не один скандал національного масштабу. Нині ситуація нібито інша, бо фермери притримують урожай, сподіваючись на вищі ціни. Але якщо тенденція до укріплення гривні зберігатиметься й далі, то вони побачать, як їхні потенційні доходи поступово тануть у гривневому вимірі, тож у них явно не вистачить терпіння дотримати свої запаси до весни, відтак почнуть активно продавати їх, ще більше підсилюючи ревальвацію гривні.
Чиатйте також: Від кількості до якості
З цього випливають дві макроекономічні тенденції. По-перше, ревальвація гривні робитиме імпортні товари дешевшими, а відтак доступнішими для українців. Від неї певним чином виграє і влада, адже її намагання приборкати інфляцію традиційними способами поки що не увінчалися успіхом. А наведена тенденція на валютному ринку явно допоможе в боротьбі з інфляцією. Це той випадок, коли валютна політика стає важливішою за монетарну, хоча в теорії саме друга повинна бути головною для приборкання інфляції. Як тут не пригадати знамениту фразу, висловлену тодішнім прем’єром Миколою Азаровим на хвилі високої інфляції перед кризою 2008–2009 років: «Виявляється, у жовтні ціни на капусту знизилися на 20%. Смішно? А мені здається, не дуже. Капуста в раціоні наших громадян займає дуже серйозну позицію». На відміну від Азарова, нинішня влада матиме значно більший перелік позицій, на здешевлення яких можна буде кивати, якщо не вдасться приборкати інфляцію.
По-друге, доходи українців, виміряні у доларі США, можуть помітно зрости, що дасть нашим громадянам змогу почуватися багатшими. Можливо, це зменшить потік трудової еміграції з усіма позитивними наслідками для економіки та соціальної сфери України. Чимало залежить від масштабу укріплення гривні, який поки що важко прогнозувати. Але в кожному разі, така тенденція бачиться дуже реалістично.
Що ж до менш масових культур, зокрема плодово-ягідних та овочів, то тут ситуація не така оптимістична. Звісно, завдяки їхньому високому врожаю ціни на них триматимуться відносно низькими впродовж тривалого часу. І споживачі від цього тільки виграють. Але виробники відповідних позицій уважатимуть поточний рік невдалим і матимуть труднощі в підготовці до наступного сезону. У цій ситуації важливо те, що саме життя ставить завдання, які треба вирішувати, щоб розвиватися на рівні окремого господарства та всієї галузі. Ефективна держава брала б ці підказки на озброєння, щоб зробити сільське господарство України якомога сильнішим. Чи спроможеться Україна на такий підхід?
Не слід забувати, що крім сільського господарства, в Україні виробництвом продовольства займається ще й переробна, харчова галузь. Деякі її сегменти, мабуть, також постраждають від стрімкого зростання цін на продовольчу сировину. Чи зможуть вони перекласти збільшену собівартість на споживача? Імовірно, при нинішніх високих темпах інфляції це буде зробити легше, ніж у статичній економіці, але певні труднощі виникатимуть. Утім, харчовики однозначно виграють від падіння цін на ті овочі та фрукти, за якими Україна має, по суті, закритий ринок і обмежені обсяги експорту. Сподіватимемося, що відтак кінцевому вітчизняному споживачеві дістанеться дешевий і якісний перероблений продукт.
Отже, цьогорічні сільськогосподарські рекорди України справді неоднозначні. Реакція на них може бути, як у казці: одне око сміється, а друге плаче, бо хтось від цього дуже багато виграє, а хтось чимало втратить. Мабуть, для всієї країни загалом сумарний ефект буде помірно позитивним. Але це залежатиме від того, наскільки мудро нам вдасться скористатися з глобальної кон’юнктури. Ми живемо в час украй турбулентного викривлення цін, зумовленого трильйонами нещодавно надрукованих доларів, євро та інших валют. У такій ситуації, справжні виробники будь-чого мають дуже чітко тримати носа за вітром, щоб їх раптом не накрило цим монетарним цунамі.