Словом, я її заповнив, ту електронну декларацію. Виявилося, нічого страшного: гірше, ніж вечеря у в’єтнамському ресторані, але краще, ніж візит до стоматолога. Питання: чому ця процедура викликає стільки фрустрацій, особливо в людей, яким немає чим особливо похвалитися в сенсі добробуту, крім маминої хрущовки та Polo десятирічної витримки, як-от мені?
Торішнього ажіотажу навколо оприлюднення статків державних мужів, будьмо відверті, не спостерігалося. Дивовижним чином е-декларації, які були покликані якось змусити чиновників і народних обранців бути скромнішими (ви це серйозно?), по суті, легалізували кричущий майновий розрив у суспільстві. Всім стало зрозуміло, що «отримувати неправомірну вигоду» не страшно, а навіть цілком безпечно, раптом що можна завжди послатися на тещу або виграш у лотерею. Все о’кей, гуляймо далі! У такому разі чому новація щодо декларування громадських активістів викликала таку критику з боку іноземних посольств і різних публічних осіб Об’єднаної Європи та з-за океану? Новація, що вигулькнула нібито випадково, у результаті поправки до закону, внесеної з голосу Тетяною Чорновол, яка сама до депутатства була активісткою нівроку?
Читайте також: Внутрішня імперія
Важливо розуміти, що в нашій державі будь-які антикорупційні заходи ніколи не мали на меті власне боротьбу з корупцією (суб’єктивне судження), а лише боротьбу з політичними чи бізнес-опонентами або й те, й інше. Може здатися, що західні партнери, від яких залежать подальші кредити й наближення до Європи включно зі збереженням безвізу, надто наївні. Вимагаючи створення антикорупційного суду, САП, НАЗК, НАБУ etc., вони нібито вважають, що правильне створення правильних інституцій дорівнює їхньому успішному функціонуванню. Ключові гравці українського ринку політичних послуг, навпаки, вірять, що це ілюзія: будь-яку структуру можна спотворити або пристосувати до особистих інтересів. Власне, це й ілюструє поточна сварка між САП і НАБУ, різницю між якими навряд чи можуть чітко пояснити 99% співгромадян.
Політичний клас захищається, він не може не те що дозволити, а навіть припустити, що якийсь «лівий» орган — ФБР, Воланд чи архангел Гавриїл — діятиме незалежно від вертикалі влади. Будь-який носій повноважень має бути частиною піраміди й перебувати «під кимось», тоді з ним можна домовлятися, на нього тиснути, ним керувати. Складна конструкція стримувань і противаг, яка є породженням західної політичної культури й запроваджувана представниками цієї культури, на нашому ґрунті не приживається, бо сама ідея розподілу влади між незалежними одна від одної гілками нам глибоко чужа. Чому звинувачення в усіх наших негараздах летять у бік Порошенка? Не лише тому, що він чи то сам, чи то за допомогою своєї Адміністрації намагається підпорядкувати собі наявних гравців, а ще й тому, що в очах аб-со-лют-ної більшості влада має бути персоналізована в одній-єдиній особі царя. Це такий посттравматичний синдром несприйняття й невідчуття демократії не лише як ефективного, а й як безпечного для кожного громадянина інструменту. Саме цього наші західні партнери й не розуміють, тобто геть-чисто не розуміють.
Читайте також: Обидва боки монети
Вони розуміють інше: можливість кримінального переслідування будь-якого непокірливого агента рептилоїдів означає звуження інституційної бази громадянського суспільства. Іноземні грантодавці (а більшість проектів «третього сектору» існують саме на гранти) штучним способом, у пробірці вирощують або гадають, що вирощують, вільних українців. Вирощують не без трагікомічних конфузів, але послідовно й невпинно.
У мене до грантожерів дуже стримані почуття: вони практично всі кон’юнктурні відносно своїх здебільшого лівуватих патронів із міжнародних фондів і часто-густо займаються підміною справді актуального порядку денного. Але без них наш ландшафт був би біднішим і ще недосконалішим. Вимога до них вивернути кишені означає спробу монополізації впливів і меседж громадянам: «Дивіться, вони точнісінько такі самі, як і ми!». У сенсі живуть у заміських будинках і їдять камамбер. А, враховуючи радянське кліше недовіри до будь-кого заможнішого за нас, це реальна спроба компрометації уявних конкурентів. Саме тому Вашингтонський обком так ревно за ними обстав. Не такий він уже й наївний.
І, перепрошую, хто сказав, що українці мають бути бідними? Навіть грантожери, якщо вони живляться не з нашого держбюджету?