Коли німці додають до певного слова Versteher (той, хто розуміє), вони зазвичай вкладають у нього лестощі й іронію. Наприклад, термін Frauenversteher (той, хто розуміє жінок) вживають щодо людини, яка весь час хвалиться знаннями про протилежну стать. Нині за аналогією набув популярності термін Russlandversteher, або Putinversteher, – представники еліти чи інтелігенції, які активно співчувають Росії та її президентові, – на ток-шоу, в пресі й на вечірках.
Серед них – два колишні канцлери, соціал-демократи. Виданню Die Zeit Гельмут Шмідт сказав, що путінська анексія Криму була не зовсім «легітимною», однак до неї варто ставитися з «розумінням». А Ґергард Шредер наприкінці квітня навіть кинувсь обіймати кремлівського лідера на вечірці в Санкт-Петербурзі (нібито з нагоди відзначення 70-річного ювілею Шредера).
Більшість Russlandversteher, як і панове Шмідт та Шредер, представляють ліві політичні течії. Соціал-демократи гадають: завдяки Ostpolitik (східній політиці, ініційованій у 1970-х канцлером Віллі Брандтом) вони засвоїли, що у відносинах із Росією спрацьовує зближення, а не конфронтація. «Ліві» – партія, сформована здебільшого з колишніх східнонімецьких комуністів із їхніми відточеними антиамериканськими й русофільськими настроями, – навіть вважає кризу в Україні природною відповіддю росіян на експансіонізм НАТО. Лідер «Лівих» Катя Кіппінґ критикує американське шпигунство та відмову Німеччини провести інтерв’ю з Едвардом Сноуденом – колишнім працівником АНБ, який надав розголосу таємній інформації Сполучених Штатів і тепер переховується в Росії. Вона назвала канцлера Анґелу Меркель «пуделем США».
Однак Russlandversteher можна знайти й серед правих – у лавах партії євроскептиків «Альтернатива для Німеччини», заснованої рік тому, а також популярних правоцентристських політсил. Філіпп Міссфельдер, речник християнських демократів (партії Анґели Меркель) із закордонних справ, відвідав петербурзьку «тусівку» разом зі Шредером (і, повернувшись, вислухав чимало звинувачень). Петер Ґаувайлер, лідер баварського відгалуження Християнсько-демократичної партії, найчастіше завзято нападає на Америку й шукає виправдань діям Росії.
Читайте також: Стримати Путіна – не відлякати росіян
Великі німецькі компанії також щедро нашпиговані русофілами. У березні керівник промислового конгломерату Siemens Джо Кезер зустрівся в Москві з Путіним і запевнив у готовності до «бізнесу як завжди». Русофільство поширене серед інтелектуалів, схильних романтизувати російську душу, що нібито ближча духовній німецькій культурі, ніж матеріалістична й прагматична «західна цивілізація» (незрозуміле протиставлення, що набуло популярності з легкої руки Томаса Манна). В основі таких настроїв лежить відчуття німцями провини за 26 млн людей, знищених гітлерівцями на території тодішнього Радянського Союзу під час Другої світової війни, а також вдячність за те, що СРСР милостиво погодився на возз’єднання Німеччини.
Russlandversteher зазнають нищівної критики. Німецький історик Східної Європи Карл Шлеґель називає русофілію своїх співвітчизників «сумішшю сентиментальності, ностальгії, боягузтва та кітчу». Гайнріх Авґуст Вінклер, інший історик, критикує Russlandversteher за підтримку давньої гидкої традиції російсько-німецької співпраці (піком якої став пакт Ріббентропа – Молотова 1939 року), адже вони пробачають Путіну неоцаристську агресію та етнічний націоналізм. Саме тому інші країни Східної Європи – колишні жертви нацистів і радянської влади водночас (як-от Польща) – дуже занепокоєні неоднозначною позицією німців.
Соня Марґоліна, російська письменниця, історик, дружина Шлеґеля й мешканка ФРН, звертає увагу на пропагандистську кампанію Путіна, спрямовану на відокремлення Німеччини від Заходу. Деяких Russlandversteher кремлівський лідер безпосередньо чи опосередковано тримає на гачку: наприклад, Шредер належить до складу правління Газпрому, російського енергетичного гіганта. Крім того, русофіли, здається, купилися на байки Путіна про те, що це в Україні, а не в Росії, зароджуються протофашистські тенденції.
Читайте також: Астрід Торс: «Не вирішуйте питання меншин наспіх»
Меркель зі своєю звичною незворушністю наразі не обрала чіткої позиції, однак вважають, що їй ближчий суворіший американський погляд на діяльність Путіна. Міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр – соціал-демократ і колишній протеже Шредера, а отже, близький до Russlandversteher. Однак, здається, навіть він розуміє, що Ostpolitik нині бачиться наївною і загрожує Німеччині послабленням трансатлантичних та європейських альянсів. Серед правих і лівих (здебільшого в лавах Партії зелених) дедалі більше висловлюється підтримка на користь суворішого курсу щодо Росії.
Однак і Меркель, і Штайнмайєр теж мають рахуватися з німецькою громадською думкою. Більшість їхніх співвітчизників не підтримує санкцій проти Росії. Водночас майже половина з них виступає за поміркованість у відносинах між Заходом та Москвою, за такий підхід більшість мешканців Східної Німеччини.
Така німецька самоідентифікація – в певному сенсі рівновіддалена від Заходу (надто США) та Сходу (надто Росії) – має давнє коріння. Різновид цього явища в ХIХ столітті історики називають Sonderweg (особливий шлях). Перші повоєнні канцлери Німеччини Конрад Аденауер та Людвіґ Ергард намагалися покласти край суперечностям і назавжди закріпити нову державу в Західній Європі та трансатлантичному альянсі, у складі яких Німеччина нині й перебуває. Однак на тлі Ostpolitik 1970-х та возз’єднання 1990-х колишні настрої повернулися.
«Німеччина так і не вирішила, чи хоче бути частиною Заходу», – вважає Джон Корнблюм, колишній американський посол у Німеччині, а нині берлінський юрист. У складі Європи, каже він, «німці найсильніші, однак абсолютно позбавлені стратегічного значення. Зараз вони майже такі самі небезпечні, як росіяни». На думку Ульріха Шпека із брюссельського Центру Карнеґі Європа, небезпека полягає у відступі німців від західної ідентичності й стратегічних зв’язків зі Сполученими Штатами. «Що більше Америка протистоїть Росії, захищаючи принципи міжнародного порядку, – каже він, – то більше Німеччина віддаляється від США». Для Європи, як і для самої ФРН, таке віддалення матиме катастрофічні наслідки.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com