Однією з найпомітніших у цьому переліку статей була публікація журналіста Уве Клуссмана у виданні Spiegel Online «Конфлікт у Києві: фатальні помилки уряду», де він у заброньованій уже офіційною Москвою манері говорить про перемогу української революції як виграш праворадикалів і про міністрів від «Свободи» в уряді. Ця публікація спровокувала низку відкритих листів-звернень від таких інтелектуалів, як професор історії Єльського університету Тімоті Снайдер та професор мовознавства Віденського університету Міхаель Мозер, які зверталися до редакторів видання із проханням справедливо висвітлювати ситуацію в Україні.
Однак стаття Клуссмана, який до того 10 років пропрацював спецкором того самого ЗМІ в Москві, не єдиний такий випадок. У виданні з’являлися й інші матеріали із критикою Майдану та фокусуванням на правому екстремізмі в Україні. Німецький політолог Якоб Мішке вважає, що цьому фактові можна знайти принаймні два пояснення. «Der Spiegel прийнято вважати лівим, а ліві політики, як і ліві ЗМІ, тяжіють до підтримання проросійської (= антизахідної) позиції. Медіа, що дужче асоціюються із правим баченням, як-от Welt чи Bild, більше підтримують проукраїнські чи американські погляди. Spiegel вважається критиком уряду, а отже, Меркель і Штайнмайєра, які підтримують нову владу в Україні. Тому видання обирає опозиційну думку, таким чином воно намагається розглянути конфлікт і з російської точки зору», – вважає Мішке.
Радник підрозділу планування політики Ради Європи Андре Гертель вважає, що причиною такої реакції з боку як журналістів, так і жителів ФРН є те, що багато німців, які знають Східну Європу лише трохи, схильні забувати, що там відбувалися націєтворчі процеси впродовж останніх 25 років у таких країнах, як Україна, Білорусь, Молдова. Окрім того, на думку експерта, вони схильні думати, що ці держави, як і раніше, сильно залежать від РФ, її ідеології та проросійських політиків. Таким чином, німці часто вважають, ніби це справді зона особливих і законних інтересів Росії.
Показовим у сенсі зрівнювання проросійської та антизахідної позиції німецьких політиків може бути інтерв’ю одного з ветеранів Соціал-демократичної партії Німеччини, публіциста Альбрехта Мюллера, де він, попри все, наголошує: «…ми (ЄС. – Ред.) повинні радіти, що маємо Путіна». На його думку, вину щодо нинішнього конфлікту в Україні слід покладати на Європу та Захід, адже вони створили Росії таке становище, коли вона знає, що не може довіряти європейцям, оскільки «на Заході сьогодні керують люди, які прагнуть лише конфронтації».
Читайте також: Висока ціна дешевого авторитету
Мішке також зауважує, що видання, звісно ж, орієнтуються на думку читачів, а, наприклад, під час останнього опитування щодо застосування санкцій супроти Росії лише кожен п’ятий німець підтримав такі дії. Про це повідомило видання Sueddeutsche Zeitung із посиланням на дослідження, яке проводила газета Bild am Sonntag. На підтвердження цього автор статті відсилає до обговорення ситуації в Україні під час зустрічі в баварському містечку Туцинг, де були присутні російський консул Андрєй Ґросов та молодий професор політології із університету Пассау Даніель Гелер. Попри те що останній був в Україні під час Майдану, знайомий із ситуацією і мав хороші аргументи, а дипломат РФ, навпаки, тиснув звичними для його країни грубими заявами та методами, саме Ґросов здобув підтримку в залі.
До кола тих, хто «розуміє» Путіна, приєднався ще один колишній канцлер – Гельмут Шмідт.
В інтерв’ю німецькій газеті Die Zeit, до числа видавців якої він належить, заявив, що розуміє, чому Росія анексувала Крим. Шмідт називає європейські та американські санкції «дурницею», хвалить Меркель і критикує Захід. На його думку, подальші економічні санкції не досягнуть своєї мети
До цього переліку можна зарахувати й відверто образливі для України, особливо коли кількість смертей на Майдані перейшла за сотню, комедійні програми на німецькому телеканалі ZDF. Das Erste, інший центральний німецький канал, для свого ток-шоу Hart aber Fair, де обговорювали ситуацію в Криму, визнав за недоцільне запрошувати бодай якогось представника української сторони, однак покликав російського шеф-редактора інформаційної агенції Ruptly, яка є частиною російської пропагандистської машини RT (Russia Today), Івана Родіонова.
Такі випадки й позиції доводять: говорити однозначно, що прокремлівські матеріали чи відгуки з боку німців замовні, часто не зовсім правильно, проте ця позиція склалася не сама собою, а впродовж дуже тривалого періоду домінування проросійської інформаційної пропаганди. «Річ у тому, що німцями, як і росіянами легко маніпулювати завдяки «теорії фашизму». Німці самі бояться відігравати в цьому помітну роль і швидше боротимуться із «примарами правого крила» деінде, ніж дадуть привід казати, мовляв, вони заплющуюють очі на будь-який, навіть невеликий правий рух. Особливо після викриття скандалу з терористичною групою «Націонал-соціалістичне підпілля» (NSU)», – зауважує Гертель. На його думку, Die Zeit «як одне з найважливіших соціально-ліберальних видань, безумовно, навіть більшою мірою схильна до емоцій, ніж інші».
Russland-Versteher
Показовим також є випадок із матеріалом Моріца Ґатманна в Die Zeit, який уже встиг набути величезного розголосу в німецьких медіа-колах. У цьому виданні автор був частим дописувачем, упродовж подій Майдану частково вів блог, присвячений Україні. Після його статті під назвою «Кримська стратегія Путіна окуповується», де автор описує дії Путіна в Криму з позиції Russland-Versteher (того, хто розуміє Росію), на його матеріали звернули багато уваги. На думку Ґатманна, перемога Майдану та його підтримка на Заході довели російському президентові, що «цим хлопцям (західним політикам. – Ред.) не можна довіряти».
Читайте також: Світ і санкції до Росії: за і проти
Після невеликого розслідування (вся необхідна інформація опинилася у відкритому доступі) виявилося, що Ґатманн, окрім того, що дописував у Die Zeit, також був журналістом та редактором російського піар-проекту, газети Russland Heute («Росія сьогодні»), яка щомісяця виходила як вкладка до Sueddeutsche Zeitung і фінансувалася з бюджету Кремля. Це була відкрита інформація, проте, поки керівник відділу журналістських розслідувань видання WAZ Давід Шрафен не написав про це редакторові Die Zeit Йогану Веґнеру, ніхто не звертав на таке уваги. Опісля статтю Ґатманна із сайта не зняли, однак під нею розмістили повідомлення, що «автор працює на фінансоване РФ видання Russland Heute, що не відповідає нашим принципам. Просимо за це вибачення». Це зауваження, а також усунення журналіста від роботи породило велику кількість дискусій у медіа-колах країни.
Крім того, суперечки навколо анексії Криму Росією спричинилися й до інших наслідків у сфері ЗМІ. Так, цього місяця видавництво Sueddeutsche Verlag відмовилося видавати місячник Russland Heute, хоча як рекламний додаток він приносив значні кошти.
Russland-Versteher відіграють важливу роль у політиці, бізнесі й медіа. Серед підприємців ФРН їх особливо багато, адже понад 6 тис. німецьких компаній працюють у Росії, і політична нестабільність у регіоні їх дуже лякає.
Німецький політолог Андреас Умланд, попри те, вважає, що саме Russland-Versteher повинні взяти на себе відповідальність за розвиток цієї ситуації, аби не допустити ще більшої ескалації конфлікту, адже саме вони застерігали владу ЄС та Німеччини від жорстких дій раніше й, беручи до уваги останні санкції Брюсселя, які не можна все-таки вважати суворими, зупиняють її і досі. «І Russland-Versteher, і бізнес-лобісти повинні тепер узяти на себе відповідальність за цю короткозорість», – каже експерт.