Один із перших жартів стосувався Росії. Коли Владіміру Путіну виповнилося 63, на знак лояльності ціна за барель нафти й курс рубля рівнялися на цю цифру. Нині Путіну ще 63, але нафта скотилася до болісних $30 за барель, а курс російської валюти сягнув 77 руб. за $1. Та чи стане слабша Росія більш зговірливою? Дехто з американців уважає, що сирійська авантюра росіян абсолютно провальна, так само як війна в Україні. Тому Кремль, усвідомивши свій крах, тепер шукає вихід. І Захід має дати йому цей вихід.
Підозрюю, це видавання бажаного за дійсне. Хоча наприкінці Snow Meeting розійшлася новина, що наші американські друзі зустрінуться з представником Кремля в одному місті на литовсько-російському кордоні. На мою думку (гадаю, більшість учасників зустрічі вважають так само), Росія в період скрути й занепаду діятиме більш відчайдушно, а отже, стане небезпечнішою. Тому нам слід перевіряти замки, а не відчиняти двері.
Читайте також: Фобія безпеки
Інша вагома тема дискусії стосувалася НАТО. Альянсу варто віддати належне: він посилив діяльність у Балтійському регіоні (це прийнято називати «запевненням у гарантіях безпеки»), поклавши край думкам про те, що найбільш уразливі країни-члени — то, так би мовити, «другорядна ланка» для НАТО. Роботи в цьому напрямку ще чимало.
Наприклад, треба уповноважити місцеве військове командування на прийняття рішень про негайне розгортання сил у разі потреби.
Однак, хай там що робитиме НАТО на місцевому рівні, його дії не зупинять цілеспрямованої російської атаки на цю вузеньку, рівнинну ділянку суходолу, особливо зважаючи на те, що Швеція та Фінляндія не входять до Альянсу, а Росія має сучасне озброєння, через що забезпечити підкріплення жертвам нападу буде складно. Найоптимальнішим шляхом захисту країн Балтії є збалансованість запевнень у гарантіях безпеки й політики стримування. Тобто регіон має стати ніби Західним Берліном часів холодної війни — символічним бастіоном Заходу, який перебуває під нашим захистом: ми готові знищити будь-кого, хто матиме необережність напасти на нього.
Інакше кажучи, політика НАТО має бути спрямована на те, щоб змусити Росію повірити: напад на прифронтові держави призведе до нищівного контрудару Альянсу по всій Росії. Зробити так, щоб меседж видавався правдоподібним, — серйозний виклик для саміту НАТО у Варшаві. Для цього знадобляться складні рішення щодо ядерної зброї і плани.
Навіть в ідеальному світі це було б непростим завданням. А у вимученому світі 2016-го воно взагалі лякає. Адже є так багато інших викликів, які потребують уваги та енергії наших лідерів, і при цьому не варто забувати про невелику охоту виборців якось ризикувати чи йти на жертви. На Snow Meeting майже не говорилося про напруженість у Європі у зв’язку з міграційною кризою або потенційною міжнародною ізоляцією Польщі. Та до мене дійшли тривожні чутки, нібито Білий дім на неофіційному рівні погрожує, що Барака Обами може не бути на саміті у Варшаві, якщо польська влада не заспокоїться.
Читайте також: Три страхи Європи
Сумніваюся, що така погроза (якщо вона справді пролунала) якось стримає польських лідерів, котрі, хоч як дивно, переконані, що їхні проблемні відносини з урядами інших країн пов’язані зі звичайними непорозуміннями або майстерними змовами. Хай там як, а такий крок США був би помилкою. Якщо Обама прагне донести до поляків своє невдоволення, то ціною цього не має бути НАТО. Натомість краще все ж таки приїхати до Варшави й висловити все
полякам особисто.
Я вже з нетерпінням чекаю на Snow Meeting наступного року, щоправда, аж ніяк не на питання, які будуть на її порядку денному.
————————————————–
В «Аналітичній записці» (Research Paper) директора Науково-дослідного відділу Оборонного коледжу НАТО Джеффрі Ларсена, присвяченій пріоритетам НАТО на саміті у Варшаві в липні 2016-го, одне з центральних питань — що зможе Альянс сказати про зроблене за два роки, про свої дії щодо Росії та її виклику європейській безпеці, відколи вона анексувала Крим і почала маріонеткове вторгнення в Східній Україні. Нової стратегічної концепції НАТО на саміті очікувати не варто. Натомість увага здебільшого зосередиться на оцінці реалізації ініціатив, затверджених на попередньому саміті в Уельсі (2014 рік), а також на об’єктивному аналізі відносин між Росією та НАТО.