Сколихнуло весь Близький Схід та Північну Африку. Від Туніса та Марокко до Йемена та Бахрейна. Особливо помітною є ескалація насилля на півночі Лівану. Щонайменше семеро людей загинули та 22 дістали поранення під час зіткнень між сунітами й алавітами у ліванському місті Триполі.
Спочатку сирійська криза всередині країни мала точковий характер, охоплюючи переважно південні та східні райони. При цьому північ і захід країни, а також столиця Дамаск, перебували у відносному спокої.
Зіткнення в Сирії розпалися на безліч точкових. І це не громадянська війна у класичному сенсі, а всевладдя дрібних польових командирів, котрі очолюють справжнісінькі бандитські угруповання. Брак твердої влади пробудив у людей найнегативніші риси, що, у свою чергу, спричинило пограбування, вимагання, шантажі, замовні вбивства. Все стало звичною справою у районах міста Хомса й Ідліба. А найгірше те, що це із загрозливою швидкістю просувається далі на північ. Крім того, неабияку небезпеку становить той чинник, що підґрунтям більшості з них є етно-конфесійна ворожнеча, а це фактично катастрофа для гетерогенного сирійського суспільства, де віками уживалися між собою представники різних релігій та етносів. Розпочалася, за Томасом Гоббсом,bellum omnium contra omnes, тобто війна всіх проти всіх.
Як відомо, кому війна, а кому й ненька рідна. Хтось стріляє, а хтось робить на цьому свій бізнес. Зокрема, широкого поширення в цій частині Сирії набули захоплення чужої нерухомості, нав’язування даху підприємцям та торговцям, викрадення людей за викуп та навіть отримування грошей за посередництво у пошуку викрадених. У Хомсі вже протягом кількох місяців між ворогуючими сунітськими й алавітськими районами діє щось на кшталт віртуального ринку людей, на якому відбувається обмін викраденими алавітами й сунітами.
Ніколи в ісламі життя жінок не цінували вище за життя чоловіків. У Хомсі при обміні людей все інакше, позаяк велику роль має честь родини, багато хто боїться того, що жінки більш вразливі, тому й полонену жінку можна обміняти на кількох осіб сильної статі. Лише бізнес, жодної релігії.
Загострення ситуації в Лівані є продовженням подій у сусідній Сирії. Бої місцевого значення на півночі країни між місцевими алавітами, радикалами-сунітами та ліванською армією, вбивство двох сунітських проповідників – невипадковий спалах міжетнічних непорозумінь, котрі час від часу трапляються в Лівані. Можна припустити, що ці події – ланки військово-політичного ланцюга, кінцевою метою якого є послаблення прибічників нинішнього ліванського прем’єр-міністра Наджиба Азмі Мікаті, відомого своєю просирійською орієнтацією. Завдання-мінімум – послабити тиск ліванської влади із запобігання контрабанді зброєю та бойовиків сирійської опозиції з Лівану до Сирії, а завдання-максимум – відставка уряду Мікаті та заміна останнього опозиційним політиком Саадом Харірі, за яким стоять Саудівська Аравія та якоюсь мірою Захід.
Приблизно місяць тому в Ер-Ріяді голова саудівської розвідки Мугрин Абдельазіз провів неофіційні консультації з Саадом Харірі, під час яких порушувалася тема, зокрема, перспективи перетворення Лівану на тилову базу сирійського спротиву. До речі, не всього, а виключно того, який Саудівська Аравія підтримує. Саме з цього боку варто розглядати перехоплення ліванськими силовиками корабля «Лутфалла» зі зброєю, котра, за версією слідства, призначалася для сирійських опозиціонерів, що відбулося трохи згодом.
Він вийшов з лівійського порту Місурата офіційно з вантажем пального, а насправді ж зі стрілецькою зброєю, гранатометами, та прямував до ліванського порту Триполі, що є оплотом Мікаті, однак завдяки зусиллям прихильників Харірі, перетворився на перевалочну базу з постачання зброєю сирійських повстанців. Після прибуття до Сирії через мережу контрабандистів зброю переправляли до Сирії. Фінансували такі операції саудівці та катарці.
Сирійський конфлікт дуже швидко стає серйозним бізнес-проектом, в якому ворогуючі сторони забувають про свою ідеологію заради фінансової вигоди. Нещодавно в Лівані заарештували кількох активістів шиїтської та про іранської «Хезболли», котрі продавали зброю сирійським повстанцям-сунітам.
Прикметно, що захоплення корабля «Лутфалла» відбулося за інформацією, наданою французькими спецслужбами. Також було відомо, що Туреччина категорично відмовилася приймати вантаж на своїй території. З Парижа інформація про судно, його рейс та вантаж була передана через місію ООН у Лівані керівництву Управління військової безпеки країни. І це аж ніяк не випадково. У французькій столиці добре знають, що корабель перебуває під цілковитим контролем «Хезболли». Тож неважко було припустити, якою буде реакція.
Попри те, що як Захід, так і монархії Перської затоки наполягають на тому, що сирійський президент Башар Асад має піти зі своєї посади, утім, яскравою є відмінність у підходах та політичних цілях того, що буде «після Асада».
Епізод з кораблем «Лутфалла» наочно демонструє те, що Захід не хоче перенасичувати регіон зброєю, побоюючись того, що вона переважно потраплятиме до рук радикально налаштованих сунітів. У разі падіння режиму Башара Асада Сирія дуже швидко стане другим Іраком у політичному та військово-стратегічному сенсах. Додамо до цього ще більші побоювання Ізраїлю, пов’язані з можливим розвитком подій. І не зважати на такі обставини як у європейських столицях, так і у Вашингтоні не можуть. Що підтверджує досвід Лівії, і повторювати його на Заході охочих немає. Цим і пояснюється бажання, щоб місія Кофі Аннана не завершувалася, щоб уникнути появи ще одного осередку радикального ісламізму.
Європа й Туреччина не лише не хочуть мати не контрольовані ними канали постачання сирійської опозиції, беручи до уваги лівійський досвід, а й дещо обмежити активність Катару. В Лівії Доха постачала зброєю лише лояльні до емірату сили повстанців.
Тож зі зникненням Туреччини як основної бази постачання повстанців у Сирії залишається лише Ліван. Однак для виконання цього завдання у країні мають панувати мир і стабільна ситуація. І сутички, що спалахнули в Триполі, ніяк не можуть сприяти вирішенню цього питання. Цілком імовірно, що в Ер-Ріяді це зрозуміли, тому й закликають ліванську владу «проявляти терпимість». Насправді це –вказівка своїм прибічникам припинити збройні сутички. Зважаючи на останні повідомлення преси, напруженість на півночі Лівану дещо знизилася.
Доповнимо картину сирійської кризи широко висвітленим у пресі арабських країн гучним випадком з отруєнням частини партійної та військової верхівки сирійського режиму. Згідно з повідомленнями представників Сирійської вільної армії (СВА), отруєння було здійснено одним із охоронців заступника Асада по партії Бахтіяна під час регулярних зборів високопосадовців сирійського режиму у нього вдома. Частина функціонерів опинилася у лікарні, а зять Асада й колишній очільник однієї зі спецслужб Шаукат загинули. Влада ж заявляє, що всі учасники наради живіо та добре почуваються.
Деякі експерти вважають, що інформація про смерть Шауката достовірна. Президентський шпиталь, котрий практично не охороняється, одразу після цього випадку був узятий під жорсткий контроль силовиків, і його за деякий час відвідав Асад із дружиною. Провідував він, мабуть, доволі важливу людину. Міністр внутрішніх справ Аш-Шаар та міністр оборони Раджа виступили по телефону в ефірі, однак це нікого не переконало.
Попри те, що отруєння, якщо таке справді сталося, торкнулося не найбільших високопосадовців у сирійській ієрархії, тим не менш, воно свідчить про те, що у вищих щаблях розпочинається не лише безлад, а відбувається усунення незгодних чи не найстійкіших. Можливо, і підозрюваних у нелояльності. Така доля спіткала міністра оборони та керівника Генерального штабу.
Тож, зважаючи на ці та інші події, фахівці вважають, що режим Асада протримається до кінця цього року.