Безумовно, найяскравішим на з’їзді партії «Єдиний центр», що про йшов у суботу, був виступ групи «Піккардійська терція». Львів’яни проникливо виконали державний гімн, укотре довівши, що крім голосу й душі для гарного співу нічого не потрібно. А взагалі в заході, що відбувався в Палаці «Україна», брали участь аж чотири музичні колективи, зокрема, симфонічний оркестр. Журналісти говорили, що таким чином «Єдиний центр» дає можливість заробити творчій інтелігенції. Власне з’їзд розпочався з пісні «Боже великий єдиний, нам Україну храни!»
Молоді люди, які вносили й виносили в залу партійні прапори, переконували, що працюють не за гроші, а виключно за ідею. Щоправда, сказати, в чому саме вона полягає, не змогли, як і не змогли назвати прізвища лідерів партії. Втім, якщо говорити про найголовнішого лідера, навіть делегати до самого завершення з’їзду не знали, хто ним буде. Й узагалі ситуація в «Єдиному центрі» склалася трохи дивна. Вірогідно, першим номером у пропрезидентській партії мав би стати сам Ющенко або хоча б голова Секретаріату Віктор Балога. Та він сам достатньо харизматичний персонаж, і призначення його керівником ЄЦ «розмивало» б харизму Віктора Андрійовича. Ющенко, природно, на з’їзд не прийшов. На запитання: «Чому?» – Віктор Іванович у своєму стилі відповів: «Сьогодні вихідний».
«ВИЛИТИЙ КАЧИНСЬКИЙ»
У результаті, як ви, напевно, вже знаєте, головою обрали Ігоря Кріля. Коли про це стало відомо, мої друзі, представники одного обласного осередку, почали обговорювати його: «Справжній європейський політик»; «Ніби Лех Качинський»; «Вилитий Качинський». Моє зауваження про те, що зовнішність – це ще не запорука «справжнього європейського політика», було проігноровано.
А взагалі понад усе Кріль був схожий на ведучого телевікторини. Проте з’їзд мало нагадував телешоу: тут зовсім не відчувалося хоч якоїсь, навіть поганенької інтриги, а кожен учасник знав правильну відповідь заздалегідь. Були, щоправда, під час ухвалення партійних документів як ті, хто утрималися, так і ті, хто голосували проти. Але виглядали вони дуже самотньо.
Представники регіонів поводи- лися безпосередньо. Рядові єдино-центристи фотографувалися в Палаці «Україна» на дешеві мильниці, налягали на безкоштовний сир і ковбасу, добуті з бутербродів, та відзначали дуже високий рівень організації заходу. Хоча один гість, депутат Полтавської міської ради, сказав, що серед делегатів з’їзду багато колишніх супротивників Віктора Андрійовича. Це ж треба! Подейкували також, що левова частка учасників з’їзду припадає на представників Закарпаття. Теж не дивно. На тлі нудних виступів, багатих банальностями на кшталт: «Ми не можемо погодитися з тими, хто ділить Україну на Захід і Схід», були й веселі речі. Так, заступник голови міжвідомчої робочої групи Леонід Розенфельд, делегатвід Київщини, розповів, як важко живеться онкохворим без трамадолу. А продаж цього лікарського засобу, який також вважається наркотиком, останнім часом обмежений. Академік висловив схвалення тим, що Секретаріат президента займається цією проблемою, і сподівання на те, що трамадол знову стане доступнішим. У цей час у залі пролунав свист. «Хай свистять», – сказав делегат. А виступ мера Славутича Володимира Удовиченка буквально змусив прокинутися делегатів і журналістів: «Я спілкувався з Тарасом Григоровичем Шевченком через портрет. Я спитав у нього: Тарасе Григоровичу, які є слова, щоб звернутися до української нації? І він казав (дослівна цитата): «Українці, мої синові, сини і доньки славної України, звертаюсь я до вас всіма фібрами душі: схаменімось, схаменімось, об’єднаймось». Шикарно! Колеги сказали, що подібні вислови – у стилі мера Славутича, й Удовиченко ще може обігнати в своїй безпосередності Михайла Добкіна й Леоніда Черновецького. Що ж, відтепер Тиждень бере на себе зобов’язання активно стежити за його сентенціями. У перерві в Палаці з’явився сам Балога – його одразу оточили кілька десятків журналістів. Задоволений голова Секретаріату президента, з обличчя якого не сходила медова посмішка, ходив холом «України». Прості делегати вітали його: «Спасибі вам, Вікторе Івановичу. Спасибі вам від Севастополя», – дякували йому жінки, чомусь схожі на дрібних чиновниць. «Пане Балого, навіщо вам така велика партія?» – «Чи будете ви як лідер своєї політичної сили балотуватися на пост президента?» – «А чому на з’їзді немає Віктора Ющенка?» – атакували голову Секретаріату акули пера й зірки ефіру. Балога відповідав на запитання журналістів розлогим сміхом, а потім вихопив у одного з них диктофон і заховав до кишені. Тут уже прийшла наша черга сміятися. «Та забирайте!» – гукнув колега. – «Мені для Балоги не жаль». Диктофон, звичайно, був повернений. На запитання, чому він не виступав, Балога сказав: «У мене язик болить. Я? Я не можу говорити». Ми ще довго обговорювали безпосередність «сірого кардинала»: «Цікаво, це все технології?» «Та які там технології, він такий і є, по життю». «Кажуть, він може так зареготати, що падає на дивані сміється-сміється». «Не маю сумніву». «А мені він схожий на улюбленого радянського кіноактора Євґєнія Лєонова». «Щось є». Друга частина з’їзду нагадала новорічну телетрансляцію, особливо в тій частині, коли улюблені керівники вітають улюблений народ о дванадцятій годині ночі. Збори «Єдиного центру» транслювали по УТ-1. Прості делегати не знали розв’язки, й коли Віктора Балогу назвали лише членом президії партії, деякі навіть нервово сіпнулися. «Голова партії – Ігор Кріль», – оголосив ведучий. Де- які ще раз сіпнулися, але що було робити: така вона, воля політради. У зв’язку з цим виникає запитання: якщо «Єдиний центр» – сила, наближена до тіла, то, перепрошую, до чийого саме, президента чи його частини, тобто Секретаріату?
Кріль миттєво почав розхвалювати своє болото. Голова ЄЦ сказав, що тут є багато людей, які можуть очолити український уряд чи Верховну Раду. Потім усі вишикувалися на сцені. Ігор Кріль, Віктор Балога, співачка Оксана Білозір, екс-мер Харкова Володимир Шумілкін, спонсор партії Віктор Тополов, глава Севастопольської адміністрації Сергій Куніцин, депутат Леся Оробець та інші виглядали богобоязливо. Такими й запам’яталися.
Журналісти, у свою чергу, почали змагатися в дотепах: «Кріль – знаєш, що це таке?» «Ну?» «Атлантична креветка?» «А може, євроатлантична?» «Навряд чи, в партійних документах НАТО навіть не згадується». (Тиждень вважає цей каламбур невдалим: негарно сміятися з прізвищ.)