У. Т.: Яким має бути держзамовлення вишам та ПТУ, і як роботодавці можуть на нього впливати?
– Держава повинна визначитися, які галузі й види економічної діяльності будуть пріоритетними в найближчі роки: машинобудування чи сільське господарство, авіабудування чи суднобудування. В школах немає реальної профорієнтації та системи прогнозування. Бракує зведеної бази даних: які професії є на ринку праці певного регіону, які шанси працевлаштуватися має той чи інший випускник і в якому році. Для того, щоб система запрацювала, потрібно мати регіональні програми розвитку економіки й аналогічну загальнодержавну програму, під неї вже можна робити реальне державне замовлення. Нам треба «поставити коня попереду воза»: поки що для системи професійно-технічної освіти як кінцевого надавача послуг важливішим є сам процес навчання. А роботодавцеві й ринку праці потрібен результат.
У. Т.: Як саме має бути реформована професійна освіта?
– Мені особисто подобається німецька дуальна система, коли більшу частину навчання учень проводить на виробництві. Адже зараз дуже дороге обладнання, й забезпечити ним училище іноді надто складно. Окрім того, треба ще раз подивитися, скільки ПТУ нам потрібно, де їх потрібно розмістити. Чи варто розпорошувати кошти на кілька сотень ПТУ, чи нам потрібно робити якісь базові центри в різних регіонах України, наповнивши їх і фахівцями, й обладнанням. Треба підвищувати престиж викладацької професії. Туди повинні йти не ті, хто не потрібні на виробництві, а навпаки – найкращі фахівці, тоді передаватиметься досвід. У Європі викладач професійно-технічної освіти отримує на 30% більшу зарплату, ніж найкваліфікованіший працівник цієї професії. Маючи таку мотивацію, викладати йдуть найкращі. Найпрогресивніші великі підприємства вже самостійно готують собі працівників: засновують навчальні центри, утримують на балансі ПТУ. Малі й середні підприємства не мають достатніх коштів, щоб цю систему запустити.
Ми намагаємося стати активними гравцями на ринку праці й привернути увагу держави до проблеми дефіциту робітників як кваліфікованих, так і некваліфікованих. Зокрема, сьогодні намагаємося принаймні відновити Міжгалузеву раду з питань професійно-технічної освіти, яка би сприяла безпосередній участі роботодавців у процесі.
У. Т.: Що зумовило сучасну кризу робітничих професій?
– Ставлення суспільства до робітників. Зараз усі хочуть бути тільки юристами й економістами, хоч є робітничі професії, де вчаться вісім- десять років, аби стати фахівцем, тому що працювати треба на верстаті вартістю сотні тисяч євро. Іноді доводиться працювати з дуже дорогими матеріалами, потрібна висока точність. На виробництві просто немає кому передавати знання… А життєбезпека! Ви ж самі бачите: атракціони руйнуються, крани ламаються, і від цього ніхто не застрахований, а людей, які б кваліфіковано усували несправності, бракує. Дерева немає кому зрізати, дефіцит озеленювачів… А колись кожне дерево було підписане, знали, коли йому треба підрізати гілки – це ж хтось робив руками – ну, немає в нас роботів! Це питання національної безпеки – хто працюватиме? Нам треба щодня запитувати політиків, що вони зробили для галузі професійної освіти, бо це означає забрати дітей із вулиці, зменшити рівень злочинності й наркоманії. Якщо людина матиме перспективу, отримуватиме гідну зарплату, якщо до її роботи ставитимуться з повагою, тоді вона буде працювати.
[712]
ДОВІДКА
Конфедерацію роботодавців України створено два роки тому. До її складу входять підприємства будівельної, металургійної, туристичної галузей, машинобудування, метало- обробки, проектування та архітектури, телекомунікаційної та інформаційної сфер, медичної та мікробіологічної промисловості. Організація займається широким спектром питань, починаючи від системи оплати праці та колективно-договірного регулювання й закінчуючи переговорами по зонах вільної торгівлі та проблемах професійно-технічної освіти.