Чому пішов з «ополчення»?
— Та ж там цілковитий абсурд почався. Останні два місяці ми просто пили. То «батя» привозив вина, то від пацанів щось перепадало. А взагалі за чотири місяці з кінця весни я у звільненні був лише тричі. Тут жодних грошей уже не захочеш: який у них сенс, якщо не можеш нормально витратити?
А чому так?
— Та людей не вистачає. Всі роботи виконуєш за двох, а то й за трьох: постійні варти, розвантаження вагонів із боєприпасами, ящики по 100 кг удвох із кимось тягаєш. На вагон, буває, лише двох осіб ставлять, хоча треба чотири або й шість. Але варти — це ще куди не йшло, часто пацанів ставили охороняти просто приватні будинки чи гаражі якісь: деякі Іловайськ пройшли, Дебальцеве, а тепер сидиш на бордюрі, автомат через плече, і стережеш якогось там Сєрьожу. Гидко. Плюс із грішми нездорові речі почалися…
Перестали платити?
— Перестати не перестали, але почали затримувати. Я коли звільнявсь, у мене борг із зарплати був за два місяці. Тут ось як: тим, хто вирішив іти, заборгованість відразу виплачують, щоб хоч якось людей притримати до осені — там начебто новий призов, обіцяють молодняку набрати. Мені теж заплатили, але я все одно пішов, плюс із нашої бригади ще до мене четверо звільнилося.
Читайте також: Лист до своєї держави
І куди вони всі?
— Хто в Росію на заробітки, хто перевівся до еліти на кшталт «Спарти», але туди ще спробуй влаштуйся. Я хотів у МНС, то мені взагалі сказали, мовляв, оце все «воював, не воював» їм не важливе. Почали «укропівський» «воєнник» дивитись, а по ньому я не придатний, тож і їм не підійшов. Бридня, коротше.
А скільки платили хоч?
— Ну зараз уже отримував би 22 тис., це «дерев’яними», звичайно. А загалом коли як: спершу зовсім нічого не мав, це торік восени, потім $360, там за курсом рахували, ну а нині з пробуксовками набігає $250–280, однак тут іще залежить від звання, підрозділу та участі в боях. Тому я і не хотів просто сидіти й бухати: пацани, з якими ми туди йшли ще рік тому, записувалися в «ДНР» не для цього, а тепер більшості вже начхати, аби «бабки» давали.
А що там з ідеями «Новоросії» від Одеси до Харкова? Ще багато хто про таке мріє?
— Та кому там уже мріяти?! Я ж кажу, мало не половина звільнилась, а ті, що лишилися, навіть між собою гризуться. До нас, наприклад, іще коли тут «казакі» були, вночі в частину завалила якась група. Роззброювати нас, мовляв, зібралися. Тоді все це ще тільки «устаканювалось», іще не було зрозуміло, хто під ким і кому підпорядковується. Але суть у тому, що наша частина вже була офіційно під Захарченком, а ці, у папахах, узагалі казна-хто. У мене тоді розвантажку «віджали», а в пацанів — цілий ящик гранат. Ось так, хоча начебто тримали один фронт. А нині з усім цим Корпусом, одним центром… Люди суто про шлунок думають, ідейних там уже обмаль.
Читайте також: Як я бачу перемогу у війні
Із ваших чимало загинуло?
— У Дебальцевому багато полягло. Там узагалі божевілля коїлось: одні кажуть це, другі — те, кожен майже герой, сам вирішує, що робити. Просиш підтримку — півгодини пояснюєш, що за група. А так, усі ці зведення, мовляв, загинуло півтори людини за добу, — нісенітниця, звичайно, і з їхнього, і з нашого боку. Тут за одним тільки епізодом відразу на п’ять множити можна. Чуєш, що колона нарвалася на засідку, загинуло троє, п’ятеро поранено, — все, осіб 20, значить, «двохсотих». Таке, до речі, було в сусідній бригаді: пацанів просто по шматках із-під бетеерів витягали. Те саме й з «украми»: там трупами поля засівали, а вони все: «60 загиблих».
Що думаєш далі робити?
— Ну точно не в Україну подамся: я ж там тепер у всій красі на їхньому сайті, мало не бен Ладен. Не знаю… Поки що тут поневірятимусь, а затим, якщо нічого не знайду підходящого, до Росії поїду на заробітки.
Не здаватимешся?
— Куди? В СБУ? Та маячня це. Мені, по-перше, після Дебальцевого ніякої амністії не дадуть, а по-друге, навіть якби й дали, то що далі? Куди я потім? Назад у Донецьк, де мене тут-таки до стінки поставлять? Чи в Києві вантажником батракуватиму? Ні, це питання закрите.